«Це ж твір мистецтва!»
— Друзі, тримісячний термін вашої «скутості» підійшов до кінця. Коли буде урочисте скидання кайданів?
— Ми відсвяткуємо цю чудову з усіх боків подію, але поки вирішили не розковуватися. На невизначений термін.
— Але чому? Невже сподобалося?
— Ми вирішили розмістити наш ланцюг на аукціон у вигляді лота вартістю три мільйони доларів, — каже Олександр. — Два з них підуть на благодійні цілі. А один мільйон ми заберемо собі.
— Ви жартуєте?!
— Ні краплі. За ці три місяці ми з Вікою познайомилися з дуже цікавими людьми, в тому числі з представниками благодійних організацій, мистецтвознавцями. Один з них сказав нам пару тижнів тому: це ж твір мистецтва. Ви просто хотіли поставити рекорд, а чому б не принести користь суспільству? Ми вирішили, що це чудова ідея. Два мільйони доларів — це значний внесок у благодійність, на допомогу, наприклад, хворим дітям. А за той мільйон, що залишився, ми нарешті купимо квартири собі та своїм родичам, яких розкидало по всій Україні. І всі наймають житло.
— Невже вже є реальний покупець на ваш ланцюг за таку суму?
— Поки що ні, але гіпотетично він десь існує.
— А якщо ні? Станете знижувати ціну чи так і будете до скону ходити зі скутими руками?
— Лот не буде знижуватися в ціні. Може тільки підвищуватися — це ж аукціон. Але зі збереженням пропорцій: дві третини — на благодійність, одна третина — нам.
— Спочатку у вас не було планів продавати свою ланцюг. Наскільки я пам'ятаю, ідея полягала саме в тому, щоб перевірити свої почуття і не розбігатися при найменшій сварці.
— Саме так. Тому що через свою гарячковість і емоційності можна назавжди втратити кохану людину. Ми з Вікою були знайомі давно. Шість років тому почали зустрічатися, але невдовзі посварилися через якусь дрібницю та розлучилися на ці роки.
У січні цього року знову зустрілися і вирішили спробувати почати все спочатку. Через якісь пару тижнів знову стали сваритися. І ми знову мало не розбіглися. Тоді я спересердя сказав, що нікуди її не відпущу — візьму і пришию до себе нитками. Потім почав думати, що це непогана ідея — не назавжди, звичайно, а як перевірка стосунків. Мені здавалося, що так можна зробити, якщо використовувати хірургічні нитки, але потім мені пояснили, що це небезпечно для здоров'я. Тоді прийшла ідея скувати руки ланцюгами.
— Після варіанту з нитками, на який я категорично не погоджувалася, ланцюги сприйнялися вже спокійніше, — пояснює Вікторія. — Але все одно переживала, як я буду справлятися зі своєю роботою, та й побутові моменти бентежили. Але подумала пару днів і погодилася.
— Як до цього поставилися ваші близькі?
— В основному спокійно, нейтрально. Мовляв, незрозуміло, навіщо вам це треба, але, якщо треба, робіть.
«Навчилися робити все в чотири руки»
— А й справді, навіщо? Адже якщо прив'язувати себе один до одного, то побутові складнощі й відсутність свободи призведуть скоріше не до зближення, а до роздратування, відторгнення і взаємної ненависті. Чи я помиляюсь?
— Сваряться всі пари — немає таких, які взагалі не сваряться, — каже Саша. — Важливо вміння ці конфлікти вирішувати, розмовляти, слухати один одного, а не відразу ж, при найменшому невдоволенні, розбігатися, як це робили ми. А коли людина з тобою одне ціле, то хочеш не хочеш, доводиться домовлятися, пояснювати, слухати, знаходити компроміс.
— І як, виходить?
— Перший місяць було дуже складно. І в якихось побутових речах, і в плані фізичного дискомфорту, але головне — психологічно. Був навіть момент, коли здавалося, що ми все зіпсували, тому що взаємини почали погіршуватися. Ми обоє дуже запальні, і справлятися з собою було неймовірно важко. Потім потихеньку все почало вирівнюватися, усталюватися, а тепер можна з упевненістю сказати, що взаємини стали кращими і міцнішими.
— А як же ваше відео, на якому ви лаєтесь один з одним, причому з матами? У вас насправді таке експресивне спілкування? І навіщо ви вирішили викладати його в «Інстаграм»?
— Так, у нас є в побуті такі слова. А в «Інстаграмі» навіть намагаємося стримувати себе, саме заради передплатників. Але іноді знімаємо один одного на камеру мобільного, не попереджаючи про це, в тому числі під час сварок, щоб потім показати, як це виглядає з боку. І тоді чітко бачимо, що проблема взагалі не в тому, через що сварка, а в нашій неконструктивній поведінці, підвищених тонах, невмінні чути один одного. Ми працюємо над цим і справді бачимо позитивні результати.
— Як ви готувалися до цього експерименту в побутовому плані? Прораховували, як будете готувати їжу, водити машину, зрештою, ходити в душ і туалет?
— Звісно. Почну з того, що всі наші светри, сорочки, Вікині сукні ми віддали кравчині, щоб перешила. Я сам придумав, як вирішити питання з одягом. Потрібно просто вставити довгу блискавку по низу рукава і збоку. Тоді ти просто одягаєш річ через голову, а потім застібаєш по низу тієї руки, яка скута. У машину ми звикли залазити один за одним через праві та ліві передні двері — дивлячись, як припаркована. До речі, водіння було основною причиною, чому я, правша, скутий правою рукою і змушений все робити лівою. Якби ланцюг була на моїй лівій руці і Вікиній правій, я взагалі не зміг би сісти за кермо.
Що стосується душу, взагалі немає питань. Приймаємо або разом, або окремо — один миється, другий сидить поруч з витягнутою за шторку рукою. В туалет ходимо, залишаючись по різні боки дверей, і просто у щілину просовуємо руки.
— А якщо ви в кафе або іншому громадському місці, йдете парочкою в чоловічий чи жіночий?
— Туди, де менша черга. Якщо це чоловічий, спочатку я заглядаю, дивлюся, щоб біля пісуарів не було людей, потім заходимо разом з Вікою.
— З готуванням їжі, миттям посуду теж все нормально, — пояснює Вікторія. — Пристосувалися робити все в чотири руки. А ось прибирати, пилососити, мити підлогу і правда дуже незручно. Але нічого, справляємося потихеньку.
— А як з роботою? Я знаю, що Саша продає автомобілі онлайн, а ви займаєтеся нарощуванням вій. Як ваші клієнтки ставляться до того, що до руки їх майстрині хтось прикутий?
— З клієнтками поки вирішила почекати, нарощування вій вимагає акуратності й точності, однією рукою незручно.
— Чим займаєтесь зараз?
— Саші мізки виношу, — сміється.
«До нас на добу прикувалася наш тренер Наталія»
— Я чула, що через сковані руки у вас почалися сильні проблеми зі здоров'ям. Виразки на зап'ястках, болі в суглобах, спині. Як справи зараз?
— З виразками було все трохи перебільшено журналістами, — каже Олександр. — Просто коли ланцюга нам надягали, то, хоч наші руки під час зварювання накрили мокрим брезентом, все одно метал сильно розжарився. Я отримав невеликі опіки. Все вже минуло.
Гірше те, що через наш ланцюг у мене стали часто німіти руки. Всі знайомі в один голос твердили, що потрібні фізичні вправи. Ми зайнялися пошуком тренера. Відгукнулося багато шарлатанів, які відразу ж, не розібравшись у ситуації, зі старту обіцяли золоті гори. Але врешті-решт ми знайшли прекрасного фахівця, Наталю. Вона ще телефоном багато про що розпитувала. Обережно, нічого не обіцяючи, сказала, що постарається нам допомогти. А коли ми зустрілися, запропонувала: «Як би дивно це не звучало, але мені потрібно хоча б добу побути у вашій шкурі, щоб розібратися, що до чого, і з'ясувати точні причини вашого нездужання».
Так, наш тренер вирішила на добу прикуватися до нас. Завдяки цьому вона встановила, що проблема криється в неправильному положенні хребта, я ж вищий ростом і весь час трохи нахилений до Віки. Плюс постійно напівзігнуті руки в неприродному положенні — адже щоб один щось зробив двома руками, другому доводиться свою руку тримати в украй неприродному положенні. Наталія розробила для нас індивідуальний курс вправ. Займаємося кілька разів у день. Стає легше.
— І як пройшла для вас ця доба втрьох?
— Найскладніше було Віці, — сміється Саша. — Вона була у центрі, з обома скутими руками. Але все одно — і їли, і каву пили, і вбиральню відвідували, куди ж без цього… Але скажу вам, це було дуже важко. Бути скутим і вдвох непросто, а втрьох майже нестерпно.
— Нічого, впоралися, навіть разом з нею сходили на манікюр і педикюр, — ділиться Віка. — Але у кінці Наталія підсумувала, що вона б так ні місяць, ні тим більше три місяці витримати не змогла б.
— Зате тепер, коли ми побули зчепленні втрьох, а потім знову залишилися удвох, таке полегшення! — сміється Саша. — Все пізнається у порівнянні, так що це був позитивний досвід. А ще з великих плюсів нашого скутого життя — це те, що ми освоїли нові професії. Оскільки нам хоч-не-хоч доводиться бути присутнім при тому, що робить друга половинка, ми в це вникаємо. Я вже можу зробити Віці зачіску, накрутити або вирівняти праскою волосся. А вона стала відмінно розбиратися в машинах.
— Я тепер вмію міняти масло в автомобілі, — каже Віка, — а ще на око можу розрізнити заводське фарбування машини від кустарного. Коли стоїмо в пробці, я висловлюю свої здогадки. Саша підтверджує.
— Загалом, плюсів від життя зі скутими разом руками виявилося більше, ніж мінусів, — підсумовує Саша. — У всякому разі, ми про це рішення не шкодуємо. На коментарі хейтерів в «Інстаграмі» уваги не звертаємо, хоча деякі з них дуже дивують. Ось що я, наприклад, такого зробив людині, що вона мені пише «Щоб ти здох!»? Не зрозуміло. Дивуємося тому, що у людей відбувається в голові, але свого рішення не змінюємо і розчіплюватися не збираємося.
Хоча, якщо чесно, дуже хочеться хоч трошки побути порізно, зустрітися тільки зі своїми друзями, обговорити суто чоловічі теми, розім'ятися один вечір. А потім можна і далі жити в одній зчіпці…
8604Читайте нас у Facebook
