Нікколо Паганіні народився 27 жовтня 1782 року в італійській Генуї у багатодітній родині дрібного торговця. Його батько був буквально схиблений на музиці та за будь-що волів старшого сина Карло вивчити на музиканта. Коли з цієї витівки нічого не вийшло, батько перейшов на Нікколо. Ці заняття музикою були більш схожими на справжні тортури.

Батько замикав маленького сина у коморі і змушував його днями безперервно самостійно (!) вчитися грі на різних музичних інструментах. У 5 років Нікколо освоїв гру на мандоліні. За рік він вже вмів грати на скрипці. Наступним інструментом, що він опанував, стала гітара. Деспотичні методи батька одного разу довели до того, що хлопчик впав у кому і його вже збиралися ховати. Але якимось дивом він прийшов до тями — і знову зазнав жорстоких музичних знущань.

У подібне важко повірити, але зовсім неймовірний метод навчання почав давати результати. Після того, як 8-річний Нікколо написав свій перший твір для скрипки, яка назавжди стала для нього улюбленим інструментом, батько відвів хлопчика до знаменитого на той час скрипаля Алессандро Ролла. Послухавши гру юного виконавця, Алессандро розвів руками: я не зможу навчити його нічого, тому що він вже все вміє.

Перший свій концерт Нікколо Паганіні, який продовжував (вже зі своєї волі) щодня по 2−3 години займатися грою на скрипці, дав у 11 років. А вже до 16 років він постійно гастролював не лише Італією, а й багатьма європейськими країнами. Слава генія летіла поперед нього. Дістати квитки на його концерти було практично неможливо. Екзальтовані вельможні дами, слухаючи його віртуозне виконання, часом втрачали свідомість, а короновані особи та деякі музичні критики, не знаходячи аргументів для пояснення геніальності його віртуозної гри, поширювали чутки про те, що Паганіні «продав душу дияволу». Католицьке духовенство всерйоз ці чутки підігрівало. Ну, а чим ще можна було пояснити те, що Нікколо міг найскладніший твір зіграти на одній (!) струні чи диригувати оркестром, водночас граючи на двох струнах скрипки?!

Паганіні був страшенно втаємничений. Він ніколи не публікував своїх творів. Він ні з ким не ділився секретами своєї унікальної майстерності. І за життя, і особливо після смерті великого скрипаля, більшість його творів вважалися і досі вважаються такими, які неможливо виконати через їхню неймовірну складність. Вражає те, що завжди залишаючись похмурою і замкненою людиною, яка стверджувала, що по-справжньому вона може жити тільки на сцені, зі скрипкою в руках, Паганіні користувався неймовірним успіхом у жінок. Йому приписували короткочасні романи водночас із двома сестрами французького імператора Наполеона. А про захоплення красивими пасіями у різних країнах і говорити не доводилося. Тільки завести сім'ю йому так і не вдалося. Та й чи потрібна йому взагалі була сім'я?

Нікола Паганіні володів безцінною колекцією скрипок. Найулюбленішу з них він заповідав Генуї, рідному місту, не бажаючи, щоб після нього на інструменті хтось грав. Вона досі зберігається у місцевому музеї. Генуезці називають скрипку «Вдовою Паганіні». «Вивчаючи природу свого інструменту, — писав Паганіні, — почни з думки, що ти знаєш його не до кінця. Властивості скрипки багатші, ніж про це думали, думають і думатимуть наші попередники та послідовники. І завжди пам'ятай — твій Бог говорить із тобою мовою твого інструменту…»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.