«До 80 відсотків дітей, яких влада відправляла зі „смуги голоду“ в дитбудинки, померли, бо не було чим їх годувати»

«Продподаток збирається відверто силою. Війська оточують села і обходять кожну хату», — доповідав Фрунзе

— Коли влітку 1921 року на півдні та сході України почався голод, керівники тоді ще формально незалежної Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) могли перерозподілити збіжжя між благополучними регіонами та зонами лиха?

— Вони не ухвалювали самостійних рішень, адже їх призначали з Москви — фактично вони були російськими намісниками в Україні. Влітку 1921 року Ленін вимагав від них за будь-яку ціну щодня відправляти в Росію 100 вагонів хліба (це дуже багато). І давав конкретні настанови, як цього домогтися. Ось уривок з телеграми, яку другого серпня 1921-го він надіслав уряду УСРР: «застосовувати найрішучіші заходи примусового характеру, розміщуючи у непокірливих волостях і селах військові частини, негайно направляти туди виїзні сесії ревтрибуналів і найсуворіше карати непокірних».

— Це збіжжя Ленін вимагав для голодуючих Поволжя?

— Не думаю, що це було так. В одній з телеграм, надісланій влітку 1921 року високопосадовцями УСРР Дмитром Лебідем та Григорієм Петровським керівництву Чернігівської губернії, повідомлялося, для кого хліб: «Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви та Пітера зобов’язує радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеня власні потреби». Тобто збіжжя призначалося для населення Москви, Петрограду та інших промислових центрів РСФРР.

Причина байдужості лідерів УСРР до долі українських селян, що опинилися тоді на межі голодної смерті, не тільки в тому, що Україна фактично була окупована більшовицькою Росією. На мій погляд, є ще одна ключова причина — політико-ідеологічна.

— Про що конкретно йде мова?

— Про те, що Ленін бачив в селянах класових ворогів (як він висловлювався, «хозяйчиков»), бо вони мали власність. Більшовицький вождь нарікав у своїх статтях, що комуністи не можуть повестися з селянами так прямолінійно, як з буржуазією та поміщиками — тобто відібрати майно і масово розстрілювати, топити живцем в баржах тощо. Адже селян надто багато. Тому, зазначав Ленін, проти них треба шукати інші методи. Ось він і знайшов метод — терор голодом. Посуха, що почалася влітку 1921 року, створила для цього «сприятливі» умови.

— Коли почалося це страшне лихо, радянська влада продовжувала збирати збіжжя по всій території України чи, можливо, тимчасово припинила вивозити хліб з губерній УСРР, охоплених посухою і голодом?

— Ні, не припинила. Ось конкретний приклад. Коли вже голод тривав декілька місяців (наприкінці осені 1921 року), особливий комітет Вознесенського повіту (це на Миколаївщині, одному з епіцентрів голоду) видав інструкцію: «Взяти в кожній волості від 15 до 25 чоловіків з куркульського та середняцького населення. У випадку коли яке-небудь село відмовиться дати підписку про виконання продподатку в 48 годин, такі села оголошуються ворогами радянської влади. Половина заручників має бути засуджена, аж до застосування вищої міри покарання — розстрілу. Після чого буде взято наступну групу. Все зерно, незалежно від продподатку, конфіскується».

Для цього залучалися війська. Відомий воєначальник Михайло Фрунзе доповідав Леніну 19 березня 1922 року про те, як армія бере участь у вибиванні продрозверстки: «Продподаток збирається відверто силою. Війська оточують села і обходять кожну хату».

— Селяни чинили спротив грабунку з боку держави?

— Поки не було голоду, спротив був дуже сильним.

— Голод придушив волю селян до боротьби?

— Тимчасово надламав. Ще в першій половині 1921 року практично по всій Україні відбувалися повстання. Але у другій половині того року українські чекісти звітували про значні успіхи в боротьбі з «куркульським бандитизмом» (за їх термінологією). Продрозверстки тоді ще в Україні не скасували, тож незадоволених радянською владою було безліч. До речі, в Росії тоді продрозверстку вже відмінили. Ще на початку 1921 року Ленін дав вказівку народному комісару продовольства Росії Цюрупі: «Повністю скасувати розверстку з 15 лютого, але без України». Чому ж в такому разі українці припинили повставати? Відсутність організованого вибуху народного гніву зумовили згубні наслідки масового голоду у південно-східних губерніях.

Зауважу, що Ленін та його кремлівське оточення взагалі не визнавали факту масового голоду в Україні, переймаючись лише «голодуючими губерніями» Радянської Росії. Преса інформувала про жахливі випадки голоду у Поволжі, а про Україну мовчали.

«Всесвітньо відомий мандрівник Фрітьоф Нансен передав свою Нобелівську премію на допомогу голодуючим дітям у Поволжі та Україні»

— Голод в Україні тривав два роки. Весь цей час уряд в УСРР знав про його смертоносні наслідки, але робив вигляд, що нічого страшного не відбувається?

— Восени 1921 року уряд УСРР «прозрів» — почав говорити про голод у семи губерніях республіки, а в січні наступного року публічно заявив про це на Міжнародній конференції громадських організацій у Берліні. Саме тоді Москва дозволила керівникам УСРР укласти угоду про співпрацю з Американською адміністрацією допомоги. Зважте, що Радянська Росія підписала подібний документ з цією добродійною організацією ще в серпні 1921 року.

Влада УСРР створила Центральну комісію допомоги голодуючим. В Україні почала діяти місія Міжнародного Червоного Хреста, яку очолював норвезький мандрівник, політик і громадський діяч Фрітьоф Нансен. Ця небайдужа людина передала свою Нобелівську премію на допомогу голодуючим дітям. Також допомагали всесвітньо відомі письменники Анрі Барбюс, Бернард Шоу, Теодор Драйзер, Ромен Ролан, Герберт Уельс, видатний фізик Альберт Ейнштейн, чимало громадських та профспілкових організацій, багатих й незаможних людей з Європи та Сполучених Штатів. У березні 1922 року Москва дозволила Україні отримувати невелику частину міжнародної допомоги (наприклад, молочні суміші Nestle). Але, знаючи радянські реалії, сумніваюсь, що вона доходила до голодуючих селянських родин.

Натомість влада УСРР продовжувала вивозити мільйони пудів хліба в Росію. Якщо влітку 1921 року це прикривалося необхідністю нагодувати «пролетарські центри», то згодом грабунок України йшов під гаслом допомоги голодуючим Поволжя. Насправді збіжжя йшло передусім для Червоної армії, сумнозвісної ЧК і партійно-господарчої номенклатури. Дітей з Поволжя завозили в дитбудинки України, рятували від загибелі, а українську малечу з охоплених голодом губерній тривалий час лишали тихо помирати. Ось вам і братній розподіл смерті… Таку ціну довелося платити українцям за те, що не відстояли незалежність своєї країни в 1917—1920 роках.

— Як конкретно більшовицька влада зашкодила сільському господарству України?

— Вона знищила понад 30 тисяч поміщицьких господарств, які до 1917 року давали третину доходу в Україні. Майже в кожному з них працювали кваліфіковані агрономи, використовувалися передові методи господарювання (зокрема зрошення земель), відбірне насіння, техніка. Все це водночас було зруйновано, пограбовано. Економічної руйнації також зазнали заможні фермерські господарства селян, яких більшовики зневажливо називали «куркулями».

— Скільки людей загинуло в Україні під час першого Голодомору 1921—1923 років?

— Точно ніхто не зможе відповісти на це питання. Дослідники називають різні цифри — від півмільйона до шести мільйонів.

Сучасник тих трагічних подій американський соціолог російського походження Питирим Сорокін (до речі, Ленін відгукувався про нього з неприхованою ненавистю) зазначав, що голодом в Радянському Союзі були охоплені 18 губерній, п’ять з них — в Україні. За його підрахунками, голодувало від 18,3 мільйона до 30 мільйонів людей.

— А радянська влада збирала подібну статистику?

— Так, але не одразу, як почався голод, а через рік. За радянськими даними, в південно-східній частині України голодували 40 відсотків населення (приблизно чотири мільйони людей, майже половина з них — діти). Особливо засмучують жахливі цифри: кожна десята дитина в цій частині УСРР втратила тоді батьків через голод. Я називаю його ленінським людомором, бо організатором цього лиха був більшовицький вождь. І ще одна приголомшлива цифра, вона стосується дитбудинків. В 1922 році влада почала направляти до них дітей з охоплених голодом губерній України, але не забезпечувала харчами. Як наслідок — до 80 відсотків цих хлопчиків та дівчаток померли у дитбудинках.

Демографічна статистика тоді лише формувалася. Але український демограф Арсен Хоменко, який працював у Центральному статистичному управлінні УСРР, підрахував, що в 1921—1923 роках смертність серед дітей віком до одного року (в «смузі голоду» в Україні) сягала пересічно 41 відсоток. За його статистично-демографічними розрахунками, жертвами ленінського людомору стали 27,1 процента українських селян, тобто близько 5 мільйонів від наявного сільського населення на той час.

Читайте також: При комуністах в Києві з'явилися вулиці, що носили імена зарубіжних фаворитів радянського режиму

3164

Читайте нас у Facebook