Про деолігархізацію в Україні, кого включать у реєстр олігархів та чи очікувати перерозподілу сфер впливу: Денис Малюська

«В інших країнах або силовики „зрівнювали з асфальтом“ олігархів, або ж це був тривалий процес поступової демонополізації ринків»

— В Україні вперше за 30 років розроблено законопроєкт про олігархів. Чому вирішили боротись з цим явищем саме зараз?

— Це було рішення президента. Наскільки я розумію, воно приймалось за результатами засідання Ради національної безпеки і оборони. Я на ньому присутнім не був, тому деталей не знаю. До процесу роботи над законопроєктом я вже включився на етапі, коли офіс президента почав працювати над цією ідеєю.

— Венеційська комісія надавала висновки щодо нього?

— Ні. Цей законопроєкт буквально два тижні тому був фіналізований та зареєстрований у Верховній Раді. Тому навіть фізично складно очікувати від них настільки швидкої реакції. Якби його й направили до Венеційської комісії, то довелось би чекати приблизно пів року на висновок. Президент очікує отримати результат швидше.

Читайте також: Невідкладний закон «про олігархів»: з'явився текст документу

— Плануєте звертатись до колег із Венеційської комісії?

— Я — ні. Напевно, це питання вирішуватиметься президентом або, можливо, парламентом. Ми дійсно звертаємось до Венеційки у випадках, коли в них є велика тривала експертиза, зокрема в частині судової реформи, де ми досить часто «звіряємо годинники». Олігархи — досить ексклюзивна історія, тому я не впевнений, наскільки була б корисною позиція Венеційки. Передовсім, з огляду на втрату часу, необхідного для ухвалення закону.

— Наскільки я зрозуміла, закон про олігархів — українське ноу-хау. Все ж досвід якихось країн брався за основу при роботі над цим документом?

— Звісно, ми дивились, що робили інші країни, аби зрозуміти, наскільки їхні рецепти придатні для отримання швидкого результату в Україні. Проте таких «готових рецептів» не знайшли. В інших країнах або силовики «зрівнювали з асфальтом» олігархів, або ж це був тривалий процес поступової демонополізації ринків і застосування класичних інструментів. Щоправда, він тривав десятки років. Якогось швидкого інструменту, який би пропонував у межах закону та без зловживань силовиками досягти потрібного результату, нам знайти не вдалось, тому дійсно було запропоновано дещо оригінальне.

— Юридичного визначення поняття олігарх не існує в жодній країні світу. Це, скажімо так, фігура мови. Як вам вдалось обійти статтю 24 Конституції: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками… майнового стану».

— У нашому законопроєкті немає якихось обмежень за ознаками, зокрема й майнового стану. Для кращого розуміння наведу читачам такий приклад: якщо в мене немає грошей, то я не зможу сісти і поїхати в комунальному автобусі, бо не пустять, а в когось є гроші, тому ця людина купила квиток і поїхала. Як вважаєте — це дискримінація за майновим станом?

— Ні, оскільки йдеться про надання оплачуваних послуг.

— В законопроєкті про деолігархізацію теж держава надає доступ до загального ресурсу, наприклад, до ліцензій, кількість яких обмежена. Це теж послуга, адже держава надає комусь право користування в першому випадку автобусом, а у другому — частотами на телевізійну трансляцію.

«У нас чимало олігархів мають пов'язаних осіб, які є посадовцями, або й самі займають такі пости»

— В законопроєкті прописано чотири критерії для визначення олігарха, один з яких — бере участь у політичному житті. Щоправда, наші олігархи здебільшого це роблять кулуарно. Як довести їх причетність до політичного життя, зокрема за цим критерієм?

— У законопроєкті прописані чіткі механізми встановлення участі в політичному житті. Передовсім через наявність пов'язаних осіб. Якщо така людина обіймає посаду, перелік яких наведено в законі, це і є доведена участь у політичному житті. В Україні чимало олігархів мають пов'язаних осіб, які є посадовцями або й самі займають такі пости. Закон досить чітко сформульований. Достатньо велика кількість тих, кого в народі заведено називати олігархами, під ці ознаки потрапляють. Зокрема й за ознакою участі в політичному житті.

— Наведіть, будь ласка, приклади таких пов'язаних осіб.

— Якщо олігарх має бізнес-партнером народного депутата і вони володіють однією компанією, тобто є співвласниками, — все, цей олігарх підпадає під ознаку участь у політичному житті. Адже його бізнес-партнер є народним депутатом.

Читайте також: «Просто купити землю у держави не вийде»: чому — пояснює міністр агрополітики Роман Лещенко

— Ще один критерій для визначення олігарха — має значний вплив на ЗМІ. Однак багато хто з власників телеканалів кажуть, мовляв, я не впливаю на медіа — це редакційна політика. Як відрізнити ці два поняття?

— Для того, щоб відповідати критерію, достатньо бути серед власників ЗМІ. Всі розуміють, що зараз топові медіа дотуються. Тобто не є класичним бізнесом і не приносять прибутки своїм власникам. Власне, вони практично ніколи не були прибутковими. Логічне запитання: чому у нас є такі благодійники, які протягом багатьох років виділяють далеко немалі кошти на дотації для великих медіа? Вочевидь, вони використовують свою власність. І використовують її як політичну зброю, яка застосовується, коли вони когось, умовно кажучи, «мочать» або навпаки рекламують та захищають. Інколи ця зброя чекає свого часу, коли канал виглядає повністю нейтральним, але щойно бізнес-інтереси власника будуть зачеплені, вона запрацює на повну як пропагандистське джерело. Тому ця зброя має бути, умовно кажучи, деактивована. У тому сенсі, що медіа повинні стати бізнесом і перестати бути зброєю олігархів, яка застосовується або потенційно може бути використана. Щоб врешті-решт у нас зник вирішальний вплив олігархів на політику.

«Зараз незалежним медіа конкурувати з олігархічними вкрай складно, навіть неможливо»

— Але ж ми всі розуміємо, що в такому разі з ринку будуть змушені піти чимало ЗМІ. Вони просто не зможуть існувати.

— З одного боку, ті, хто свою бізнес-модель прописав як пропагандистський інструмент, який не може існувати в ринкових відносинах, можливо, зникне. З іншого боку, вочевидь, бізнес-модель багатьох медіа, які втратять дотації олігархів, продумають так, щоб вони стали цивілізованішими, об'єктивнішими й більш захищеними від олігархів. В них з'явиться інтерес зацікавити глядача, а не вдовольнити запити власника.

Також у нас з'являться інші незалежні медіа, які продумають та налаштують бізнес-модель так, щоб вона працювала в ринкових умовах. Зараз незалежним ЗМІ конкурувати з олігархічними вкрай складно, навіть неможливо. Апріорі виграє те медіа, яке умовно має бюджет 100 мільйонів, а не 1 тисячу доларів. Власне, невеличке медіа ніколи не виросте до того, де бюджет кілька мільйонів. Ситуація має змінитись після застосування цього закону.

— Що б ви відповіли експертам, які вважають, що це законопроєкт не про деолігархізацію, а про медіарейдерство, тому що він занадто сконцентрований саме на ньому?

— Цей законопроєкт сконцентрований на олігархах, а не на медіа. Щойно олігарх починає відповідати прописаним в документі ознакам, його включають у реєстр, і далі запускаються в роботу зрозумілі та очевидні механізми. Ніхто не примушує олігарха продавати медіа. Подобається мати такий актив — залишайте. Але цей олігарх потрапить в реєстр і буде подавати декларацію. Також контакти високопосадовців з такою людино будуть відкритими. Водночас щодо такої особи застосовуватимуть інші заборони: їй не можна брати участь у великій приватизації або ж фінансуванні політичних партій.

Ще раз наголошую: ніхто ні в кого медіа не відбирає. Хтось хоче тримати таку зброю в кишені — будь ласка. Щоправда, доведеться стати значно прозорішим.

— Якщо медійні активи особи, підозрюваної в олігархії, перейдуть до людини з бездоганною діловою репутацією, то нового власника ЗМІ вже не розглядатимуть як можливого олігарха?

— Ні. Це спеціально прописали в законопроєкті.

— Напрошується запитання: а якщо новим власником стане 25-річний троюрідний племінник олігарха?

— Так, є момент, що олігархи захочуть переписати свої активи, зокрема й медіа, на якихось підставних осіб. Але їм це зробити буде складно. Тому що добросовісність і репутація нового власника — це характеристика, яка підлягає перевірці. В тому числі й за ознакою добросовісності репутації та того факту, що медіа мають бути продані новому власнику за ринковою ціною. До слова, походження коштів, за які хтось купуватиме ці активи, має бути документально підтверджено. Я сумніваюсь, що в олігархів є так багато троюрідних племінників та інших родичів, чиїх офіційних прибутків вистачить, щоб заплатити за такі медіа. Надто багато ризиків. Власне, тому олігархи намагаються ключові медіаактиви реєструвати на себе та власні компанії, а не на підставних осіб. Оскільки це генерує дуже і дуже багато ризиків.

— Хто контролюватиме продаж таких активів та досліджуватиме репутацію покупців?

— Метою закону не є контроль продажу медіа. Завдання для юристів, які обслуговують олігархів, виписати угоди та структуру власності таким чином, щоб та особа, яка зараз підпадає під дефініцію олігарха, на момент набрання чинності закону їй уже не відповідала. Юристам роботи додасться, але рано чи пізно все ж буде хороший результат. Думаю, у фіналі й самі олігархи мають залишитись задоволеними, бо участь у політиці генерує дуже багато ризиків. Тому їм спокійніше буде залишатись лише бізнесменами.

Читайте також: Сергій Фурса: «У законопроєкті „про олігархів“ я побачив тільки одне — дешевий популізм»

1074

Читайте нас у Facebook