Замість суддів — медіатори: як українці зможуть вирішувати конфлікти без суду
Поки в нашій країні не проведена судова реформа, українці, що звертаються до служителів Феміди за справедливістю, вимушені роками чекати рішення, витрачаючи свої гроші, час та нерви. Але нещодавно Верховна Рада врегулювала питання можливості досудового вирішення спору, ухваливши Закон України «Про медіацію». В попередній статті «ФАКТИ» з'ясували, що таке медіація під час позасудового врегулювання конфлікту та до яких саме справ її можна застосовувати. Але залишилося ще багато запитань, які стосуються нової для України медіації спорів. За більш детальними роз'ясненнями «ФАКТИ» звернулися до юристів.
«Участь людини в медіації не може вважатися визнанням вини, позовних вимог або відмовою від цих вимог»
Для початку варто з'ясувати, на якому етапі конфлікту його можна вирішити за допомогою медіації?
«Закон надає право сторонам третейського, арбітражного провадження провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації на будь-якій стадії конфлікту, — повідомила „ФАКТАМ“ адвокатка, партнерка ЮА „Абсолют“ Ірина Земляна. — Спільне рішення сторін медіації про врегулювання конфлікту чи спору за результатами медіації може затверджуватися судом, третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем».
Але є нюанси.
«Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності, — уточнив «ФАКТАМ» старший юрист адвокатської фірми Pragnum, арбітражний керуючий Вадим Маковій. - Отже, якщо у сторони конфлікту терміни позовної давності вже закінчуються, то не варто ігнорувати своє право на звернення до суду. Доцільнішим буде вже під час судового розгляду справи клопотати перед судом разом з іншою стороною про необхідність проведення медіації. В такому випадку суд зупиняє провадження у справі на строк проведення медіації, але не більше ніж на 90 днів, і у сторін буде достатньо часу аби завершити процедуру примирення.
Одним зі способів спонукання сторін до примирення під час судового розгляду справи законодавець визначив можливість повернення 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову або відповідної апеляційної чи касаційної скарги, якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації", — відзначив Вадим Маковій.
Варто з’ясувати, як саме відбувається вирішення конфлікту за допомогою медіації.
«Процедура медіації стає можливою, тільки коли сторони конфлікту досягли взаємної згоди на проведення медіації, — підкреслила Ірина Земляна. - Участь сторони в медіації не може вважатися визнанням такою стороною вини, позовних вимог або відмовою від цих вимог. Сторони мають право припинити медіацію у будь-який час. Медіація проводиться під керівництвом медіатора або медіаторів. Медіація починається з моменту укладення сторонами договору про її проведення. Договір укладається між сторонами конфлікту чи спору та медіатором».
При цьому юристи зазначають, що порядок вирішення конфлікту законом чітко не визначено, головне, щоб були дотримані вимоги законодавства, договору про проведення медіації, правил проведення медіації та норм професійної етики медіатора.
«Якщо дуже образно описати процес медіації, то фактично медіатор поринає в суть конфлікту, вислуховує сторони, вивчає документи та у разі можливості примирення організовує процес, в якому кожна сторона висловлює свою позицію, а завданням медіатора є створення таких умов, щоб сторони почули одна одну та дійшли до певного компромісу, — зауважив Вадим Маковій. — Закон є досить лояльним і дає сторонам конфлікту можливість в договорі про проведення медіації самостійно визначати всі параметри проведення медіації, зокрема й обирати кандидатуру самого медіатора».
І тут виникає слушне запитання: хто такі медіатори та як їх призначають?
«Закон дає критерії для визначення медіатора: це незалежна, нейтральна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію та не має повноважень щодо прийняття рішення по суті конфлікту чи спору, — повідомила Ірина Земляна. - Сторони медіації самостійно обирають медіатора чи медіаторів або організацію, що забезпечує проведення медіації.
Медіатором може бути фізична особа, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку у сфері медіації в Україні або за її межами. Медіатором не може бути особа, яка має незняту чи непогашену судимість, визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною. Сторони медіації, державні органи та органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові вимоги до медіаторів, яких вони залучають або послугами яких користуються, у тому числі щодо віку, освіти, досвіду роботи. Об’єднання медіаторів та організації, що забезпечують проведення медіації, також можуть встановлювати додаткові вимоги до медіаторів, яких вони включають до своїх реєстрів.
Але в законі зазначено, що майбутній медіатор повинен пройти базову підготовку у сфері медіації, що має становити не менш як 90 годин навчання, у тому числі 45 годин практичного навчання, та включає теоретичні знання щодо принципів, порядку та методик проведення медіації, правового регулювання медіації, етики медіатора, ведення переговорів, врегулювання конфліктів та спорів, а також практичні навички їх застосування. Особа, що пройшла підготовку, включається до реєстру медіаторів", — розповіла Ірина Земляна.
«У Німеччині медіатори працюють безпосередньо при судах, зменшуючи таким чином кількість судових справ»
Якщо для України медіація є чимось новим, то в багатьох країнах такий метод досудового вирішення спорів існує давно. Але як він там працює?
«Практика медіації широко використовується в інших країнах вже досить тривалий час, — розповіла Ірина Земляна. — Наприклад, експериментальні програми медіації з використанням добровольців-медіаторів розпочалися в США на початку 1970 років відразу у кількох великих містах. Протягом наступних двох десятиліть були проведені сотні інших програм, і зараз практика медіації широко поширена у Сполучених Штатах.
Судова практика США орієнтована на те, щоб більшість суперечок вирішувалася добровільно до суду, а суддя може перервати суд і порадити сторонам попрацювати з медіатором. Серйозні переговори у сферах економіки, бізнесу, політики відбуваються лише за участю медіатора, випускаються журнали, які висвітлюють проблеми медіації. Існує Національний інститут дозволу диспутів, діють приватні та державні служби медіації. Посередницька діяльність у США має бути сертифікована, і вона закріплена в єдиному Законі «Про медіацію» та інших підзаконних актах, наприклад, «Правилах посередництва, що застосовуються у федеральному суді західного округу штату Мічиган».
Також велика кількість європейських країн ухвалила закони про медіацію між правопорушником та потерпілим. У 2008 році Європейський парламент та Рада видали Директиву «Про деякі аспекти медіації у цивільних та комерційних справах». Наразі розроблено та прийнято національне законодавство у сфері медіації в усіх країнах Європейського союзу. Водночас в азійських країнах інститут медіації не отримав широкого поширення, оскільки у країнах з релігійним світоглядом судові та позасудові процедури не дуже популярні".
«Медіація є дієвим інструментом вирішення конфліктних ситуацій у багатьох розвинених країнах, — продовжив Вадим Маковій. - У Великобританії суди ефективно стимулюють сторони до медіації, покладаючи судові витрати на ту сторону, яка відмовилася від медіації, незалежно від того, на її користь ухвалено рішення чи ні. До того ж в окремих категоріях справ, наприклад сімейні спори за участі дітей, зустріч з медіатором призначається самим судом і є обов’язковою.
У Німеччині медіатори працюють безпосередньо при судах, зменшуючи таким чином кількість судових справ. При цьому такий механізм застосовується не тільки в сімейних спорах, а й у справах загальної юрисдикції та адміністративних.
У Китаї, Угорщині та Кореї угода за результатами медіації, затверджена в порядку, встановленому для третейських (арбітражних) рішень, набуває чинності третейського рішення чи арбітражу та підлягає виконанню у встановленому порядку. Водночас такий підхід не зовсім кореспондується з принципом добровільності медіації.
А в Японії розповсюдженість медіації пов’язана з негативним ставленням бізнес-середовища до державних судів як способу вирішення спору. Відтак значна кількість спорів, виключно з етичної точки зору, вирішується альтернативним позасудовим шляхом.
Доступ до правосуддя у багатьох з перелічених вище країнах є недешевим задоволенням, чого вартують лише послуги адвокатів, тому медіація стала популярною при необхідності розв`язати конфліктну ситуацію.
Взагалі, на мою думку, мирне врегулювання конфлікту — це найшвидший та найдешевший шлях досягти результату. Дуже часто сторони конфлікту вважають, що, поступившись у чомусь на користь іншої сторони, вони забагато втратять або покажуть свою слабкість. Однак майже ніколи ніхто не рахує втрати, які нестимуть усі учасниками конфлікту у випадку відкритого протистояння та «війни». Затяжні правові баталії майже завжди завершуються укладанням мирових угод, однак витрачені на протистояння кошти та, найголовніше, час ніхто не поверне. Під час «війни» втрати несуть абсолютно усі, окрім продавця зброї, і це аксіома.
Українці — нація, яка завжди перебуває у боротьбі та протистоянні, це у кожного з нас у ДНК. Однак для того, щоб розвивалась економіка, підприємництво та соціум, необхідно навчитися домовлятись та інколи поступатися своїми власними інтересами задля більших досягнень. Маю великі сподівання, що медіація як інструмент досудового вирішення спорів запрацює в Україні, попри менталітетний супротив всередині нас", — підсумував Вадим Маковій.
Варто нагадати, що звертатися до суду громадянам можна за місцем реєстрації. Але нещодавно парламент затвердив Закон «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні», що змінює порядок «прописки» громадян. Українці зможуть декларувати місце проживання, тобто повідомляти органу реєстрації про свою адресу в електронній формі за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.
Фото https://ua.depositphotos.com/
745Читайте нас у Facebook
