«Дії Росії дають Україні право на справедливу війну», — Роман Безсмертний

— Романе Петровичу, схоже, що Мінські угоди летять у прірву. Що це означає для України? Чи не призведе відмова Росії від «Мінську» до ще більшого загострення ситуації? Як і де тепер будуть, наприклад, обговорювати долю полонених?

— Відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів, якщо одна зі сторін вчиняє дії, які не дають можливості інший стороні виконати зобов’язання по домовленостях чи угодах, такі угоди вважаються розірваними. Тобто кроки, які вчинила Російська Федерація, остаточно хоронять те, що називалося домовленостями.

Читайте також: Олег Саакян: «У Росії є можливість розв’язати війну, а вийти з неї переможницею варіантів немає»

Тепер щодо параметрів, які залишаються актуальними, але якби з наслідками остаточної формальної втрати чинності Мінських домовленостей. Що в цьому плані робити? Відповідно до Конвенції про поводження з військовополоненими, це предмет діяльності поручителя. Таким поручителем Україна може обрати будь-яку європейську державу, яка має дипломатичне представництво в Росії, і досягти з цією державою домовленостей про здійснення низки кроків. Вона може взяти на себе не тільки питання процедури звільнення людей з полону, а й нагляд за майном України на території держави, з якою мінімізовані чи розірвані дипломатичні відносини, та грати певну роль у представленні інтересів нашої країни та у розв’язанні проблем, які стосуються необхідного життєзабезпечення окупованих територій.

Що я маю на увазі? Умовно кажучи, у зв’язку з тим, що трапилося, виникає проблема: відносини розірвані, але, скажімо, треба продовжувати діяльність лікувальних установ, забезпечувати водопостачання тощо, тому що це визначено міжнародними конвенціями. Переривати артерії життєзабезпечення неприпустимо. Тому в таких питаннях цю роль на себе може брати країна-поручитель. В європейській традиції цю роль виконувала Швейцарія. Але таке може бути, якщо Україна зараз піде на остаточний розрив дипломатичних і консульських відносин з Росією. А якщо вони будуть зберігатися, тоді цю роль можуть грати консульські або дипломатичні установи (якщо збережуться якісь дипломатичні представництва). Тобто на сьогодні немає проблеми з тим, щоб ці питання розв’язувати.

Навіть якщо виникнуть питання стосовно певних спалахів на лінії фронту, так само країна-поручитель, залучаючи до цього Міжнародний Червоний Хрест і такі інституції, як «Лікарі без кордонів», буде їх вирішувати, щоб надавати допомогу населенню. Насправді якщо взяти весь блок конвенцій, які регулюють питання статусу жертв війни (а сюди відносяться не тільки військовополонені, а й населення, яке мешкає на окупованій території, поранені військовослужбовці, моряки суден, які терплять катастрофу), то визначено, хто має цим займатися, збирати кошти (наприклад, на надання допомоги військовополоненим, у тому числі під час проведення слідства, на судові процеси) на розв’язання цих питань і акумулювати їх.

Читайте також: Росія готова грати в «незалежність» з бойовиками, шантажуючи цим не лише Україну, а й увесь світ, — Лев Шлосберг

РЕКЛАМА

Що стосується «Мінську» взагалі, то він фактично припинив своє існування внаслідок дій Російської Федерації. І це поширюється не тільки на домовленості, а і на сам процес, і на нормандський формат, тому що зникає предмет діяльності (те, що називається в Конвенції про право міжнародних договорів об’єктом). При зникненні об’єкта ці домовленості втрачають силу. Одночасно втрачає силу й необхідність існування певних організаційних форм. Тобто йде відповідний ланцюг, який насправді таким і був. Але після цього кроку Російської Федерації відбулося якби формальне фіксування, що на сьогодні немає домовленостей, немає процесу, немає «норманді». Усе, крапка.

Коли ми з вами говорили минулого разу, я це розумів, але, з моєї точки зору, краще було б Україні це зробити.

До речі, зверніть увагу на указ Путіна про визнання «незалежності» так званих «ДНР» і «ЛНР». Чим він особливий? Чим відрізняється від указу, який стосується визнання «незалежності» Південної Осетії? Там є пункт про «відмову України від мирного врегулювання конфлікту відповідно до Мінських домовленостей».

— Ситуація, яка склалася саме з «Мінськом», для України краща чи гірша?

— З моєї точки зору, це полегшує подальші дії України, тому що треба розуміти, що ця логіка Російської Федерації стосується не тільки Мінських домовленостей, мінського процесу і нормандського формату, але і дії Резолюції Ради безпеки ООН № 2022 від 2015 року (зараз чомусь забувають про це), якою Рада безпеки підтримала Мінські домовленості. Треба розуміти, що цей вчинок Кремля — це односторонній вихід Росії з відповідних зобов’язань, про які йдеться у тієї резолюції. І це крок, який ставить крапку не тільки у Мінських домовленостях, мінському і нормандському процесах, Резолюції Ради безпеки ООН, а це ще і формальна фіксація участі Російської Федерації в агресії проти України. Це треба мати на увазі, коли ми говоримо про проблему.

Треба розрізняти політичну ситуацію та її оцінку на даний момент, військово-політичну і правову ситуацію. Щодо міжнародного права, то ситуація, в якій ми опинилися, посилює аргументацію дій України щодо необхідності захисту території, суверенітету й громадян, які знаходяться на окупованій території.

У міжнародному праві є термін «право на війну». Ці дії Росії дають Україні право на війну — на захист своїх громадян, своїх територій, свого суверенітету. Але найсильніше тут, що звідси у міжнародному праві робиться висновок про те, що Україна веде справедливу війну. Бо в цій аргументації вже зрозуміло, хто є агресор, а хто жертва. Жертва захищається. Тому вона має право на цю війну і ця війна справедлива.

Читайте також: Ярослав Грицак: «Ми повторюємо помилки 1938 року»

І це ще не все. У разі вчинення агресором дій, які підпадають під відповідні норми Римського статуту, він може притягатися до відповідальності через міжнародний трибунал. Цей механізм діяв до цього часу, але він мав індивідуальний характер (знущання з військовополонених, жінок, тортури тощо у так званих «ДНР» і «ЛНР»). На сьогодні це ще одні двері, які відкривають можливість для правового переслідування агресора.

З моєї точки зору, власне, оця частина явно недооцінювалася, коли в Кремлі ухвалювали таке рішення. Тому що до цього у міжнародній проблематиці важко було чітко визначити, хто винуватець. А зараз все стало на свої місця. Зрозуміло, хто злочинець і кому можна пред’явити звинувачення.

— Що буде далі?

— Я не випадково розділив те, що відбувається, на політичну, військово-політичну та правову складові. Як ви бачите, правові наслідки змінюються. Але якщо брати політичний та військово-політичний сегмент, то ситуація абсолютно ніяк не змінилася. Адже ми знали, що на Донбасі присутні російські війська, що агресором є Росія, яка несе відповідальність за все, що там відбувається. Тепер своїми діями Росія остаточно оформила ці речі.

Як будуть розвиватися події далі? Очевидно, що «вожді» цих утворень будуть говорити про те, що ці «державі» нібито повинні мати вплив на всю територію Донецької та Луганської областей в їхніх адміністративних кордонах.

— Та вже говорять.

— Але тут вони потрапляють у пастку. Чому? Тому що оонівські пакти про міжнародні права та заключний Гельсінський акт говорять про право народів і націй на самовизначення. Максимум, який мають ці екстериторіальні утворення, — певне самоврядування. Звідси вчорашні дії Кремля — це не тільки порушення конвенцій, які стосуються правил ведення війни, а ще й порушення цілої низки міжнародних пактів. Таким правом наділений в цьому випадку лише весь український народ. Саме він може під час референдуму визначити долю певної частини території. Але жодна окремо взята частина, жодне місто, жоден населений пункт таке питання не можуть навіть ставити на порядок денний. Бо згідно з Конституцією України, яка відповідає нормам міжнародного права, сувереном є весь український народ.

Читайте також: «Нас не злякали у 2014 році, то чому ми маємо лякатись тепер?» — командувач Сил тероборони генерал Юрій Галушкін

Тобто це ще одна стаття, за яку будуть нести відповідальність Кремль, Путін і російська влада. Це вони зробили цей крок і своїми військовими діями фактично відторгнули частину України.

Щодо питання, що буде далі, путінська промова насправді є визначальною. Той, хто хоче наступати, лекції не читає. Уся його вчорашня лекція була спрямована на двох слухачів — росіян, яким усе пояснювали, і на нашу п’яту колону, яку треба підірвати, щоб вона почала тут каламутити воду.

Читайте також: Знову поставлять попереду мирних громадян, — Олег Жданов про сценарій захоплення росіянами Донецької та Луганської областей

Фото у заголовку Олександра Косарєва

2747

Читайте нас у Facebook