ПОИСК
Україна

«У нас була тиха здача Херсону», — мешканка міста розповіла про спротив земляків окупантам

6:00 30 березня 2022
Херсон
2 березня російські загарбники увійшли в Херсон. Це місто стало першим тимчасово окупованим з моменту їхнього повномасштабного вторгнення. Попри намагання залякати мирне населення Херсон довів, що у нього є і гідність, і впертий характер. Його мешканці різними способами чинять опір ворогові — від мирних протестів під українськими прапорами, гаслами «Слава Україні!» і прокляттями на адресу агресора до блокування доріг. Люди постійно виходять на площу Свободи, аби довести, що Херсон і Хeрсонщинa зaвжди були, є й будуть чaстиною Укрaїни. Вони продовжуватимуть спротив до тих пір, поки останній загарбник не залишить нашу землю, розповіла «ФАКТАМ» місцева мешканка Людмила Пономаренко (справжні прізвище та ім’я не можна назвати з міркувань безпеки).

«Росіяни не можуть зрозуміти, що люди можуть самі прийти на протест»

— Людмило, яка зараз ситуація в місті? Чи були мешканці Херсону, які зустрічали окупантів квітами та хлібом-сіллю?

— У нас така цікава «окупація»… Росіяни зайшли тихесенько, зайняли облдержадміністрацію і телебачення. Їх було небагато. Для мене було дивно, що ніхто не вийшов зустрічати ворога, бо я завжди вважала, що у нас «ватний» регіон.

4 березня орки привезли першу гуманітарку. Коли на площі Свободи з’явилося декілька машин з нею, там зібралося, може, двадцять небайдужих громадян, які встали неподалеку й почали кричати «ганьба!» тим, хто прийшов її отримати (їх було теж, до речі, небагато). А на наступний день кинули клич, щоб херсонці вийшли на центральну площу міста. Я не бачила стільки людей за вісім років війни (у нас проводилося багато патріотичних заходів — і проти «формули Штайнмайєра», і проти відводу військ на Донбасі, і на якісь свята). Навіть на День міста не пам’ятаю такого.

Останній раз у мирному житті люди зібралися на площі 23 лютого, якраз перед вторгненням. Було, може, осіб 250−300 максимум. Дехто казав: «У мене не було часу», «Я на дачу поїхав», «Я потім вийду», тобто коли до нього вже у двері постукають. Але коли в наше місто прийшов ворог, на запитання, чи виходити на площу, я особисто відповідала так: «Зважуйте свої ризики. Кожен зараз вирішує сам, який у нього пріоритет». При цьому була впевнена, що люди будуть стояти за Україну. Я просто щаслива, що у нас проснулася гідність. До того ми неодноразово намагалися наголосити, що у нас українське, а не якесь ватно-сепарське місто. І ось нарешті люди самі вирішили: я вийду і буду доводити, що Херсон — це Україна.

Читайте також: «Я сиділа у підвалі і тупо чекала смерті. Розуміла, що ми звідти не виберемося», — Надія Сухорукова розповіла про ад в заблокованому Маріуполі

Спочатку було не так страшно. У нас була, можливо, ейфорія. Люди кричали кацапським військовим: «Давай за русским кораблем», «фашисты», «домой», ще щось. Ті мовчки слухали і навіть не стріляли. А потім приїхала Росгвардія й почала розганяти демонстрації та хапати людей. Один хлопець, якого вони потім випустили, розповів, що йому прострілили ногу, катували струмом (так само, як роблять у Донецьку та Луганську), намагалися від нього отримати інформацію про організаторів мітингів. Він каже: «Мені показали мою світлину з акції». У них гарна апаратура, вони з вікон фотографували активістів, яких потім почали хапати.

Херсон і Хeрсонщинa зaвжди були, є й будуть чaстиною Укрaїни, - вважає співрозмовниця "ФАКТІВ"

— Хто його катував? Військові чи ФСБ?

— Це були «бойові буряти». Ще знаю, що серед загарбників є кримчани-зрадники, які з задоволенням поїхали сюди і тут лютують.

Люди знають, що ризикують своїм життям і здоров’ям, знають, що є активісти, яких взяли і випустили, але є й ті, кого не випустили. І все одно виходять на акції. Це інженери, IT, вчителі, деякі з чиновників, молодь, люди похилого віку — просто всі. Приходять і ті, хто кульгає, і хто на інвалідному візочку. Хіба що бомжі не беруть участь.

Перший мітинг протесту був дуже крутий. Ми розгорнули великий прапор і несли його по місту. Увесь світ бачив, як якійсь хлопець стрибнув на БТР і розмахував прапором. Це був справжній вчинок.

Але точно знаю, що на першому мітингу були перевдягнені кацапи. Вони стояли і дивилися, мабуть, скільки людей прийде. Чула, як одна смілива жіночка підійшла до одного з них: «А ну, скажи паляниця». А він: «Ага, щас я тябе скажу паляница». Такого говору у нас немає.

Були й провокатори. Коли колона йшла по центральній вулиці Ушакова, один молодик кинув чимось у БТР окупантів (м'ячик чи ще щось — неважливо). Люди одразу його хапнули за грудки: «Ти що робиш?» А він такий переляканий: «Паляниця, паляниця, паляниця». Народ його ледве не розірвав, бо орки могли відкрити вогонь.

Росіяни не можуть зрозуміти, що люди можуть просто списатися у соцмережах і прийти на протест, що людина може брати участь сама, за власною ініціативою. Від тих, кого допитують, вони вимагають: «Назвіть організаторів».

На наступних акціях вже було менше народу. Але 13 березня, в день визволення міста від фашистів, люди зібралися знову і пішли ходою з прапорами. Нас було дуже багато.

«Бути сьогодні колаборантом — це самогубство»

— Як зараз живе місто? Чи працюють комунальники, лікарні? Чи є вода, продукти, ліки?

— І вода, і тепло, і світло в квартирах є. З ліками проблема. Те, що волонтери встигли закупити в аптеках, роздали по лікарнях. Таких життєво необхідних ліків, як інсулін, залишилося трошки. Гормональних для щитовидки, ліків від тиску — немає. Люди просто вмирають. Дуже потерпають пацієнти психлікарень. Людина божеволіє, якщо не прийме цю пігулку. А її немає, і це жах. Не знаю, що з цим робити.

Читайте також: «Мене оточили озброєні до зубів кадирівці»: Юлія Панкова про життя в окупованому Гостомелі

Потроху якимось коридорами волонтери привозили з Миколаєва, потім цей рух зупинився через бойові дії. Але ми не втрачаємо надії, що волонтери все ж таки допоможуть.

З продуктами ситуація наступна. За хлібом черги. Треба вистояти годину-півтори, причому можна й не купити. Керівництво хлібокомбінату спочатку казало, що є запаси на тиждень, тепер каже, що на місяць. Дай Бог.

Картопля, морква, цибуля на базарах є, тому що орки поки ще дозволяють проїхати через Антонівський міст (він через Дніпро) до Великих Копанів, де у нас оптовий ринок. Але ціни захмарні. М’ясо (м'якоть) до того коштувало 120−130 гривень, зараз 250, і таке — порубали аби як. Пакет на п’ять кіло вермішелі коштував 125 гривень, зараз 450. Літр розливного молока — 35 гривень. Цукор 120 гривень за кіло, борошно — 50. В принципі на ринку є все, були б гроші. І треба постояти.

Завдяки нашим волонтерам, які вже вдень 24 лютого закликали збирати все, що можна, плюс на волонтерські картки одразу почали поступати гроші, закупили запаси продуктів, медикаментів, речей. Вони швидко пофасували їжу і більше двох тисяч нужденних (багатодітні родини, лежачі хворі, інваліди) отримали допомогу. Є точки, які годують мешканців безкоштовно. Людей з першого дня попросили: «Дивіться, хто поруч, і допомагайте». Багато херсонців включилися у волонтерський рух. Поки вони є, люди не помруть від голоду.

Херсонці відправляють загарбників "за руським кораблем"

— Як поводять себе окупанти? Як кримські «ввічливі чоловічки» або лякають народ? Що вони обіцяють?

Вони різні. Іноді дивуються: «Почему вы нас боитесь? Мы же приехали вас спасать. Немного тут почистим и будете жить хорошо, как мы в России». Уявляєте? Вони вважають, що гарно живуть. Це смішно.

Один хлопець, якому треба було забрати з дачі матір, розповів, як проїжджав їхній блокпост: «Я побачив, що у військового нібито розумні очі. Кажу йому: „Навіщо ви сюди прийшли? Знаєте, скільки ваших вже загинуло? Нащо вам таке треба? Забирай зброю та їдь додому“. І він мовчки слухав».
А на блокпосту біля одного села росіяни дуже озлоблені. Через такі блокпости люди бояться їхати. Мені треба було передати їжу і гроші одній родині, так то було дуже небезпечно. Мешканцям кацапи погрожували: «Ми ваши села сотрем с лица земли». Ось такі розмови з населенням.
А бабусям пропонують гуманітарку: «Мы же добрые, стариков не обижаем». Їм потрібні «для картинки» сюжети, як люди отримають їхню допомогу. Для цього привозять своїх статистів. Але, на жаль, є й місцеві, які беруть їжу з рук окупантів.

Я зараз працюю як психолог. Заспокоюю людей, кажу, що треба дочекатися наших. Бо їм дуже важко бачити, наприклад, як в селі у передмісті Херсона годують і поять орків, і здають активістів. Мені розповідали, як один мешканець пер додому аж три пакети гуманітарки. І що ти з цим можеш зробити? Моя знайома, дуже активна людина (вона вже кілька років мешкає в іншій країні), розповідала, що, коли вона писала в СБУ про п’яту колону, їй відповідали: «Дякуємо за ваш патріотизм».

Читайте також: «Я заскочив у російський танк, який щойно покинули солдати»: відомий журналіст 11 днів жив на передовій

— Кремлівські пропагандисти працюють у місті?

— По захопленому телебаченню вже крутять усе російське. Коли роздають гуманітарку, знімають відосики. А ще сюжети на кшталт «мы идем по мирному городу Херсону, тут все офигенно красиво». Але люди не хочуть з ними спілкуватися.

З окупантами теж не хочуть. Ті нервують, бо бачать, що не те що хліба-солі немає, а взагалі їх цураються, і не можуть зрозуміти, чому так.

Тепер про не дуже приємні речі. У перший день війни з Херсону поїхали співробітники СБУ і частина прикордонників. 4 березня в Чернівцях затримали помічника начальника управління нашого обласного СБУ полковника Ігоря Садохіна. Йому інкримінують державну зраду. Він мав доступ до всіх мобілізаційних планів та документів з дислокації та шляхів відходу українських військ і здавав все ворогові.

— Кажуть, що саме він причетний до того, що не був виконаний наказ підірвали міст, який веде в місто.

— Насправді якби підривали міст, ми б відрізали пів Херсонської області. А потім визволяти як? Але військовим видніше.
Щодо тероборони. У нашому місті не було військових підрозділів, Миколаєву більше пощастило. У нас є два військкомати. Там залишилася тільки одна людина. Інші втекли.

Зранку 24-го багато хлопців прийшли записуватися в тероборону. Стирчали там до вечора. Коли мерія нарешті дала транспорт, їх відвезли на автобусах на місце дислокації під міст, де їм виділили напівзруйнований дитячий садочок. Хлопці ходили по тій території неприкаяні, голодні й, головне, без зброї. Їм кілька годин обіцяли: «Зараз привеземо». А на мосту вже точилися бої. Видали зброю — автомат і два ріжки на бій. Цього замало. Багато людей загинуло тоді вночі.

— Скільки?

— Кількість не знаю. Перемовниками виступив Червоний Хрест, щоб забрати тіла цих хлопців і поховати.

Після бою людей відправили по посадках — по три чоловіка, щоб вони там на щось дивилися, а командири втекли.

Наступного дня військкомати були зачинені. Хлопці прийшли у міськраду вимагати зброю. Мер Ігор Колихаєв їм відповів: «Нічого немає». А зброя була. Розумієте? Тобто просто була тиха здача міста. Ось дочекаємося визволення, кожний отримає по заслугах…
Зараз окупанти їздять по адресах.

— Активістів?

— Ні. У них є списки робітників прокуратури, СБУ, поліції (тих, хто залишився), вони ходять по домівках і пропонують працювати з ними. Дуже наполегливо шукають колаборантів. Типу «ви ж поліція, ви не комбатанти, ви повинні працювати, в місті має бути влада». Одна людина запитала їх: «Працювати по законах якої країни?» — «По законах російської федерації». — «Я подумаю». — «Что вы все как бараны? Все говорят «подумаю».

Очевидно, що вони не можуть знайти стільки зрадників, скільки треба. Хоча є й ті, хто погодиться. Але вони бояться. Це ж не 2014 рік. Зараз бої точаться не так далеко. Ми кожен день чуємо вибухи. Тобто бути сьогодні колаборантом — це самогубство.

«Чекаю на ЗСУ, вірю в Бога і в ЗСУ» — це наша мантра

— Окупанти нібито готують «референдум», щоб створити так звану «Херсонську народну республіку» і намагаються якомога швидше призначити дату.

— Є у нас конспірологічна версія на цю тему. Думаю, що вона має право на життя. Їм потрібні списки мешканців. Що робиться задля того? Зараз Danon роздає продукцію безкоштовно. Два тижні тому окупанти вимагали від голів райрад: «Коли будете роздавати продукти нужденним, складайте список — прізвище, ім’я, по батькові, адреса і телефон, і потім передайте нам». У нас є три райради. Впевнена, що списків пів міста у орків точно не буде. Вони ці списки не можуть ніде взяти, бо зараз реєстри закриті. У нас чиновників залишилося мало. У департаментах, де могли бути ті списки, нікого немає, а всі комп’ютери запаролені. Витягти цю інформацію нереально. Зате вони можуть голів ОСББ якось залякати і змусити надати списки мешканців багатоповерхівок. Знаю декілька прізвищ голів ОСББ, які за «русский мир». Тобто отримання списків це справа часу. А без них про «референдум» немає сенсу мріяти.

Херсон довів, що у нього є і гідність, і впертий характер

Не можу не сказати кілька жорстких слів про тих, хто допомагає окупантам. Першими, хто прийшов 24-го до кабінету мера, були колишній поліцейський Валерій Кулешов — справжня сволота, Кирило Стримоусов (він себе позиціює як журналіст, пише виключно про «русский мир») і Єгор Устінов (голова обласної організації ОПЗЖ). Відомо, що доволі часто збираються наш колишній мер Володимир Сальдо, який повністю підтримав окупацію, Стримоусов і Кулешов.

Стримоусов і Кулешов в одній зв’язці. Один — «я проросійський», другий — типу «я хороший, бо я атошник», хоча в АТО був лише місяць десь на другій лінії. В офісі партії Колихаєва «Нам тут жити» сьогодні працює благодійний фонд Кулешова. Він всюди публікує номера банківських карток своєї та дружини. Типу «ми збираємо гроші на гуманітарну допомогу». Але людей обурює, що вони не звітують за отримані гроші. І ось від цього фонду телефонують по райрадах: «Це фонд Кулешова, нам потрібні списки голів ОСББ». Ось і все.

— Херсон дуже зруйнований?

— Після перших обстрілів було багато вибитих шибок. Сильно зруйнований приватний сектор селищ міського типу Антонівка і Кіндійка, це біля мосту. А в самому місті краєм зачепило 4-й Таврійський мікрорайон.

Читайте також: «На в’їзді в Бучу стоїть легковик із замінованим тілом жінки»

— Зараз нічого не можна прогнозувати, але ви постійно підкреслюєте свою впевненість, що Херсон залишиться українським.

— Без варіантів. Я моніторю настрій людей. Максимально чого кожен з нас боїться, щоб не схопили. Психологічний тиск дуже великий. Як сказала моя знайома: «Найстрашніше, що мене десь схоплять, і ніхто не дізнається ані де я, ані що зі мною». Відомо, що люди не тільки на мітинги виходять, а й іншими корисними справами займаються. І це дуже добре.

«Чекаю на ЗСУ, вірю в Бога і в ЗСУ» — це наша мантра. Ми всі щось робимо для перемоги. Я, щоб не зійти з розуму, плету жовто-блакитні браслети і мотанки. Коли нас звільнять, будемо роздавати. Ми вже домовилися, що перейменуємо вулицю Суворова на вулицю Героїв Херсонщини. Я спеціально відклала недоторканий запас — дріжджі й муку, щоб було чим зустрічати нашу армію. Накриємо великий стіл на всю вулицю, наліпимо вареників, напечемо пиріжків. І будемо святкувати…

Читайте також: Готові депортувати половину Херсона: омбудсмен попередила про плани окупантів

15747

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.