- 12:46 Пенсія для військових з інвалідністю: у МОЗ вказали на важливі нюанси
- 12:21 Система не знає болю: вдова захисника змушена доводити, що чоловік загинув на фронті
- 12:14 Російський «кріт» у ЗСУ полював за «Нептунами»
- 12:01 Українського чемпіона Європи та віцечемпіона світу з плавання важко поранено на фронті
- 11:53 «Соєві мита», які протирічать Угоді про Асоціацію з ЄС, провалилися в Раді
- 11:52 Терпіння вичерпано: Трамп озвучив ультиматум Ірану
- 11:35 Немає сил плакати: Ілона Гвоздьова показала, як відновлює сили
- 11:22 Ми не починали війну: путін озвучив чергові маніпулятивні заяви щодо України
- 11:11 Знову невдача: чергова ракета Маска вибухнула у прямому ефірі
- 10:44 У Прикарпатті сотні рятувальників другу добу шукають зниклу шестирічну дитину
- 10:43 Favbet Foundation та благодійний фонд відкрили дві нові локації проєкту «Re:start» для реабілітації поранених
- 10:24 Зеленський планує особисто взяти участь у саміті НАТО, — джерела в ОП

Із експозиції «Shvets Museum»
Расскажу-ка я вам, друзья мои, одну забавную историю, связанную с рикшой. Происходило это все во Вьетнаме много лет назад. Во время одного очень важного визита в эту страну были мы с моим давним товарищем Александром Мартыненко из «Интерфакса» приглашены на торжественный прием в президентский дворец. Поскольку времени до приема оставалось еще часа полтора, а наша гостиница находилась всего лишь метрах в 200 — прямо через большую площадь — от этого дворца, решили мы впервые в своей жизни (!) прокатиться на рикше. Правда, рикша то был не пеший, а на велосипеде. Узнав о том, что короткая ознакомительная, так сказать, поездка обойдется нам всего в один доллар, мы заранее рассчитались с велорикшей и отправились в путь… И заблудились! Прошел час, полтора часа, два, а наш изможденный поисками «всадник» все никак не мог найти дорогу ни к нашему отелю, ни к президентскому дворцу. О торжественном приеме пришлось забыть. Хотелось просто куда-нибудь вернуться. На нашу беду, ни один человек, к которому мы обращались, не знал английского языка, а с вьетнамским у нас были большие проблемы… Часа через два с половиной, проезжая в наступившей темноте по притихшему городу, мы вдруг практически одновременно узнали ту самую площадь. Слава Богу, слово «стоп» на всех языках звучит почти одинаково… Больше я никогда не решался прокатиться на рикше.