ПОИСК
Історія сучасності

«Є тепер куди класти квіти і де мовчки постояти, зронити сльозу»: перший пам'ятник у Бабиному Яру з'явився через 35 років після трагедії

12:45 30 вересня 2021
Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним в Бабиному Яру
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, спеціально для «ФАКТІВ»
Перші пропозиції щодо створення меморіалу в Бабиному Яру прозвучали ще під кінець Другої світової війни. Тоді злодіяння гітлерівців в Києві, включаючи й винищення єврейського населення, були важливим пунктом звинувачень радянської сторони проти нацистських злочинців. Про це багато говорилося на Київському процесі в січні 1946 року. Документи, пов'язані з Бабиним Яром, були передані також в Нюрнберзький трибунал. На той же 1946 рік запланували будівництво пам'ятного знака у вигляді гранітної піраміди по проєкту головного архітектора міста Олександра Власова. Але Бабин Яр так і не дочекався тоді монумента. Політичні дивіденди з трагічної теми вже були отримані, між тим сталінський режим розгорнув ідейні кампанії з антисемітським підтекстом — спочатку переслідування «безрідних космополітів», потім «справа лікарів…» Протягом кількох років проводився «замив» розрідженим ґрунтом частини Бабиного Яру, що перетворився на рівний майданчик.

«Над Бабьим Яром памятников нет…»

Але ось в 1961 році, вже в період хрущовської відлиги, на всю країну пролунав вірш Євгена Євтушенка «Бабин Яр». Починався він констатацією гіркого факту: «Над Бабьим Яром памятников нет…» Багато хто не хотів миритися з тим, що одна з найбільш масових трагедій мирного населення Києва залишається небажаної темою. І тоді влада вирішила взяти важливе починання під свій контроль.

У серпні 1965 року Держбуд УРСР і Міністерство культури затвердили програму закритого конкурсу на проєкти монументів на згадку жертв нацизму (один був намічений в Бабиному Яру, інший — біля Дарницького вокзалу). Роботи можна було подавати до кінця року. При цьому як основне завдання пропонувалося «художніми засобами відображати героїзм і непохитну волю нашого народу в боротьбі за перемогу великих ідей комунізму, за честь та свободу Батьківщини».

Попри казенну преамбулу, участь в проєктуванні меморіалу для Бабиного Яру стало справою честі для багатьох талановитих скульпторів, художників, архітекторів. До 11 творчих груп конкурсантів, запрошених організаторами, додалося ще дев'ять «зустрічних» проєктів.

В архіві збереглися стенограми виступів на громадському обговоренні конкурсних проєктів 21 січня 1966 року. Серед учасників були відомі майстри літератури та мистецтва. Так, кінорежисер Сергій Параджанов почав з того, що закликав усіх присутніх вшанувати хвилиною мовчання пам'ять про загиблих. Але жодна з конкурсних робіт його не вразила. «Все це скоростигле, — рішуче сказав він. — Все не має сенсу».

Письменник Віктор Некрасов не погодився зі своїм другом Параджановим. Він теж не став виділяти якісь конкретні варіанти, але підкреслив: «Я не пам'ятаю такого конкурсу, в якому були б зроблені проєкти з такою любов'ю, з такою душею, хвилюванням». Для нього головним підсумком став сам факт звернення до трагедії Бабиного Яру через чверть століття.

На багатолюдному обговоренні звучали різні думки, в тому числі й такі, яким не знаходилося місця в офіціозному друку. Наприклад, співробітник інституту «Променергопроєкт» на прізвище Білоцерківський заявив: «Крім усього того, що тут говорили про Бабин Яр, — всьому світу відомо, що Бабин Яр є місцем загибелі тисяч євреїв». Він вважав, що ця тема повинна бути відбита в майбутньому проєкті.

Читайте також: «Ударів не відчувала. Бігала, як божевільна, намагаючись знайти маму, сестру і брата»: 80 років тому в Бабиному Яру нацисти вбили майже 34 тисячі євреїв

Зборам доповіли думку громадської експертизи, яка виділила кілька кращих, на її думку, робіт. Серед них першим був названий проєкт авторського колективу у складі архітекторів Авраама Мілецького і Михайла Буділовського, художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Його особливістю став образ «скам'янілої трагедії» — бетонної стіни у вигляді низки кам'яних брил, що обгороджує криволінійну кам'яну терасу. Під час церемоній передбачалося запалювання полум'я в низькій чаші на одній з брил.

Проект меморіалу в Бабиному Яру. А. Мілецький, М. Буділовський, А. Рибачук, В. Мельниченко. 1966 рік

Тим часом конкурсне журі створило офіційну експертну групу. Вона також розглянула всі проєкти, віддавши варіанту Мілецького, Буділовського, Рибачук і Мельниченко друге місце. На перше експерти помістили проєкт скульпторів Василя Бородая, Івана і Валентина Зноби, архітекторів Анатолія Ігнащенка і того ж Авраама Мілецького. Тут автори побачили майбутній монумент як бетонну скульптуру, що повторює обриси частини Бабиного Яру. Поверхню пам'ятного знака з обох сторін покривали незліченні рельєфні зображення жертв масових убивств…

Проект меморіалу в Бабиному Яру. В. Бородай, І. Зноба, В. Зноба, А. Ігнащенко, А. Мілецький, 1966 рік. Головний монумент

Попри велику кількість цікавих концепцій, керівництво вирішило, що поставлена мета не була досягнута. І незабаром після закінчення першого туру конкурсу було проведено другий тур, з більш прискіпливим відбором і жорсткішими вимогами до дотримання ідейних пріоритетів.

Тимчасовий камінь на місці трагедії пролежав 10 років

Підсумки другого туру підбивалися в травні 1966 року. Журі виділило два проєкти авторських колективів (які брали участь і в першому турі), а про решту відгукнулися так: «Всі інші проєкти ми відкидаємо, оскільки вони не відповідають завданню».

Серед фіналістів опинилася група авторів зі Львова на чолі зі скульптором Валентином Борисенком. В їх концепції основу меморіалу становила залізобетонна стіна, заповнена рельєфами, наскрізними силуетними зображеннями і написами. Однак «офіційні особи» віддали перевагу варіанту київських скульпторів Інни Коломієць і Григорія Хусіда. Тут центральне місце займала жіноча фігура зі схиленим прапором. Розхожий варіант «Батьківщини-матері», звичайно, не відрізнявся оригінальністю. Але для чиновників це швидше було перевагою, ніж недоліком. Статую хвалили: «Ця скульптура відповідає поставленому завданню. У ній є велич, спокій, немає кричущої урочистості».

Проект меморіалу в Бабиному Яру. І. Коломієць, Г. Хусід, А. Штейнберг, Ю. Паскевич, Б. Лєкарь. Головна скульптура

Однак і жінці з прапором не судилося втілити ідею Бабиного Яру. На найвищому рівні проєкт не пройшов. Розповідали, що тодішній керівник компартії України Петро Шелест, побачивши модель пам'ятника, сказав: «Я думаю, що це не для Бабиного Яру».

Таким чином, до 25-х роковин трагедії увічнення її жертв не відбулися. Як відомо, в скорботний день 29 вересня поблизу залишків Єврейського кладовища на вулиці Мельникова зібралися учасники несанкціонованого мітингу. Тут були представники української, російської, єврейської інтелігенції. Виступили, в числі інших, літературознавець Іван Дзюба та письменник Віктор Некрасов. Через деякий час з'явилася міліція, учасників настійно попросили розійтися. Але все ж мітинг не пройшов даремно. Через кілька днів на запланованому під монумент майданчику між вулицями Дорогожицька та Мельникова встановили гранітну плиту з написом: «Тут буде споруджено пам’ятник радянським людям — жертвам злодіянь фашизму». Цей замінник монумента простояв не один рік.

Відомий скульптор запропонував свій варіант, використавши мотив композиції «Похорон партизана»

Затримка з меморіалом в Бабиному Яру не стала для влади сюрпризом. Ще під час обговорення результатів другого туру конкурсу відомий компартійний діяч Юрій Єльченко (член журі, в той час перший секретар ЦК комсомолу України) запропонував почекати з цією темою. Мовляв, в Києві якраз збиралися спорудити монументи в пам'ять Жовтневої революції і звільнення України від нацистів, так що ще один значний проєкт, на думку Єльченка, «розпилював сили скульпторів і архітекторів».

І дійсно, тільки через два роки проєктування пам'ятника жертвам нацизму відновилося. Але цього разу проєкт замовили перевіреному і шановному автору — скульптору, народному художнику СРСР Михайлу Лисенку. У 1968 році він запропонував перший варіант багатофігурної композиції. Народний художник, без зайвого мудрування, використав мотив більш ранньої своєї групи «Похорон партизана», тільки замість мертвого тіла учасники скорботної процесії повинні були нести над головами… труну. На той час уже був опублікований в журналі «Юність» роман-документ Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Мільйони читачів роману мали чітке уявлення про те, як обійшлися гітлерівські кати з тілами своїх жертв. Було цілком зрозуміло, що композиція Лисенка не мала нічого спільного з реальними подіями в Яру.

Проект монумента в Бабиному Яру. Михайло Лисенко, 1968 рік (перший варіант)

Остаточна версія пам'ятника склалася в 1972 році. Тоді ж Михайла Лисенка не стало, і монумент втілила в бронзі і граніті група його співавторів. У липні 1976 року радянський меморіал був відкритий, причому на офіційній церемонії намагалися уникати не тільки згадки про трагедію єврейського народу, але навіть і слів «Бабин Яр». Спеціальні квитки від імені міськкому партії і міськвиконкому запрошували «на відкриття пам’ятника радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, які загинули від рук німецько-фашистських окупантів у районі Сирецького масиву». Зате в 11 бронзових фігурах робочого-більшовика, матроса, юного червоноармійця, дівчини-комсомолки, молодої матері та інших було більш ніж достатньо героїзму і непохитної волі, передбачених свого часу програмою конкурсу.

Пам'ятник жертвам Бабиного Яру було відкрито лише в липні 1976 року. Автор Михайло Лисенко

Коли відкривали пам'ятник, Віктор Некрасов вже змушений був емігрувати. Він дізнався про новий київський монумент з публікації в газеті «Правда». У своєму виступі по радіо «Свобода» письменник, звичайно, висловив здивування від подібного трактування. Однак додав: «Все-таки через 35 років пам'ятник спорудили. Є тепер, куди класти квіти і де мовчки постояти, може, зронити сльозу».

Так воно і було аж до 1991 року. І тільки в пострадянській Україні вдалося більш адекватно увічнити пам'ять про жертв Бабиного Яру, висловити почуття постраждалих від нацистського геноциду євреїв і ромів, показати в меморіальних проєктах різні аспекти трагедії, що тривала в Бабиному Яру протягом двох страшних років.

Раніше про те, як тему меморіалізації Бабиного Яру використовує Москва в гібридній війні проти України, «ФАКТАМ» розповів співпрезидент Асоціації єврейських організацій і громад (Вааду) України Йосип Зісельс.

546

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.