«Після загибелі Слави росіяни писали, що «ликвидирован идейный бандеровец»: історія легендарного бійця з Волині

Він завжди її будив, робив каву й наголошував, що це — обов’язковий ритуал. А після того міцно обіймав та вкотре повторював, що їхнє кохання ніщо не здатне зруйнувати. Тепер вона щоранку несе йому на могилу філіжанку запашної кави… У чорній хустині й заплаканими очима, бо цих сліз, здається, бездонний океан.

48-річний В'ячеслав Зенц із Волині — легендарний воїн, який пройшов важкі бої у Мар'їнці, Пісках, Попасній, Дебальцевому, Донецькому аеропорту. Його назвали бійцем із сталі. Окупанти готові були дати винагороду за «його голову». Життя захисника 95-ї окремої десантно-штурмової бригади обірвалось 25 лютого 2023 року на Харківщині. На честь В'ячеслава Зенца у Рожищі облаштували сквер памяті, де висадили дерево, яке ростиме 300 років… Дружина бійця Наталія сподівається, що держава гідно оцінить жертовність та професіоналізм її чоловіка, який життя віддав заради захисту України.

«Вдячна Славі, що був у моєму житті, хоч і так мало. Ми зустрілися пізно, але нам було завжди цікаво, весело, яскраво»

- Вдячна Славі, що був у моєму житті, хоч і так мало, тому що тільки з ним я була дійсно, як за кам'яною стіною… Він робив все для цього — дбав за моє здоров'я, якщо я не хотіла іти в лікарню, сам дзвонив туди, і лікарі передзвонювали, — розповідає «ФАКТАМ» дружина бійця Наталія Зенц-Тимошик. — Коханий дбав за моїх діток, щоб вони все мали, не кожен рідний батько так любить своїх дітей, як він любив їх. Лише за себе не дбав, не беріг себе ніяк… У В'ячеслава було нелегке життя, так як і в мене до зустрічі з ним, ми зустрілися пізно, і хоча з нашими характерами теж було нелегко, але завжди цікаво, весело, яскраво. Життя із Славою нагадувало свято, в якому завжди присутні рибалка, полювання, зустрічі з друзями. На місці ми ніколи не сиділи. Він завжди казав: «Наталочко, якби ми з тобою зустрілися в молодості, ми не їздили б на нашій „жабці“, а літали б на своїх вертольотах». Я до цих пір не можу спокійно ходити по вулицях Рожища, тому що там чоловік перший раз мене зустрів, в тому магазині ми те купували, там щось те робили і завжди разом, так сильно кохали один одного…

— Розкажіть про дитинство чоловіка. З якої він родини? Чи служив раніше?

- Їх у батьків було четверо, В'ячеслав — наймолодший. Змалечку він завжди цікавився чимось новим й ще тоді мав патріотичні погляди, знав, що росіяни — ніякі не брати, а закляті вороги. Строкову службу чоловік проходив у десантних військах. Він був одним з небагатьох, хто захистив та отримав найвищу нагороду серед десантників — «краповий берет». Право на носіння мають лише ті військовослужбовці, які пройшли випробовування у вигляді фізичних навантажень, психологічних, духовних іспитів. Вручали його з військовими церемоніалами при повному шикуванні військ. Адже сам титул «краповий берет» несе вищу форму відзнаки та поваги до особи.

Читайте також: Втрата Героя: під час виконання бойового завдання на сході України загинув воїн ЗСУ Юрій Лебедєв

РЕКЛАМА

Чоловік свого часу намагався потрапити на службу до «Французького легіону», на жаль, не вдалось через брак фінансів. Довгий час він перебував на заробітках за кордоном та неофіційних підробітках в Україні.

«Під час розвідувальних операцій вони з побратимами викрали у ворогів 2 БМП та 4 автомобілі. А якось їхнім трофеєм став російський танк»

Ще у 2014 році, коли почалась війна, коханий відразу вирушив воювати разом зі своїм троюрідним братом Віктором. Перебував на службі у 95-й десантно-штурмовій бригаді. Слава казав, що не може залишитись вдома, розуміючи, що схід країни може чекати доля загарбаного Криму. Під час проведення розвідувальних операцій вони з побратимами викрали у ворогів 2 БМП та 4 автомобілі різних марок. А якось їхнім трофеєм став російський танк. У чоловіка зафіксовано 7 виходів з оточень ворога, 6 з яких без втрат. Він пройшов всі «найгарячіші точки», вийшов з Дебальцево, захищав Донецький аеропорт, отримавши титул «кіборг». На мого чоловіка представниками військ рф та сепаратистами було відкрито полювання. Було озвучено грошову винагороду за «голову» Слави — 20 тисяч доларів! Тому з метою збереження життя Славу було виведено на мирну територію України. Крім того, так сталось, що в той час померла перша дружина В'ячеслава. Залишилось дві дочки, потрібно було взяти опікунство.

Читайте також: У перші дні великої війни повернувся з Ізраїлю: офіцер залишив високооплачувану роботу за кордоном та поїхав боронити Україну

РЕКЛАМА

— Чим вдома займався?

- Вдома часу не втрачав, а ще більше працював у тилу. Став ідейним основоположником та ініціатором навчальних центрів серед добровольців та бажаючих вивчати військову справу. Так виник патріотичний корпус «Отаман», що мав осередки у різних областях України. В'ячеслав Зенц проводив вишколи, навчав володіти зброєю, волонтерив, шукав фінансування та підбір готових до роботи людей в добровольчих формуваннях для проведення ротацій на передовій. Також Слава їздив на заробітки до Польщі. Там ми й власне познайомились у 2019 році. Відразу зрозуміла, що це моя людина. Доброта, щирість, мужність — це про Славка. Я була дійсно, як за кам'яною стіною, коханий робив все для цього.

А потім всі мрії про щасливе життя перекреслила велика війна. Вона застала Славу у Польщі. Поки одні тікали за кордон, він відразу ж повернувся додому. Воював у складі 14 окремої механізованої бригади на посаді стрільця-помічника гранатометника. Побратими завжди дуже позитивно відгукувались про нього, казали, що з таким не страшно йти у розвідку. Навіть називали його «Іван Сірко», бо дивом кулі минали… Перший час В'ячеслав перебував на Бахмутському напрямку, телефонував не часто, бо доводилось по 15−16 годин лежати головами донизу через обстріли. Тоді служив на Харківщині, де в селі Тернова у вересні 2022 року вивісив жовто-синій прапор!

«Загинув Слава 25 лютого 2023 року біля Гряниківки на Харківщині. Був бій. Шансів вижити не було»

— Що відомо про загибель чоловіка?

- Сталось це 25 лютого 2023 року біля Гряниківки на Харківщині. Був бій, тоді ворожий танковий обстріл. Шансів вижити не було… Так сталось, що напередодні я провідувала чоловіка, ми разом провели кілька днів. Стільки щастя було, мрій, планів. Тільки Слава чомусь сумний. Він казав, що попереду важке завдання. Й може статись так, що не повернеться. Та хіба ж я могла подумати, що ті кляті вороги вб'ють мого чоловіка?! Він ж у мене сталевий був, непереможний, найсильніший… Три кілометри холодне тіло ще несли побратими болотом. Забрали його з-під шквальних обстрілів.

Читайте також: Ваше життя — заслуга ЗСУ: дружина загиблого пілота «Джуса» емоційно звернулась до «мальдівських» блогерів

Поховали його на Алеї Слави тут, у Рожищі. Слава дуже любив каву, тепер несу йому на кладовище її. Одразу після вбивства мого чоловіка 25 телеграм-каналів, які належать та підтримують рф, опублікували інформацію про це. Ось що там було: «ликвидирован идейный бандеровец, боевик Вячеслав Зенц Zачищен», «погиб русофоб бандеровец с Волыни Зенц», «Зенц наконец 200-й девять лет вычисляли эту тварь, Ζачистка наконец прошла успешно». Всі ці вислови вказують на авторитет, лідерство та ненависть ворога. Слава посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, визнаний почесним громадянином міста Рожище, на його честь перейменовано вулицю, де народився та жив. Впевнена, що мій коханий заслуговує і на найвищу державну нагороду — Герой України (посмертно).

Раніше повідомлялося, що рік тому на війні загинув громадянин Канади Григорій Цехмістренко. Його батько — колишній народний депутат України, підтримав вибір сина і сам відвіз його в «Азов».

10307

Читайте нас у Facebook