«Окремі предмети з улюбленого сервізу можуть стати у сервіруванні цікавим акцентом»: поради експертки з фарфору Олени Корусь

«Кобальт — дорога золотомістка фарба, нанесення якої на поверхню виробу потребує неабиякої майстерності»

— Якщо говорити про родинні сервізи, то це переважно фаянсові та порцелянові вироби українських фабрик періоду 1950−1990 років, — говорить Олена Корусь. — Відрізнити порцелянові речі від фаянсових можна за прозорістю та білосніжним кольором черепка, а також за дзвінкістю. Чи цінні вищезгадані сервізи сьогодні? Це запитання відносне. Часто їх зберігають у родинах з емоційно-пам'ятних міркувань. Якщо ж говорити про ринкову цінність вітчизняних сервізів 50-річної давності, можна з подивом виявити, що багато з комплектів, які в минулому для середньостатистичного споживача були майже недосяжною мрією (бо часом коштували півтори зарплати), знецінилися. Закордонні комплекти завжди були ще дорожчими. До 1990-х їх можна було придбати лише в комісійних магазинах.

— Чимало людей люблять роздивлятися родинні раритети й розмірковувати, скільки вони можуть коштувати зараз. Чи правда, що посуд з клеймом має особливу цінність?

— Наявність марки перш за все допомагає визначити місце й дату виробництва виробу. Говорити про цінність можна, якщо це уславлена фабрика з давніми традиціями. Але зазвичай у родинному користуванні були сервізи так званого масового попиту.

— Які ж сервізи українських виробників минулого варті особливої уваги?

— Сервізи перших українських мануфактур кінця XVIII — XIX століть в Корці, Городниці, Баранівці, Волокитині цікаві, навіть якщо збереглись фрагментарно. Це артефакти, які мають безумовну історичну й культурну цінність. Особливо цікаві предмети сервізу з сюжетними мотивами, наприклад, із зображенням палацу або замку, чи, скажімо, родового герба. Якщо у вашій родині збереглася така річ, вам справді пощастило. Також цікавими є тематичні сервізи 1920-х — 1950-х років. Зазвичай вони виготовлені в одиничних екземплярах, повністю оздоблені вручну і є унікальними авторськими розробками. Можна згадати сервізи «Флотський» П. Мусієнка (1930-ті, Довбиш), сервізи до ювілею Т. Шевченка (О. Ярош, кінець 1930-х, Довбиш), з нагоди відбудови Києва після Другої світової війни — «Київ» (1947, Л. Мітяєва, КЕКХЗ), на тему гоголівських творів «Ревізор» (І. Щербицька, К. Гапонюк) і «Мертві душі» (М. Осипова, П. Іванченко, обидва — 1952, Полонне). Унікальні сервізи експонувались на виставках, купувались для музейних колекцій, використовувались в якості представницьких подарунків.

З-поміж сервізів, що побутували в сім’ях, безумовно, цікавими є збережені в повному комплекті, оздоблені вручну з яскраво вираженими стилістичними рисами певних періодів. Звісно, вартості їм додає якість оздоблення — деталізований ручний розпис, використання дорогих барвників, що містять в собі золото, пурпур чи кобальт. Серед стильних за формою та вишуканих за декоруванням сервізів варто згадати «Пролісок» (Н. і М. Пилипчуків, 1976, Коростень), «Пегас» В. Єрмоленка (1976, Суми, отримав нагороду на виставці декоративного мистецтва), «Конвалія» (О. Єрмоленко, 1981, Суми), «Донбас» (В. Ковальчука, Дружківка), «Б-55» (В. Кузнєцова, М. Хруль, В. Музиченко, 1955, Баранівка), «Олена» (В. Спиця, Баранівка), «Конус» (М. Назаренко, Баранівка).

— Чи створювались на українських заводах лімітовані сервізи?

— Дуже рідко, оскільки фарфорова промисловість того періоду була зорієнтована передусім на масового споживача. Як правило, лімітовані сервізи виготовлялись лише за особливими замовленнями. Наприклад, сервіз «Маріїнський» — для дипломатичних прийомів у Маріїнському палаці в Києві (автор М. Трегубов, 1987, Коростенський фарфоровий завод). Можна також пригадати прикрашений золотом і пурпуром гарнітур з 68 предметів «Мрія» (Баранівський фарфоровий завод), який включав чайний, кавовий і столовий сервізи і який випускали лише на замовлення міністерств та партійної еліти.

На Республіканській постійній виставці фарфору-фаянсу, що розміщувалась на Хрещатику, 34, був представлений асортимент сервізів, які можна було замовити. На виготовлення одного такого комплекту потрібно було чекати від одного місяця. Лімітовані сервізи відрізнялись більшою складністю форми й оздоблення, що не сприяло їх тиражуванню. Тому їх неохоче затверджували до випуску. Так було й з кавовим сервізом «Наречена» Полонського фарфорового заводу (автор М. Козак). На художній раді Головного управління фарфорово-фаянсової промисловості голова зібрання так і заявив художнику, що не затвердить, бо малюнок надто складний для копіювання. І тоді директор заводу запропонував, щоб художник сам контролював запровадження його витвору на всіх етапах виробництва, а ручний малюнок замінили на деколь. Деколь — технологія перенесення зображення, виконаного на спеціальному папері, на предмети за принципом перевідної картинки.

— У багатьох родинах залишився посуд «кобальт» того періоду. Чи цінний він?

— Так. По-перше, кобальт — дорога золотомістка фарба, нанесення якої рівним, щільним, непрозорим шаром на поверхню виробу потребує неабиякої майстерності. По-друге, він завжди супроводжується оздобленням золотомістким кольором і, власне, золотом, що ще додає вартості. Особливих успіхів у розробці цієї технології досяг у 1950-ті Довбиський порцеляновий завод, який славився своїми кобальтовими сервізами.

«Знаю людей, які за чаюванням люблять подавати кожному гостю різні за декором і формою чашки з блюдечками»

— Чи продавались у нинішньому сторіччі українські сервізи на світових аукціонах і за якою ціною?

— Вартісні українські порцелянові вироби на світових аукціонах дуже рідкісні. Не так давно шість столових тарілок Баранівської фарфорової мануфактури першої третини XIX століття було продано за 1 375 доларів на аукціоні Doyle у Нью-Йорку. На інтернет-аукціонах типу ebay або etsy можна зустріти сервізи масового виробництва Баранівського, Довбиського, Городницького, Дружківського фарфорових заводів 1960—1980 років. Вони зазвичай продаються за 50−300 євро, інколи, як у випадку з кобальтовим сервізом Довбиського заводу, ціна може досягати близько 1000 євро.

— Якщо з сервізу залишилося лише кілька предметів, чи варті вони уваги? Як їх поєднати з предметами сучасного сервірування?

— Звісно, з комерційної точки зору неповний набір цінується менше. Іноді може трапитися, що ви маєте предмет посуду, якого не вистачає для комплектації набору в іншої особи, і вона залюбки купила б його. Так я колись придбала кавник із сервізу «Конус» Баранівського фарфорового заводу, бо мені дуже сподобався дизайн, і я навіть не мріяла, що зберу весь сервіз. Та коли побачила на аукціоні сет того ж дизайну без кавника ще й за символічну ціну 120 гривень, одразу ж натиснула кнопку «купити».

Деякі колекціонери збирають окремі предмети — лише чайники, молочники або чайні пари. І такі зібрання є цікавими з огляду на представлену варіацію форм. Якщо у вас залишились окремі предмети з улюбленого сервізу — тарілки, супниці, соусники чи блюда, вони можуть стати у сервіруванні цікавим акцентом, наприклад, у поєднанні з посудом нейтрального фасону. Це буде також гарним приводом згадати минулі часи й поговорити про естетичні вподобання гостей. Я знаю людей, які за чаюванням люблять подавати кожному гостю різні за декором і формою чашки з блюдечками, і визначати, яка чайна пара більше пасує його натурі. Це завжди розряджає обстановку.

— Чи варто зберігати посуд зі сколами, з дещо витертим малюнком? І чи варто реставрувати його?

— Тут кожен вирішує для себе сам. Особливо гарний та дорогий серцю посуд можна реставрувати, однак вживати їжу з нього не раджу. Його можна використовувати як скриньку для декорування інтер’єру та зберігання дрібничок або посадити в ньому квітку.

— Як ставляться до родинних сервізів у різних країнах світу?

— Думаю, так, як і в нас: хтось зберігає та користується, а хтось виставляє на продаж будинок разом з усім майном. Я раджу користуватися родинним посудом і радіти його красі, адже білосніжна порцеляна на скатертині завжди робить трапезу вишуканою та створює відповідний настрій.

Нещодавно співрозмовницею «ФАКТІВ» була харків’янка Олександра Добарська, яка створює з полімерної глини казково гарний декор для чашок та ложечок. В інтерв’ю майстриня розповіла про свою творчість, яка має поціновувачів не тільки в Україні, а й за кордоном.

Читайте також: Нові тренди в інтер’єрі для економних від тренд-редакторки Ольги Сметанської

Фото з альбому Олени Корусь

7070

Читайте нас у Facebook