«Ми пролітали на вертольоті над зруйнованим реактором, і я побачив розплавлену багрову масу»

«Прокурор сказав: «Зробіть все за правилами судової фотографії. Вважайте, що це для вас огляд місця події»

— Як вийшло, що експерту-криміналісту доручили зробити з вертольота фотознімки аварії?

— Обстеження місця події, у тому числі його фотофіксація, було моїм прямим службовим обов'язком. Тому керівництво обрало для проведення цих зйомок мене та колегу з Київської обласної криміналістичної лабораторії Віктора Лукашенка.

Вночі 26 квітня 1986 року до мого дому в Чорнобилі (до ЧАЕС від нього понад 20 кілометрів. — Авт.) Примчав на машині водій з місцевого райвідділу міліції й повідомив, що на атомній станції сталася пожежа, мені слід невідкладно їхати на цю подію. Я був єдиним експертом-криміналістом на три райони та місто Прип'ять, тому доводилося виїжджати на події у будь-який час доби. Так що нічний виклик 26 квітня мене особливо не стривожив. Сів на свій моторолер і поїхав. Коли проїжджав біля ЧАЕС, пожежі там не було видно. На під'їзді до міста чергували двоє співробітників ДАІ Віктор Вишневський та Сергій Малюх. Привіталися, і вони кажуть: «Ігорьовичу, не стій тут довго». Мабуть, вже знали, що підскочив радіаційний фон.

Як тільки прибув до міськвідділу, мене викликав начальник прип'ятської міліції. У його кабінеті вже перебували генерали і полковники, які приїхали з Києва. Начальник доручив мені розшукати у збройовій кімнаті дозиметр, яким ніхто з нас користуватися не вмів. «Розберися, як він працює. Перевір, справний чи ні. Якщо з ним все нормально, візьми чергову машину і заміряй радіацію на всіх наших постах, запиши ці дані. За виконання доповіси». На мені була вся техніка міськвідділу (крім автомобілів), тому й випало зайнятися дозиметром. Наші співробітники були розставлені на постах навколо ЧАЕС і біля ключових об'єктів міста. Мої виміри показали, що, наприклад, біля залізничного мосту, де несли службу двоє співробітників ДАІ, яких я зустрів вночі, рівень радіації перевищував один рентген на годину. Коли я доповів про це, їх зняли з поста.

Слід сказати, що я захоплювався фото- і кінозйомками. На той момент на моєму рахунку були дві документальні кінострічки, створені спільно з керівником кіностудії «Прип'ять-фільм» Михайлом Назаренком. Після доповіді про радіаційну ситуацію я взяв камеру і почав знімати людей, які йшли повз наш міськвідділ на ринок, комунальну машину, що поливала дорогу, голубів, які пили з калюж, бронетранспортер на вулиці… Це, можливо, єдині кадри кінохроніки, зроблені у Прип'яті в перший ранок після Чорнобильської аварії. Вони збереглися й увійшли в документальний фільм (цей документальний фільм можна подивитися нижче. — Авт.). Однак довго мені тоді знімати не довелося — керівництво побачило, що «байдикую» і направило охороняти вузол зв'язку.

Ночувати мені довелося в міськвідділку міліції. На той час до нас приїхало багато терміново відряджених до Прип'яті колег з Києва та інших міст. Кожен влаштовувався на нічліг, де виходило — на столах і стільцях у ленінській кімнаті, на підвіконнях, деякі — на лавочках на вулиці (ніч була незвично тепла для кінця квітня). Люди навіть не підозрювали, що перебувати на вулиці небезпечно, адже, що сталося на станції, ми толком не знали. Багатьом відрядженим не спалося, і я влаштував для них прем'єру свого документального фільму про те, як місцева міліція тренується розганяти… масові п'яні бійки, які могли виникнути після закінчення так званого місячника тверезості (обмежень на продаж спиртного).

На наступний ранок близько восьми годин до нас зайшов прокурор Прип'яті Дмитро Поліщук і попросив начальника експертного відділу Київського обласного УВС полковника Михайла Несена виділити двох експертів-криміналістів для проведення фото- та відеознімання місця аварії на ЧАЕС. Несен вибрав капітана міліції Віктора Лукашенка і мене (я тоді теж був капітаном). З прокурором ми попрямували у міськком партії, де розмістилася урядова комісія з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Її голова Борис Щербина особисто поставив перед нами з Віктором завдання.

— У нього були конкретні побажання з приводу зйомки?

— Так. Він сказав, що потрібно прийняти остаточне рішення про евакуацію Прип'яті. «Проведіть зйомку так, щоб була видна ув'язка реактора з містом. Зніміть реактор окремо, а також те, як він розташований щодо міста». Один з присутніх при цьому працівників прокуратури додав: «Зробіть все за правилами судової фотографії. Вважайте, що це для вас огляд місця події». Генерал, який очолював підрозділ військових вертолітників, сказав нам взяти знімальну апаратуру і йти на стадіон — там чекав вертоліт.

— Вам видали захисну амуніцію?

— Ні. Її не було й у вертолітників. Ранок був туманним, довелося чекати, поки проясниться небо, інакше ми толком і реактор не сфотографував би. До того ж командира екіпажу полковника Нестерова ще не було на місці. Ми з Віктором вирішили не втрачати часу — на «рафіку» криміналістичної лабораторії (за кермом був сержант міліції Олександр Ласюченко) поїхали знімати реактор з землі. Адже згідно з канонами криміналістики оглядова зйомка проводиться саме так. Коли їхали, побачили метрах у двохстах рибалок — чоловіка та підлітка, які йшли з вудками до річки Прип'ять. Мабуть, вони не усвідомлювали небезпеки.

Щоб потрапити на територію ЧАЕС, був потрібний пропуск. У нас його не було, тому зупинилися поруч зі станцією. Я забрався на якусь насип і став робити оглядові знімки. Хлопці квапили: «Досить вже, йди в машину!»

— Страшно не було?

— Не те що страшно, а якось тривожно, незатишно. Такий настрій навіювала сама природа — свинцеве, в серпанку туману, небо, повітря, яке здавалося липким, і давляча тиша. Напевно, подібні почуття переживають водолази на великій глибині. Коли ми повернулися на стадіон до вертольота, командиру екіпажу ще не було. Розговорилися з вертолітниками й дізналися, що вони воювали в Афганістані. Їх часто направляють в епіцентри аварій і катастроф. Зізнатися, мені хотілося запитати таких бувалих людей, наскільки небезпечний майбутній політ над реактором, як радіація може вплинути на організм. Але вони про це не згадували, а самому підіймати настільки делікатну тему було не з руки — ще подумають, що боюся.

З командиром екіпажу приїхали кілька людей у цивільному, ймовірно, вчені. Вони летіли разом з нами. Піднялися в повітря близько 11 ранку. Як я вже говорив, Лукашенко розташувався в ногах у пілотів, щоб вести фільмування через прозорий ліхтар вертольота. А я переміщався від ілюмінатора до ілюмінатора, вибираючи найбільш вдалий ракурс. У мене було два фотоапарати: в «Зеніті» плівка з 36-ма кадрами, в «Києві» — широкоформатна плівка з 12-ма кадрами.

«Прип'ять відразу відключили від міжміського зв'язку, щоб уникнути витоку інформації»

— Вертоліт зависав над реактором?

— Ні. Двічі заходив по дузі на невеликій висоті. Я дивився на реактор через видошукач фотокамери, намагаючись, щоб він повністю потрапляв у кадр. Коли робили другий захід, я чув, як Вітя Лукашенко кричав пілотам: «Підлетіть ближче, ближче!» Я в цей час готувався зарядити запасну касету з плівкою (бо всі кадри на той час вже закінчилися), глянув в ілюмінатор і побачив, що знаходиться всередині реактора — розпечена жовто-червона маса, як у мартенівській печі або в жерлі вулкана. Сфотографувати її не встиг — ми полетіли далі. Політ тривав хвилин 15.

Після приземлення Віктор відразу ж попрямував показувати урядовій комісії знятий матеріал, а я поспішив у міліцейську фотолабораторію проявляти плівку і друкувати фотографії. Займаючись цією роботою, почув оголошення по радіо про те, що сьогодні Прип'ять будуть евакуювати.

З двома десятками найбільш якісних знімків я поспішив до міськкому партії. Передав їх там прокурору Поліщуку. Знаю, що вони були долучені до матеріалів розслідування причин Чорнобильської аварії. А негативи я залишив у себе і зберіг.

— Це були перші фотографії зруйнованого реактора?

— Ні. Як я потім дізнався, на день раніше з землі й з повітря його знімав фотограф Чорнобильської АЕС Анатолій Рассказов.

— Ви тоді вже знали, в якому стані знаходиться аварійний реактор, які рівні радіації у Прип'яті. Спробували зателефонувати додому в Чорнобиль, щоб попередити про небезпеку?

— Таке бажання не могло не виникнути — хіба я не любив своїх дружину і трьох дітей?! Але у мене в хаті не було телефону. До того ж, як виявилося, Прип'ять тоді вже відключили від міжміського зв'язку, щоб уникнути витоку інформації.

— У той день вас відпустили ночувати додому?

— Так. Годині о шостій вечора нам дозволили йти відпочивати до ранку. Я запросив Віктора Лукашенка, з яким літав на зйомку реактора і ще одного колегу Сашу Онищенка поїхати до мене помитися, поїсти. У Прип'яті навіть перекусити вже було ніде. За кермом знаходився водій машини криміналістичної лабораторії Київської області, ім'я якого, на жаль, не запам'ятав. Діти вже були вдома, незабаром прийшла дружина Галина, що працювала в поліклініці. Приготували вечерю, Галя сходила до сусідів, принесла нам пляшку горілки.

— Тоді, після двох днів, проведених біля епіцентру аварії, відчували на собі вплив радіації?

— Складно пригадати. Галя (Валерій Ігорьович звертається до дружини. — Авт.), не пам'ятаєш, скаржилися ми в той вечір на погіршення самопочуття?

— Всі четверо були перезбудженими, це я добре запам'ятала, — відповіла Галина Миколаївна.

— Після вечері хлопці вирішили повертатися ночувати у Прип'ять, — продовжує Валерій Євтушенко. — У ті часи було заведено влаштовувати дружні розіграші. Ось і наді мною хлопці вирішили пожартувати. Коли вранці приїхав до Прип'яті, на моєму робочому місці у друкарській машинці стирчала видрукована «довідка» з печаткою експертно-криміналістичної лабораторії: «Видана Валерію Ігорьовичу Євтушенко про те, що жіночу лазню він відвідувати може».

У райвідділ привезли цілу гору армійських гумових костюмів хімзахисту і респіратори. Мені прийшла ідея зняти постановчі кадри — попросив двох міліціонерів одягатися в ці наряди і пройтися по вулиці. Коли я їх знімав, у кадрі з'явився перехожий. Виявилося, це відряджений, який чомусь не евакуювався напередодні. Ця зйомка увійшла в документальний фільм і дала привід для безпідставних звинувачень — мовляв, у Прип'яті після аварії міліціонерів одягли в гумові костюми, видали респіратори, а цивільним нічого не виділили.

— Відомо, яку дозу опромінення ви отримали?

— Приблизно підрахували, вийшло 63 рентгени. Звичайно, по здоров'ю це вдарило міцно. Конкретизувати не буду — про болячки слід розповідати лікарям, а не журналістам. Після польоту над реактором я ще досить довго служив у Зоні відчуження. Жителів звідти відселили, але все одно злочини скоювалися. В основному, це були пограбування залишених господарями хат і квартир у Прип'яті. В цілому пропрацював в міліції 40 років.

Фото та відео з архіву Валерія ЄВТУШЕНКО

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News