Початок сезону весіль: традиції, прикмети та заборони на Покрову

Історія свята Покрови

Історія Покрови, за одною з легенд, почалась з того, що військо київського князя Аскольда, намагаючись захопити візантійський Царгород (або Константинополь), взяло його в облогу. У центрі православ'я мешканці почали молитися Богородиці, сподіваючись на її порятунок. Матір Божа з’явилася і вкрила вірян своїм омофором (покровою), і їх не побачив ворог. Аскольд же з дружиною, вражений тим, що відбулося, прийняли святе хрещення. Існує ще одна версія, по якій натхненням для свята стало видіння Андрія Юродивого під час облоги Константинополя ворогами. За переказами, події відбувалися, коли Візантія воювала з сарацинами, і Константинополь стояв на порозі небезпеки. В 910 році Богородиця з'явилася у переповненому вірянами Влахернському храмі та врятувала людей, накривши всіх білим покривалом і зробивши їх невидимими. На честь цієї події й встановлено свято Покрови Пресвятої Богородиці.

В Україні Покров, або Покрову, впровадили ще з часів хрещення Русі, а широко вшановувати почали з XII століття. З давніх-давен Богородицю вважали покровителькою всіх українських воїнів-захисників. 14 жовтня святкують День українського козацтва, утворення Української повстанської армії, а з 2014-го — День захисника України, який перейменували на День захисників і захисниць України (закон набув чинності 5 серпня 2021 року).

На Покрову запорізькі козаки повертались з Січі на зимівлю до своїх хуторів

У жовтні не передбачено тривалих постів — Різдвяний почнеться лише в кінці листопада. На Покрову віряни відвідують службу Божу, а в побуті сформувалися свої правила святкування. Про їхні особливості «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

— Мені довелося побувати в тому місті, де стояв давній візантійський Влахернський монастир (він спочатку був дерев’яний, потім згорів), і там, на території сучасного Стамбулу, зараз стоїть церква, — розповідає Олена Громова. — У Туреччині зберегли саме те місце, де людям показалася Богородиця і вкрила їх своїм рушникоподібним покривалом — омофором… В Україні, де глибока історія Покрови, збудували багато Покровських церков. Найстаріша зведена в XV сторіччі на Хмельниччині — Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

14 жовтня зробили Днем захисників і захисниць України, а ще це свято воїнів УПА, також День козацтва. До речі, свято Покрови Богородиці було одним з найголовніших у запорозьких козаків, які шанували ікону Покрови та будували однойменні храми. А першу таку церков козаки звели в 1659 році на Чортомлицькій Січі, всього ж за часів Січі існувало 13 Покровських церков, 8 — Святого Миколая і 3 — Архистратига Михаїла. За старовинними розповідями, на Покрову запорізькі козаки повертались на зимівлю до своїх хуторів, залишаючи на Січі лише тих, хто за різних причин не полишав своїх куренів. А оскільки у давнину все робилося за церковним календарем, то на Покрову виникло козацьке свято.

У нас на території музею теж є Покровська церква (побудована в 1792 році, перевезена із села Канора Воловецького району Закарпатської області). Вона повністю з дерева, її розібрали та привезли здалеку, щоб тут вже скласти окремі дощечки. І це третє місце перебування (спочатку Свалявський район, потім село Канор і музей) цього витвору архітектурного мистецтва. Як і кожного року, в цьому теж 14 жовтня вдень (о 12:00) проходить в храмі служба, а потім передбачена велика концертна програма на Співочому полі.

Прикмети та народні традиції, пов’язані з Покровою

— До початку жовтня наші предки намагались закінчити польові клопоти і завершити хліборобський цикл робіт, — продовжує Олена Громова. - До свята господарі повинні були заготовити корма тваринам, завершити сінокоси: «До Покрови думай про пашу корові», — приказували в народі. З осені в багатьох хазяйствах «запускалися» корови, зазвичай надої падали, й тоді казали: «До Покрови давали молоко корови, а від Покрови пішло молоко в роги корови».

Зібраним врожаєм заповнювали погреби, комори, у селян ставало більш-менш вільного часу. І це давало можливість переходити й до планування інших свят, наприклад, весіль. В народі побутувало прислів’я: «Свята мати Покрова землю вкриває листком, дівчат — платком, а подекуди й сніжком», «Покрова накривала траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат шлюбним вінцем». До 14 жовтня під стріхами хат рясніли калинові китиці — це означало, що там чекали сватів. На Покрову в основному завершувався період сватань (він починався після Першої Пречистої) і приготування до весіль. І молоді дівчата дуже чекали нагоди надіти весільний платок. Покрова — як раз початок сезону весіль, який закінчувався до Пилипівського посту (з 28 листопада). І якщо дівчину не просватали в цей час і не взяли заміж, то люди казали: «Минула Покрова, заревіла дівка, як корова».

А щоб пришвидшити очікуване весілля, на Покрову дівчата чимдуж бігли зранку в храм, аби першими поставити велику святкову свічку. Тоді це давало надію на скоре заміжжя, про яке просили дівчата біля ікони: «Свята Мати Покровонько, накрий мою головоньку — хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». «Свята Мати Покровонько, завинь мою головоньку чи в шмату чи в онучу, най се дівкою не мучу», — голосили на Поділлі. А ще молилися: «Свята Мати Покровонько, покрий землю сніжком, а мене, молоду, хустиною».

Покровські обряди: ворожіння на щасливу долю, освячення води

— В західних регіонах країни, де найбільш живучі народні традиції, вірили в покровський обряд, який допомагав дівчатам на виданні якомога швидше знайти пару, — розповідає Олена Громова. — І на свято мати з донькою, яка хотіла заміж, проводили ворожіння. Вдосвіта відкривали двері в хаті та ворота — щоб свати не проминули дім. Потім жінки йшли в комору, перекладали там заготовлені до весілля рушники зі словами: «Хочу на рушничку стояти і рушником старостів в’язати». Мати брала сувій домашнього полотна і розкочувала його від комори й до відкритих воріт, примовляючи: «Стелися, доріженька, щаслива для молодих і старостів»…

Всі Богородичні дні, зокрема і Покрова, вважались жіночими святами. На Покрову одягалися в гарну одежу, йшли зранку до церкви та просили Заступницю про добробут і кращу долю родині. Колір одежі Богородиці на іконах у вишневих і синіх тонах, тому і жінки намагались вишити собі сорочки до свята саме в цій гаммі.

На свято нормою була благодійність, коли робились добрі справи: церкву обдаровували іконами, голодних нагодовували тощо. Навіть не забували «про божу пташку холодною зимою», тому майстрували годівниці для птахів, шпаківні. А якщо цього не зробити, то «Бог землю не благословить, і може бути неврожай».

В багатьох селах після церкви йшли на цвинтар поминати померлих, спорядити на зиму могили, постеливши там хрест з калини та барвінку (місце заздалегідь прибирали).

Один з важливих обрядів, які проводились на Покрову, наприклад, на Буковині, — освячення води. Священник кропив вірян, які прийшли на службу Божу, а також люди несли воду і додому.

— На Покрову за звичаєм треба було перший раз в сезоні протопити в хаті — розпочинали опалювальний сезон, — продовжує Олена Громова. — Кидаючи в піч дрова плодових (щоб в господарстві все множилося і плодилося) дерев, люди примовляли: «Свята Покрова, ти покрий нашу хату теплом, а господарів — добром». На свято ходили в гості, провідували родичів, носили гостинці (калачі, печиво, пиріжки з яблуками, маком), роздавали їжу бідним і нужденним.

На свято молодь могла збиратись в центрі села і влаштовувати танці, співати, розважатись. В давнину не було телебачення, телефонів, а молодь проводила час на вечорницях. Саме для них, починаючи з Покрови, наставав найблагодатніший період. Хлопці та дівчата збиралися, у складку наймали окрему хату, музик, зносили продукти та проводили дозвілля.

На Покрову по селах проходили храмові свята, коли зустрічалися родини, приїздили в гості родичі, щоб всім побачитись, поспівати та повеселитись. От тому і народилось в народі прислів’я: «Як почалися жнива, то лежить баба нежива, а як прийшла Покрова — стала баба здорова».

Що не можна робити на Покрову

Олена Громова розповідає, що не вітали у день свята важку роботу, не можна було з’являтись на городі, шити, прати, рубати, вишивати, щось позичати, різати, сваритись і обговорювати когось, проявляти бурхливі негативні емоції. Намагались до свята вимочити в річці домоткане полотно, бо якщо робити це пізніше, в хаті не перестануть вибухати сварки та скандали.

— Оскільки наступала пора весіль, то був попит на тематичний товар, коли широко розгортались покровські ярмарки, — говорить етнограф. — Після церкви люди прямували на майдани, де могли скупитися, адже продавали не тільки залишки від врожаю, а ще зроблені майстрами одяг, взуття, посуд, ікони, весільні атрибути, прикраси тощо.

В народі Покрова асоціювалась з перехідним періодом в природі, коли «до обіду осінь, а після обіду зима». Спостерігалася межа між двома сезонами, і тому в цей день важливо звернути увагу на напрям вітру. Якщо він «дихає» з півночі — зима буде морозною і сніжною, південний вітер вказував на помірно теплу погоду, західний — до сніжної зими, а як вітер за день змінить напрямок, то й зима буде нестійкою. Як би там не сталося, а житло треба підготувати. Ще до свята прибирали хату, утеплювали стіни, заповнюючи щілини мохом, назовні обкладали кукурудзинням (воно захищало від вітру), наводили лад в господарських приміщеннях. Довгий час збувалися народні прикмети: якщо листя на вишні не опаде до Покрови, то зима буде теплою; якщо не випаде сніг на свято, то він не покриє землю в листопаді й навіть у грудні; яка погода на Покрову — така й зима.

Святкові страви: що готувати на Покрову

На Покрову не було суворих обмежень в їжі, тому на стіл ставили все підряд, зокрема й спиртне.

А в деяких західних регіонах готували обрядове печиво — «покровки». Цей старовинний рецепт зберегла майстриня Ганна Бут з Тернопільщини (село Жеребки Підволочицького району), яким люб’язно поділилася з нашим виданням. «Покровки» випікали з дріжджового тіста.

— Тісто на «покровки» замішували трошки густіше, ніж на паску, хоча рецепти схожі, — розповідає майстриня обрядової випічки Ганна Бут. — А в пропорціях інгредієнтів використовували числа, які здавна вважали магічними 3, 7, 9, 12 та інші. Ще моя бабуся вчила мене пекти «покровки». Зазвичай виготовляли їх дуже багато — випікали протягом тижня і в день свята несли освячувати цілими кошиками. Ну як же! Треба всім роздати, пригостити родичів, кумів, дітей. «Покровку» випікали круглою і з дірочкою, щоб просмикнути туди кольорову нитку або стрічечку: дівчинки надягали на шию на червоній або рожевій, хлопчики надягали на руку на «хлопчачій» стрічці — блакитного, синього або коричневого кольору. А старші жінки несли в церков «покровку» на вишитій серветці. Печиво було чималим — в діаметрі 8−10 см, а то і більше. Біля отвору в середині виробу видавлювались спеціальним пристроєм (або нарізались ножем) хрестики на чотири сторони світу. На Львівщині, наприклад, пекли «покровки» не тільки круглими, а й у вигляді зірочок, рівносторонніх хрестиків тощо.

Обов’язково у свято Покрови освячене печиво треба з’їсти, щоб у людини був захист всюди, де б вона не опинилась. Хто не зміг піти до церкви, святив «покровку» святою водою і навіть з колодязя, бо старі люди вважали і землю, і воду, і вогонь святими стихіями. Тож і мене мати колись вчила: «Не плюй на землю, бо вона свята і без неї нам не вижити»…

Норму можна зменшити за бажанням, але ж я роблю багато печива, тому даю такі порції.

Старовинний рецепт печива «покровки»

На 2 кг борошна треба взяти 1 л молока, пачку «живих» дріжджів (100 г), 7 яєць (можна і 3), 1 стакан олії, 7 ст. л. смальцю, пачку вершкового масла (200 г), 200 г цукру на тісто (ще 100 г, щоб посипати зверху, притискуючи цукор скалкою), 1 ч. л. солі, приправами можуть служити кориця, ваніль, цедра лимона (можна все чи кожну окремо — на смак). Замішати нетуге тісто (але і нерідке — як на паску, може трохи густіше), накрити рушником і поставити в тепле місце на 2−2,5 години.

Тісто розкачати (товщиною 0,5 см), посипати цукром, втискаючи його скалкою, сформувати печиво (можна використати металеві банки з-під консервів) і покласти його на деко, зробити отвори всередині (для стрічки), а навколо нього — чотири хрестики. Дати печиву постояти хвилин 15 і ставити в духовку, розігріту до 180 градусів. Випікати 20−25 хвилин.

В тексті використані матеріали, зібрані Оленою Громовою під час польових досліджень та етнографічних відряджень у 2000−2020 роках.

Фото з музею Пирогів

Фото у заголовку: https://ua.depositphotos.com/

4862

Читайте нас у Facebook