«Пожертвувати територіями. Зберегти людей»: аналітик про те, який вибір гарантує Україні майбутнє
Україна здобула міжнародну суб'єктність під час війни, але Захід, зокрема США, готовий постачати зброю без гарантій безпеки. НАТО уникає прямого конфлікту з росією, а допомога Україні буде обмежена. Україна стоїть перед вибором: або йти шляхом компромісів та зберегти мир («фінляндизація»), або продовжувати виснажливу війну проти росії («моджахедизація»). Це рішення критично важливе для майбутнього країни, але українська еліта може не усвідомлювати його значущості. Про це пише у фейсбуці український правник, громадський активіст, публічний інтелектуал і президент Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко.
«ПРО СУБʼЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ
За іронією долі впродовж великої війни Україна справді виборола свою субʼєктність на міжнародній арені. Ніхто з наших друзів не примушуватиме нас до миру чи продовження війни. Для Заходу і насамперед для США прийнятні обидва варіанти.
Проблема лише в тому, що Захід і насамперед США готові нам постачати зброю (і фінанси) as long as it takes, тобто стільки, скільки буде потрібно, але не готові стати гарантами нашої безпеки. Не те, що розкрити над Україною НАТівську парасольку, а навіть надати двосторонні гарантії, аналогічні Південній Кореї, Японії чи ФРН часів холодної війни.
Тобто для країн НАТО фундаментальною аксіомою є уникання прямого зіткнення з росією на полі бою. Тобто порятунок України — справа самих українців, хоча і за підтримки колективного Заходу, допомога якого навряд чи зростатиме у озорій перспективі. Радше навпаки.
Хочете воювати — воюйте. Ми дамо вам зброю та гроші у кількості, достатній, аби Україна трималась. Ні, про перемогу не йдеться. На Заході вміють рахувати. І бачать, що стратегічну адаптацію до війни на виснаження росія здійснила краще за Україну. А от постійно, щоденно послаблювати росію, яка разом із Китаєм створила ядро антизахідної коаліції, тисячами дрібних порізів — ця місія України цілком влаштовує американський істеблішмент.
Питання, чи влаштовує така місія Україну та українців? Наскільки тривка структура українського суспільства та держави, аби витримати цей виснажливий багаторічний марафон? Наскільки ми готові до авторитаризму (без якого неможлива належна мобілізація суспільства та економіки), остаточного згортання громадянських прав і свобод, непропорційного збільшення ролі держави у перерозподілі національного багатства та активів, бідності та злиднів.
Врешті-решт, соціалістична Куба встояла під шаленим тиском США, а талібан звільнив Афганістан від іноземних інтервентів. Тобто Давид іноді дійсно перемагає Голіята. Питання лише ціни.
Альтернатива для України — це фінський сценарій. Пожертвувати територіями. Зберегти людей. Отримати шанс на краще майбутнє, змінивши парадигму з «вістря спису» на «місце зустрічі». Чи реально все це після стількох кривд, болю та руйнувань, заподіяних нам ордою? Запитайте у фінів.
По суті, засадничий вибір України доволі простий: «фінляндизація», тобто шлях компромісів, поступок та концентрації зусиль на розбудові ефективної державності та гідного майбутнього. Або дальша «моджахедизація», коли українські громадяни всю свою енергію, ресурси та завзяття, а часто й саме життя витрачатимуть на геостратегічне послаблення росії, щодня завдаючи їй десятки мікропорізів. При тому енергії та ресурсів будувати мирні спроможності фактично не залишиться. Врешті-решт деградація та архаїзація — чудове середовище для плекання непримиренних бійців. Спарті потрібні військові табори замість університетів та академій. Чим аскетичніші умови в країні, тим витриваліші та мотивованіші виростають бійці. Спитайте в ІДІЛ.
За іронією долі перед інфантильною нацією без еліти, без дорослих при владі, поставили дилему, від якої залежить її майбутнє на багато поколінь уперед. І справжня трагедія полягає в тому, що шанси не тільки на мудре державницьке рішення, а й на розуміння всієї трагічності та стратегічності посталої альтернативи серед тих, хто ухвалює рішення в цій країні, мінімальне.
НІхто це засадниче рішення не ухвалить за нас. Бо Захід і особливо Америку влаштовують обидва варіанти. Врешті-решт США послідовно підтримували моджахедів в Афганістані під час радянської інтервенції. Моджахеди перемогли. Не певен тільки, що Афганістан став від цього бодай трохи щасливішим.
Тому всім, хто мріяв про українські Афіни та Київ — новий Єрусалим, напевно, слід готуватись до постання на руїнах другої української республіки корумпованої та авторитарної Спарти, де все просто і зрозуміло: перемога України або смерть. Все решта тільки за гроші і за великим блатом :-(((«, — написав Друзенко.
Раніше журналіст Павло Казарін розкритикував позицію західних партнерів щодо війни.
На фото у заголовку Часів Яр (фото: Ударна група «Чорний лебідь»)
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1394Читайте нас у Facebook
