За два роки втратили чоловіка та батька: в столиці попрощались з мамою та дочкою, яких вбила російська ракета біля зачиненого укриття
Величезна вирва діаметром десятки метрів, море скла, крові, сліз та розпачу — саме таким видався ранок 1 червня для жителів однієї з багатоповерхівок у Деснянському районі столиці. Тієї ночі російські нелюди випустили у напрямку Києва 10 ракет, уламки однієї із них вбили трьох людей. Серед них 33-річна Ольга Івашко та її 9-річна донечка Вікторія. Вони просто хотіли жити й бігли до поліклініки поруч, в якій і розташовувалось бомбосховище, яке було закрите. Весь світ сколихнуло фото, на якому літній чоловік у білій куртці сидить на стільчику біля тіла своєї онуки, накрите фольгою. Увесь час, з моменту, як поліцейські пустили його, до того, як судмедексперти забрали тіло, він не відходив від загиблої, прикриваючи від болю втрати обличчя руками. Люди продовжують масово нести на місце загибелі іграшки, квіти та листи для дівчинки зі щемливими словами, що «вона буде щасливою там…»
«Вони спустились із шостого поверху у ковдрах й мерщій до укриття, але двері були зачинені»
- Оля народилась в Києві, й ми росли разом з нею змалечку, адже були зведеними двоюрідними сестрами. Вона навчалась у школі № 152, після того закінчила столичний енергетичний коледж, де отримала фах бухгалтера — розповіла «ФАКТАМ» кума та подруга загиблої Анна Новик. — Працювала заступником головного бухгалтера на одній із великих компаній, де її поважали та цінували за професійні та людські якості. Ольга завжди випромінювала оптимізм, була життєрадісною, цілеспрямованою. Два роки тому не стало її чоловіка, тому донечку вона виховала сама, прагнучи дати їй все найкраще. Я хрестила Вікторію й завжди наголошувала, що це моя друга донечка. Обожнювала проводити з нею час, це була світла, добра, щира та розумна дівчинка, в якої було б велике майбутнє… Дівчинка гарно навчалась у школі, відвідувала додаткові заняття з англійської мови та математики, Оля у всьому її підтримувала і жила дитиною. Дівчинка займалась дзюдо й мала чимало медалей та дипломів. На останніх змаганнях отримала відразу дві медалі і нашій радості та гордості не було меж.
Читайте також: Ракети у росії навряд чи закінчаться: експерт розповів, як Україні протистояти атакам ворога
Коли війна почалась, то Оля з Вікою виїжджали на Закарпаття, але невдовзі повернулись, бо вірили, що все буде добре і перемога зовсім скоро. Два місяці тому відпочивали в Єгипті, бо кума хотіла, щоби донечка трохи відволіклась від війни, не так давно відпочивали в Карпатах. Так як дівчинка важко переносила вибухи, то Оля постійно з нею бігла в укриття, яке весь час було відчиненим. А цього разу його закрили… Із Олею також жила останнім часом її мама, яка влітку минулого року поховала чоловіка. У жінки — лейкемія, тому подруга опікувалась нею, допомагала з лікуванням. Здавалось, що ця чудова та добра родина вже стільки горя перенесла, що вже досить. Але трагедія знову постукала у їхній дім і це дуже несправедливо та боляче.
Катерина Дідух — подруга та сусідка загиблої Ольги. Пригадує — близько 02:49 проснулась від сирени повітряної тривоги. А через короткий проміжок часу почались голосні вибухи.
- Я встала з ліжка, щоб піти в коридор між двох стін. І коли пролунав черговий вибух, то побачила велику червону кулю прямо навпроти вікна біля поліклініки… Ноги оніміли і я впала. Прийшовши до тями, намагалась зрозуміти, що відбулось, — розповіла вона «ФАКТАМ» — А на вулиці шалено кричала мама Олі — тьотя Галя: «Оляяяяя, Вікааааа, ви де? Їх ніде немає… Допоможіть! Вони пішли в бомбосховище та зникли! Лише обгорілі речі на землі…» Ми з чоловіком вдяглись, щоб піти на вулицю і допомогти, чим можемо. Ще було достатньо темно. Купа людей з ліхтариками, бите скло та вікна на землі. Ми шукали тьотю Галю, і підійшовши до поліклініки, я ледь не зомліла, побачивши, що вибух саме там був, де поряд бомбосховище, в яке кожну тривогу бігали наші сусіди Оля та Вікуля. Поліція вже огородила зону та накрила тіла… Це було жахливо. Ми намагались дізнатись будь-яку інформацію, описували, як виглядають дівчатка, та в чому могли бути одягнені. Дехто казав, що жінку, схожу на Олю, відвезла швидка, а от по маленькій Віці все було жахливо. Всі казали, що скоріш за все, вона загинула. Подивитись тіла нікому не дозволяли, ані бабусі, ані нам… Тьотю Галю ми знайшли вже під будинком, вона була у розпачі, при цьому ледь не втрачаючи свідомість від шоку. Поліція казала чекати експертів, заключень. Повідомити бабусі ми нічого не могли. Ми поїхали по роботах, передавши естафету турботи сусідам Тані та Вові, які й були свідками сліз та криків, коли підтвердилось, що Віка та Оля загинули.
Читайте також: «Росіяни кинули в нас бомбу, але ударною хвилею зносить саме їх», — речник InformNapalm Михайло Макарук
Кума загиблих мами та дочки додає — вони швиденько спустились із шостого поверху у ковдрах й мерщій до укриття, біля якого були їхні сусіди. Але двері були зачинені. Вони просто не встигли добігти. Їх розкидало у різні сторони.
- Ймовірно, Віка першою бігла, а Оля трішки відстала від неї. Й саме остання й опинилась в центрі вибуху, — додає Анна Новик. — Першою прибігла мама Олі, вона знайшла лише їхню ковдру і їй стало погано. І моя мама її вже забрала та викликала швидку допомогу, бо їй було дуже зле. Але ми до останнього вірили, що може їх контузило, чи втратили свідомість. На жаль, дива не сталось. На фото, де сидить дідусь біля тіла онучки, це свекор Олі. Вони з дружиною мешкають поруч і прибігли на місце. Це якась рокова випадковість. Так не повинно було статись, Оля та Віка повинні були жити. А закрите укриття — це службова недбалість й винні обов’язково мають бути покарані. Те, що є вина охоронця, мови нема, але йому хтось же дав такий наказ.
«Я не розумію, як можна було під час воєнного стану зачинити бомбосховище»
Тренерка загиблої дівчинки Діана Халматова мешкає неподалік від їхнього будинку, у її квартирі повилітали вікна внаслідок потужного вибуху. А за кілька годин вона дізналась, що трагедія забрала життя її талановитої учениці Вікторії, яка займалася дзюдо близько трьох років у спортивному клубі «Judo Master».
Читайте також: «Син загруз у фекаліях. Нас заливає не лише водою, а й вмістом вигрібних ям»: жителька Херсону про наслідки підриву Каховської ГЕС
- На дзюдо вона прийшла з власної ініціативи, коли ми проводили набір. Її привела мама Ольга на пробне тренування, їй дуже сподобалось. Потім вона відвідувала заняття й не пропустила жодного, потім хотіла перейти у групу більш досвідчених дзюдоїстів, хоча тоді це було їй ще не під силу та не по її підготовці, — із сумом розповіла «ФАКТАМ» Діана Халматова. — Але вона дуже хотіла. Але десь через рік-півтори ми таки перевели дівчинку у старшу групу як вона і мріяла. Виступала на всіх змаганнях, зборах, хоча по її зовнішньому вигляді та характеру не скажеш, що вона займалась таким видом спорту. Тому що все-таки боротьба, боляче, інколи треба свій страх десь перебороти. Особливо складно це скромним та спокійним дітям, таким як Вікуся. Але їй це вдавалось. Вона була цілеспрямованою, працьовитою, ініціативною. Дзюдо для неї було наче ковток живого повітря й бігла з усмішкою на заняття. Любила підійти й обійняти. Востаннє, коли я була в Києві у травні, бо доводиться бувати за кордоном, Вікуся прибігла на зустріч й так міцно обійняла. Мовляв, дуже скучила. Від цих спогадів щем у душі… Нещодавно дівчинка здала на жовтий пояс, мріяла отримати помаранчевий. Мама постійно була поруч з дочкою, підтримувала й наголошувала, що старатиметься зробити все, щоби донечка розвивалась у спорті.
.jpg "Віка з тренеркою Діаною Халматовою")
Діана додає — із власного досвіду знає, що ситуація із укриттями на Лісовому масиві складна, й владі потрібно це врахувати і щось із цим робити, щоби уникнути не дай Боже нових жертв.
- Я не розумію як можна було під час воєнного стану зачинити бомбосховище. Бо те, що це дійсно було так, мені підтвердили батьки вихованців нашого клубу. Просто дехто був з іншої сторони, дехто не добіг, але всі сказали, що стукали, але їм ніхто не відкривав двері. Чотири хвилини минуло, як вони повибігали після тривоги й намагались сховатись від ракет. Не встигли, — каже тренерка. — В мене був страх, коли я дізналась про трагедію, що хтось може постраждати з рідних чи близьких моїх учнів. Та все ж відганяла погані думки. Й досі не вірю, що Вікусі та Олі нема. Дітки, їхні батьки та інші тренери важко переживають втрату дівчинки, постійно плачуть, зараз працюємо над тим, щоби з вихованцями працював психолог. Бо поліклініка, де все сталось, поруч із нашим залом. І кожного разу, йдучи на тренування, перед очима дітей будуть ті страшні спогади. А ще болить, що у день, коли в Києві російська ракета вбила юну дзюдоїстку Вікторію Івашко та її маму, стартував гран-прі в Душанбе, де взяли участь спортсмени з росії. Уявіть собі, вони виступали, отримували нагороди в той час, коли ми оплакували ні в чому не винних людей, вбитими російськими окупантами. То ж маємо зробити все, аби вплинути на світову федерацію дзюдо й виключити спортсменів з білорусі та рф зі всіх змагань.
Читайте також: «Ми ще не заплатили ціну за наші минулі помилки. Тому війна триватиме дуже довго», — Роман Замрій
Ольгу Івашко та її донечку в останню путь провели 5 червня. Тіла були сильно понівечені уламками російських ракет, тому було прийнято рішення хоронити їх у закритих трунах. Дідусь та бабусі ні на секунду не відходили від них, обіймаючи руками, промовляючи слова прощання й гірко плачучи, бо занадто це несправедливо.
Для тих, хто хоче та може допомогти рідним загиблих, ось картка:
5457 0822 2323 5487 Степаненко Галина Іванівна (мама Олі та бабуся Віки)
Раніше «ФАКТИ» публікували розповідь спортивного лікаря про загибель дочки та дружини під час обстрілу Херсона: «Вони загинули», — ці слова досі обпалюють мені серце".
2547Читайте нас у Facebook
