«Заради допомоги ЗСУ готовий на все»: спортсмен з Дніпра встановив два світових рекорди й чекає на підтвердження третього
За словами керівниці Національного реєстру рекордів України Лани Вєтрової, той факт, що Дмитро зміг перемістити цю величезну вагу зубами, свідчить про неймовірну силу його нижньої щелепи.
«Досягнення у Дмитра дійсно унікальне, побити його наразі неможливо, бо встановлене воно одноразово. Ймовірно, що рано чи пізно хтось наважиться побити цей рекорд, але якщо ми говоримо про стан на зараз — то це унікально, — додає Лана Вєтрова. — Він — це підтвердження того, що наша нація незламна, що ми сильні як на фронті, так і в тилу».
«Взимку здавалось, що руки примерзали до тренажерів»
— Мій дідусь по маминій лінії був фізично сильним, проте ніяким видом спорту не займався, — розповів «ФАКТАМ» Дмитро Грунський. — Насправді в мене шлях до спорту цікавий, бо дитиною я по стану здоров'я був у спеціальній медичній групі. А бабуся, яка мене обожнювала, завжди пригощала чимось смачненьким. Тому я ріс таким кругленьким хлопчиком.
— Що ж стало рушійною силою для походу до спортзалу?
— Все банально — дівчата, перша відмова на моє залицяння. Десь у 2004 році я став ходити у спортзал у рідному селищі Петропавлівка. Зал організували представники протестантської церкви, щоби якось заохочувати молодь. Парафіянам вхід був безплатний, інші повинні були щось там доплатити. Розташовувався зал у підвалі. Умови доволі спартанські. Бо поки розігріється буржуйка, то вже потрібно було йти додому. Взимку здавалось, що руки примерзали до тренажерів, але це загартувало силу волі.
У школі на одних зі змагань з паверліфтингу я посів третє місце, й з того часу думки полинули в ту сторону. Тому після школи вступив до Придніпровської академії фізичної культури та спорту. Батьки підтримали, адже родина в мене небагата, й варіантів насправді було мало. Або йти працювати в шахту, яких неподалік мого селища знаходилось дуже багато, й свого часу навіть мій тато-педагог там трудився, або вступити на бюджет. Останнє мені, на щастя, вдалось.
Колись вчителював, проте потім покинув школу. Наразі працюю тренером та реабілітологом у Дніпрі. Дехто приходить після важких травм, інсульту, хтось — підкачати сідниці, наприклад. Працюю з кожним індивідуально й радію, коли наша спільна робота приносить гарні результати. Крім того, я є тренером Дніпропетровської області та Національної збірної з армліфтингу. Але це більш соціальне навантаження.
— Знаю, що ви є чемпіоном України, Європи та світу з армліфтингу. Що це за вид спорту?
— Якщо дослівно — підйом рукою, вправи на розвиток сили кисті, пальців, передпліччя. І меншою мірою вже на все тіло. В Україні цей вид спорту презентований у 2012 році, а його розквіт був у 2015−2017 роках, тоді у чемпіонатах брали участь до 200 осіб. За класифікацією Всеукраїнської федерації армліфтингу, в нас наразі існує 4 вправи, але одну ми виключили через те, що вона виконується на російському обладнанні. Інші виконуються на професійному сертифікованому обладнанні американського виробництва. Зараз у країні війна, то ж армліфтинг трохи затих. Але намагаємось спільно з федерацією стронгмену — Василем Вірастюком та Сергієм Конюшком — потрохи відновити його, масово знайомити українців із даним видом спорту.
— На вашу думку, чи всім підходять силові види спорту?
— По-перше, якщо займатись самостійно, то напевно ні. Тому що я і сам «самоучка», і весь свій досвід отримав завдяки «гулям на лобі» та деяким травмам. То ж коли починаєш займатись силовими видами спорту, то все ж потрібен кваліфікований тренер, щоби цей процес проходив максимально комфортно і без травматизму. Якщо під пильним оком професіонала, то не бачу ніяких обмежень у силових видах спорту. В іншому випадку — опиратись на фізичний розвиток, здібності, підбираючи той чи інший вид, бо насправді їх багато.
«Щоб наблизити перемогу, я буду встановлювати нові рекорди»
— На вашому рахунку національні та світові рекорди. З чого все почалось?
— Оскільки у спорті я вже понад 20 років і більшість часу проводжу у залі, щоб не зійти з розуму, намагаюся якось урізноманітнити тренувальний процес, знайти щось нове. Й так поступово почали з'являтись на моїх тренуваннях цвяхи — я їх за лічені секунди згинав, потім надування грілки, сплющення долонями сковорідки. У 2017 році був мій перший національний рекорд — згинання монети більш ніж на 90% зубами. Потім мені захотілось чогось більш масштабного, й у 2022 році я встановив рекорд України та Книги рекордів Гіннеса в номінації «Найважчий вагон метро, який тягнуть за шию». За допомогою двохміліметрового троса на шиї вдалось протягти вагон метро вагою 32,5 тонни на 11,5 метра. Досягнення я тоді присвятив нашим бійцям, й вдалось під час фіксації зібрати кошти військовим та цивільним людям на деокупованих територіях для купівлі продуктів та засобів обігріву.
.JPG "Свої досягнення Дмитро присвячує нашим бійцям")
— Після рекорду з вагоном метро ви вирішили зробити щось подібне із машинами. Розкажіть про це.
— Раніше зубами я вже тягнув 6 автівок на відстань 5 метрів, проте для підтвердження світового досягнення необхідно було перевершити свій рекорд. Якоїсь особливої підготовки в мене не було, але більшість тренувань присвячував вправам на м'язи шиї. Під час встановлення рекорду шість машин стояли на нейтральній передачі, двигуни були вимкнені, але водії повинні були обережно керувати ними, щоб вони залишалися на прямій лінії. Загальна вага всіх шести автомобілів і водіїв становила 7 604 кілограми. Я протягнув їх на відстань 21 метрів. Цього разу також збирав кошти на ЗСУ, бо необхідно було придбати піхотні комплекси «Хижак» для кулеметників батальйону «Скала». Його бійці проводять штурми по 2−3 рази на добу, в кращому випадку беруть ворогів у полон. Але їхня мета — полювання та ліквідація ворога. Й заради наближення перемоги я буду встановлювати нові рекорди, бо хочу стати тим, в кого їх найбільше в Україні.
Зараз в Україні по кількості світових рекордів лідерами є брати Клічки — в них 5 рекордів Гіннеса. В мене два таких, скоро буде третій, і я не сумніваюсь, що його підтвердять. Що саме це буде — поки таємниця, дочекаємось отримання сертифіката. Й заради допомоги нашій армії готовий на нові досягнення весь час, поки не настане перемога. Прошу і вас долучатись та донатити. Для тих, хто хоче долучитися, зараз збираємо на теплі речі для військових.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про 24-річного Євгена Нотевського, який встановив незвичайний рекорд — «Наймолодший українець, який отримав найбільшу кількість дипломів про вищу освіту».
786Читайте також: «Мене засипало землею, я відчув страшний біль і зрозумів, що залишився без ніг»: військовий Олександр Будько (Терен) став призером «Ігор нескорених»
Читайте нас у Facebook
