Вміти рано прокидатись, розпізнавати булінг і робити уроки «без психів»: як швидко підготувати дитину до школи
Якщо ваша дитина не любить рано прокидатись, є ще кілька днів до свята «Першого дзвоника», щоб вона адаптувалась до шкільного розпорядку. Кожного дня прокидайтесь самі та будіть її на 15−30 хвилин раніше, ніж зазвичай, — так дитина швидше звикне до шкільного режиму, радить відома дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз. На її думку, для успішної адаптації до школи, особливо учнів молодших класів, важливі навіть, здавалося б, дрібнички. Наприклад, непогано було б зустрітися до початку навчання з однокласниками або хоч подивитись на їхні фото — для формування відчуття безпеки в контактах, що сприяє успішності навчання.
Дитині потрібно пояснити, що таке булінг, і навчити «не терпіти»
Якщо школа — не за півсотні добре вивчених школярем метрів від вашого будинку, непогано було б пройтись до неї під час прогулянки, щоб дитина згадала дорогу. А ще варто дізнатись конструкцію шкільного туалету й навчити дитину користуватись саме такими — це дуже важливо для маленької людини, щоб вона не боялась користуватись незвичною сантехнікою і не «терпіла» весь день.
До речі, важливо запевнити дитину, що «терпіти» не потрібно навіть до кінця уроку. Якщо їй потрібно до туалету під час уроку, вчитель не може заборонити вийти, бо це справжній булінг. Навіть якщо дитині ще важко запамʼятати слово «булінг», батькам варто потроху привчати її до того, що деякі речі стосовно неї не можуть робити ні учні, ні вчителі та решта дорослих (так само, як і самій дитині не можна таке робити щодо інших). Не можна бити, ставити в куток, називати образливими словами тощо. І треба запевнити дитину, що батьки її завжди захистять, але про всі такі випадки вона повинна їм розказувати.
На жаль, діти не завжди все розказують батькам. Тож варто запамʼятати кілька ознак, які мають насторожити батьків. Так, діти, що страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи, плакати, казати, що захворіли. Їх поведінка може різко змінитись. Вони можуть відмовлятися брати участь у спільній діяльності з іншими учнями, замикатися в собі, втрачати апетит. Вони можуть раптом почати губити гроші, особисті речі, їхні одяг та речі часто пошкоджуються, у дітей часто зʼявляються різні травми, а вони дають неймовірні пояснення цьому.
Як розказали «ФАКТАМ» у Київському міському центрі соціальних служб, у таких випадках потрібно викликати дитину на відвертість, пояснити: доповісти, що коїться, — це не «соромно», не «донести», «настукати», а чесно й сміливо. Її потрібно вислухати й запевнити, що вона має право бути у безпеці. Зʼясувавши всі факти, зустріньтесь із вчителем, адміністрацією школи. Якщо вони не можуть припинити булінг — звертайтеся із заявою до поліції. Одразу до поліції варто звертатись, якщо булінг містить кримінальну поведінку, таку як напад із сексуальною метою, застосування зброї, якщо є загроза життю й здоровʼю вашої дитини.
На жаль, правоохоронці не завжди реагують на такі заяви, а то й прямо збиткують заявників: «Приходьте, коли вас уб'ють». В таких випадках юристи радять захищати свої права, через суд змушуючи поліцію відкрити кримінальне провадження. Якщо встигнуть.
Щоб школяр не пошкодив хребет, рюкзак і стіл повинні бути не «на виріст»
На щастя, школа — це не тільки і не завжди булінг, тому все ж варто готувати дитину до початку навчання, як до свята. Відсвяткуйте разом останні дні перед навчанням: поведіть у кіно, купіть морозиво чи тортик тощо. Візьміть її «на закупи» — хай разом з вами купує собі зошити, оновлює гардероб, підбирає рюкзак-ранець, який сподобається їй. Щодо рюкзака: абиякий наплічник брати не варто, особливо, якщо до школи йти неблизько. Потрібно, щоб він був легкий, бо загальна вага його разом із вмістом не повинна перевищувати 10−15 відсотків від ваги школяра. Бажано, щоб рюкзак був не ширший за плечі його власника, його верх був на рівні плечей, а дно не спускалось нижче рівня талії більше ніж на 5 см. Тому не рекомендується купувати завеликий наплічник «на виріст».
Ортопеди радять молодшим школярам ранці: з досить жорстким каркасом, твердим дном та анатомічними спинками, що за допомогою спеціальних подушечок не тільки повторюють вигин хребта але й дозволяють тілу дихати, не пітніючи від щільно прилеглого рюкзака. Лямки бажано широкі, також анатомічні, s-подібні з подушечками, відстань між ними у місці зʼєднання з верхом рюкзака має бути достатньо широкою, щоб не натирати шию. Спеціальні пояси, що зафіксують лямки на грудях та нижню частину рюкзака на талії, стануть у пригоді, коли дитині доведеться довго нести наплічник.
Кілька відділів (більший — біля спинки — для книжок, далі менший для зошитів, кишеньки для ручок-олівців, ланчбокса, термоса тощо) допоможуть тримати речі в порядку. А світловідбивні елементи стануть у нагоді в темну пору. Не обовʼязково шукати шкіряний чи рюкзак зі шкірзамінника на кшталт «старорежимних» ранців. Сучасний та зручний матеріал для шкільного наплічника — поліестер з водовідштовхуючим просоченням. І, звісно, ще до купівлі варто прослідкувати, щоб всі частини рюкзака були добре прошиті й проклеєні, а також наповнити рюкзак і приміряти його, впевнившись, що дитині буде зручно.
Непогано було б, щоб у кожної дитини було своє робоче місце. На жаль, не всі можуть облаштувати «куточок школяра» із компʼютером, кутовим столом-трансформером із компʼютерним місцем та похилою стільницею для письма й читання, анатомічно-ортопедичним кріслом, стелажами, комодами, тумбочками з шухлядками, поличками тощо. Та є кілька вимог, яких потрібно дотриматись.
Так, бажано, щоб стіл був біля вікна, і світло з нього падало з протилежного робочій руці боку. Якщо вікно перед столом, варто відсунути стіл хоча б на пів метра, так очі будуть менше стомлюватися від відбитого аркушами книг та зошитів світла. Додатково до природного освітлення потрібна настільна лампа із лампочкою «теплого» жовтавого спектру, потік від якої не буде бити в очі. Розміри стільниці — 50−60 на 60−80 сантиметрів.
Щоб дитина менше втомлювалась і не викривлювала хребет, потрібно правильно підібрати висоту стола й стільця (добре, щоб вони були регульовані, іноді можна використати підставки для ніг). Так, коли дитина сидить за столом, її ступні повинні вільно й повністю стояти на підлозі (підставці) а ноги — утворювати прямий кут між стегнами та гомілками. Висота стола повинна бути такою, щоб поставивши лікті на стільницю школяр міг торкнутись кінчиками пальців скронь. Звісно, фізичні дані у дітей різні, але орієнтовно це стіл висотою 50 см і стілець 30 см для школяра 130 сантиметрового зросту, 70 і 40 см — для 170-сантиметрового. Тому якщо є змога підібрати стіл за зростом, також не варто купувати його «на виріст».
Іноді для здоровʼя дитини важливіше погратись, ніж вивчити уроки
Оскільки в молодших класах у дітей (особливо — першокласників-шестирічок) ще недостатньо сформовані кістяк та внутрішні органи, у цей період для них особливо важлива фізична активність, підкреслює відомий педіатр Євген Комаровський. Тому варто навчитись виконувати домашні завдання (у першокласників їх немає, але вчителі нерідко рекомендують замість них виконати вдома «додаткові завдання») якомога швидше, щоб більше часу лишалось на прогулянки та ігри. Причому краще, щоб «додаткові» та домашні завдання робились вже після прогулянки, але не дуже пізно ввечері.
Варто, щоб на домашні завдання був визначений конкретний час. Оптимально — з третьої до пʼятої-шостої години дня. Якщо дитина іноді не розуміє ваших пояснень, не встигає, краще відкласти якийсь невивчений урок на наступний день, ніж заставляти її сидіти над завданнями до ночі. Та все ж не варто робити це регулярно. Кожні 20−40 хвилин, в залежності від віку школяра, потрібно робити кількахвилинні перерви, коли можна зробити кілька фізичних вправ чи перекусити. І бажано, щоб у поле зору дитини під час роботи не потрапляли іграшки.
Звичайно, без допомоги батьків наймолодшим школярикам ще досить важко виконувати «домашку», тому доводиться згадувати шкільні роки й пояснювати дітям незрозумілі завдання. А чим старша дитина, тим більше потрібно давати їй самостійності. Та «контролювати процес» все ж необхідно. Так, якщо ви бачите, що дитина зациклилась на якомусь завданні, не в змозі його виконати, перш ніж пояснити все самому, запропонуйте перейти до наступного. Можливо, потім дитина «переключиться» і все ж зможе виконати завдання сама. Але, звісно, батькам в жодному разі не варто виконувати завдання за дітей. А класі у пʼятому-шостому школяр вже досить дорослий, щоб домашні завдання виконувати самостійно, батькам у більшості випадків достатньо тільки перевіряти виконання.
Що ж робити, якщо дитина «вперто не хоче розуміти й виконувати» домашні завдання? У такому випадку вчителі рекомендують звернутись до психологів та інших лікарів. Можливо, справа у якійсь хворобі дитини чи специфіці її психіки. А можливо, батьки просто не можуть знайти правильний підхід, а психолог їм у цьому допоможе. Про те, як можна знайти цей підхід та навчитись не біситись, коли робиш уроки з дитиною, пише письменниця та мама чотирьох дітей Ксенія Букша.
А на сайті НУШ існує спеціальна «Ресурсна скриня», де поради щодо роботи з дітьми можуть знайти як педагоги, так і батьки школярів. Зокрема, варто прочитати рекомендації Світлани Ройз щодо роботи з дітьми допідліткового віку. А громадське об'єднання «БАТЬКИ SOS» розробило «Путівник школою», в якому зібрані відповіді на найактуальніші питання щодо школи та освітнього процесу: протидія булінгу, поборам, можливість вибору навчальних предметів, специфіки спілкування з педагогами тощо.
Також читайте у «ФАКТАХ»: «Батьки не мають права робити ремонти у школах», — співголова ГО «Батьки SOS»
Фото Pixabay
1881Читайте нас у Facebook
