«Україна не буде йти далі своїх кордонів»: професор Ужгородського університету Федір Шандор воює на східному фронті і читає лекції з окопів
Федір Шандор — не просто університетський професор. Він — один з родоначальників ужгородського петанку, організовує інтелектуальні ігри, проводить «Ужгородську регату», займається розвитком туризму на Закарпатті й впевнений, що хоча Львів і славиться своїми кавʼярнями, та найсмачніша кава в Україні — саме в Ужгороді. Де традиція пити каву, до речі, пішла від самого Юрія-Франца Кульчицького. (Якось дорогою з Відня до свого рідного Самбора той зупинився на ніч в Унгварі. Де так накуштувався вина із господарем місцевої чарди (заїжджого двору), що зранку обидва були ледь живі. Та Кульчицький зміг і хазяїна на ноги поставити, й сам продовжити подорож, бо мав запас кавових зерен і приготував обом по фінджі невідомого до того на Закарпатті напою.)
А ще Федір — найкращий в Ужгороді екскурсовод. Щоправда, його розповіді про місто та його історію постійно перериваються — складається враження, що його знають всі ужгородці. А після того, як товариш запостив у «Фейсбуці» фото, де Федір Шандор прямо з окопу десь між Харковом та Донецьком читає лекції своїм ужгородським студентам, — виявилося, що його знає майже вся Україна, ще й пів Угорщини. Мережею шириться флешмоб #ягознаю (#яйогознаю), де Федорові знайомі постять свої фото та відео з ним. І натякають, що по лінії фронту він проводить екскурсії незгірш, як Ужгородом.
«За кілька годин до вторгнення заклався на 100 гривень, що війни не буде. А вдень — як був на лекціях у костюмі з краваткою-метеликом, — пішов до військкомату»
— Якось так сталося — Віктор просто сфотографував (фото в заголовку Віктора Щадея. — Авт.), спитав дозволу й розмістив у себе на сторінці, — відповідає Федір Шандор на питання «ФАКТІВ», як воно — прокинутись знаменитим.
— Де вас застало вторгнення?
— 23 лютого у нас були інтелектуальні ігри. Ми навіть посперечалися, скинулися по 100 гривень на парі — я вважав, що російського вторгнення не буде, бо це нелогічно. Уночі попили ще пива, розійшлися. А о 6 ранку прокинувся на роботу, відкрив інтернет — і був у шоку. Йшов на лекції як у тумані. В університеті прочитав лекції. Всі були шоковані — і студенти, і я, про війну не говорили. Каву з викладачами теж мовчки пили, я ще не розумів, що сталося, як таке можливо.
А після лекцій як був — у костюмі з краваткою-метеликом — пішов у військкомат, подали разом з колегами й друзями заяви. Нам видали номери, відпустили зібрати тривожні рюкзачки. Сказали, щоб перевдяглись у щось зручне, спортивне й за годину були в казармах. Протягом 30 днів адаптовувалися до нових реалій у 101-й Закарпатській бригаді ТрО. Формували відділення-взводи-роти, злагоджувались, навчались поводитися зі зброєю тощо. Зараз — на Ізюмському напрямі, прикріплені до Збройних сил України, виконуємо завдання, що нам ставлять.
— А до цього ви служили в армії?
— Ні служив, ні вишколу не проходив. Про армію знав тільки з фільмів та книжок.
— Як виникла ідея продовжувати навчати студентів?
— Ще з перших днів звернувся до керівництва — чи можна продовжувати лекційний процес. Сказали — якщо не буде заважати виконанню бойових завдань, то не проблема. Тож узгодив свої дії з керівництвом і вишу, й підрозділу, щоб графіки не накладались. Обрав собі чергування уночі, а о восьмій ранку, коли за графіком чергувань можу спати, — я вже на лекції.
— Студенти як ставляться до такого дистанційного навчання?
— Перший час вони не знали, звідки я лекції веду. А коли вже приїхали на передову й почало «грюкати» на фоні — спитали, що то. Я включив відео. Вони: «Вау, ви що там робите?» Кажу: «Я на фронті. Тож, якщо буде зайвий шум чи щось заважатиме — лекція не пропадає, трохи перечекаємо й будемо продовжувати».
Останні два роки у звʼязку з ковідом до дистанційного навчання з невеликими перервами вже всі звикли. У лютому ми якраз перший тиждень вийшли з дистанційного, 24 лютого я встиг прочитати лекції в аудиторії, а наступного дня знову навчання перейшло в онлайн.
— А іспити, заліки як приймати будете?
— Слава Богу, є Болонська система, за якою студент може набрати певну кількість балів під час навчання. І якщо вона його задовольняє, то він може отримати автоматом. Якщо не задовольняє чи не набрав мінімальну кількість балів, тоді йде на екзамен, залік. Але у мене таких дуже мало — 2−3 особи. То вже ними будуть займатися аспіранти, моєї присутності там не потрібно.
«Термін „денацифікація“ вже не вживають, бо більшість росіян не розуміє, що це»
— Про те, що ось-ось буде вторгнення росіян, мовилось вже майже рік, дані розвідок оприлюднювались. А чому ви в це не вірили?
— Через алогічність самого нападу. Вони все контролювали, держави півсвіту — через олігархат, через політичні партії, через енергосистему — в тому числі й Україну. Через російську мову — її важко було викорінити. У них все було під контролем. Ми ж бачимо, що ніяких дієвих санкцій не було у 2014 році. Тому незрозуміло, для чого масовано нападати, коли й так все є. Не було логіки у самій цій війні, але вони її почали. Такий логічно-науковий парадокс.
— А тепер як науковець зі знанням соціології, історії, юриспруденції — можете пояснити їх логіку?
— Після того, як я побачив, що вони творять, можу пояснити це відсутністю освіти, культури, моральності. Ті знамениті московські й петербурзькі університети нічого не вчили. У них немає ні науки, ні освіти, ні виховання. То все виявилось брехнею. Адекватна людина не може копати у Чорнобильській зоні окопи. Адекватна людина не може звʼязувати, гвалтувати жінок, дівчаток, вбивати їх, як то було в Бучі. Льотчикам, що бомбили Маріупольський театр чи Святогірську лавру, було все одно, на кого падають бомби.
Наразі немає російської освіти. Немає російської моралі. Вони себе трохи переплутали… Як сьогоднішні греки — то не давні греки, сьогоднішні китайці — то не давні китайці. Тому коли кажуть «великий російський композитор», «російська культура» — то не про сьогоднішню росію. Сьогодні — то навіть вже не дно.
Навіть війна проти України у них — неідеологічна, безідейна. Вони не розуміють, навіщо напали. Навіть термін «денацифікація» вже не вживають, бо більшість росіян не розуміє, що це. Вони настільки захопилися своєю брехнею, що самі в неї повірили.
— У соцмережах є інформація і про українців, які зараз служать в армії агресора. І коли читаєш пояснення льотчика, який бомбив Харків, коли його матір живе у Запоріжжі, що він же не на Запоріжжя бомби скидав…
— Манкурти — то люди, що втратили не тільки всю свою культуру, вони втратили все своє «я». З ними нема про що говорити, немає в чому їх переконувати.
— Багато хто у світі вже переконаний, що руками українців, надавши нам допомогу зброєю, боєприпасами, можна (і потрібно) знищити росію.
— Вірус потрібно знищити, бо він може пожерти весь організм. Зараз іде боротьба цивілізацій. І великий труп, звичайно, буде довго гнити. Але перший етап — ліквідація агресивності вірусу у вигляді армії, у вигляді небезпеки, яку несе росія, повернення всіх географічних територій, які вона окупувала. Другий етап — то буде вже всередині вірусу. Він сам себе знищить, сам себе добʼє. А зараз потрібно вилікувати й вакцинувати організм під назвою «Україна».
— Чи достатньо буде Україні повернути собі свої території, не продовжуючи війну за межами країни? В інтернеті зараз шуткують, що з Бєлгородщини колись виселять московитів і ми там «засіємо бурячки»…
— В ментальності українців ніколи не було виходити за межі свого села. Українські повстання завжди закінчувались, умовно, у межах своїх сіл. Тому Україна не буде воювати далі кордонів. Далі почнеться війна під назвою «санкції» — і хай там якісь гоміноїди будуть бігати на своєму острові, будуть влаштовувати якісь розборки за загорожею. А цивілізований світ буде спостерігати за ними по National Geographic. І нікого виселяти не потрібно — вони самі виселяться. Перегризуться, як павуки в банці.
Однозначно, що війна закінчиться, коли будуть повернуті всі окуповані, захвачені росією території: Осетія, Придністровʼя, Абхазія, Курили, Калінінград та інші. Такий труп будуть ділити всі. Ясно, що на якомусь етапі це може перейти в нове протистояння, та на даному етапі, як кажуть українці, — «чужого не хочу, а свого не віддам».
Читайте також: «Трупи на деревах і землі, шматки людської плоті, братські могили», — лікар-інтерн про пекло в Маріуполі
Фото і малюнок — з ФБ-сторінки Федора Шандора
2072Читайте нас у Facebook
