Вперше я спробував текілу в Мексиці. Це було багато років тому. Повертаючись у Мехіко після виснажливої екскурсії на старовинні піраміди, ми зупинилися біля придорожнього кафе, поруч із яким височили величезні кактуси. Хтось виявився «знавцем» правил вживання цього незвичайного напою і почав вчити інших почерговості використання лайму та солі перед тим, як вже, нарешті, хильнути саму чарчину. Що вам сказати, напробувалися ми тоді таки добряче…

До речі, текілу вважають першим унікальним алкогольним напоєм, який винайшли на американському континенті. Свій початок цей процес бере аж у 16 столітті. Текіла отримала свою назву, що не дивно, завдяки місту, у якому з'явився перший напій.

Ацтеки ферментували із блакитної агави напій «пульке», який із приходом іспанських завойовників почали дистилювати. Отриманий внаслідок цього напій і почали називати текілою. А вже у 18 столітті виникло масове виробництво напою із культивованої блакитної агави. Текіла у тому вигляді, який відомий нам зараз, почала вироблятись та продаватись на початку 19 століття у Гвадалахарі (штат Халіско).

У місті Текіла на сьогодні проживає близько 25 тисяч мешканців, і це абсолютний текільний рай: тут продається усе, чого душа забажає, і це все пов'язане із текілою, а також — із блакитною агавою. Місто втілює у собі те, що зазвичай показують у мексиканських серіалах та фільмах про Фріду Кало: облуплені від спеки та часу будови багатолітньої давнини, вітрини із 80-х. І текіла у пластиковій тарі та на розлив.

До речі, згідно із мексиканським законодавством, текіла може вироблятись тільки із блакитної агави, яка росте виключно у 5 штатах. Проте, існують й інші види текіли — із них роблять інші напої, наприклад, напій-родич текіли мескаль.

Поля блакитної агави — це рівні ряди зелено-блакитних кущів, навколо яких можна побачити людей на конях. Так насправді і відбувається: для виробництва текіли блакитна агава вирощується на полях. Урожай збирають на 7−12-й роки життя рослини. Процес є досить важким і потребує багато часу. Збором урожаю займаються спеціально навчені люди, яких називають хімадорами: працівники у білих костюмах на полях зʼявляються у своїй традиційній формі. Як правило, це звичайні селяни, які приїжджають сюди спеціально для збору урожаю.
Для текіли використовують серцевину агави — для цього хімадори обробляють достиглу рослину, обрубуючи листя та залишаючи «качан». Досвідчений хімадор визначає зрілість шишки та збирає урожай. За одну зміну хімадор видає близько сотні блакитних агав, які відправляються на виробництво.

На заводі вже очищені серцевини агави спочатку запікаються у спеціальних печах: виходить щось схоже на гарбуз у меді — за м'ясистою консистенцією та солодкавістю. До того ж, окрім текіли із агави роблять ще й варення та інші солодощі, однак це вже відбувається на другому етапі виробництва.

Залежно від витримки, текіла поділяється не такі види:
• Silver — текіла без витримки, прозора. Більше підходить для коктейлів.
• Reposado — напій, витриманий у бочках 60 днів: золотистого кольору, підходить для споживання і у чистому вигляді, і у коктейлях.
• Anejo — витримана текіла, від 1 до 3 років, продукт для гурманів, звісно, дорожче за інші, і виробляється у менших кількостях.

А тепер найцікавіше. Самі мексиканці ніколи не пʼють текілу із лаймом та сіллю! Знавці кажуть, що це стереотип, який прийшов від американських студентів. В оригіналі ж текілу п'ють із сангрітою, яка є сумішшю томатного та апельсинового соку із гострими спеціями…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати здоровʼя та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.