Один австралійський учений, який вивчає життя комах, приїхав погостювати до свого друга у Нью-Йорк. Якось вони не поспішаючи гуляли центром Манхеттена. Було опівдні, на вулицях — багатолюдно. Навколо метушня та галас: сигнали машин, виття сирен, вулична музика — міські звуки були настільки сильними, що крім них, здавалося, нічого неможливо було почути.

І раптом, зовсім несподівано, австралієць нахилив голову, завмер і загадково прошепотів:
- Здається, я чую цвіркунаа. Причому цілком чітко.

Його друг на це лише посміхнувся:
- Мабуть, ти помиляєшся. Хіба можна почути цвіркуна у такому гуркоті та гулі? Що тут взагалі можна почути?

Проте гість був упевнений у своїй правоті. Він знову на мить прислухався, а потім швидко перейшов через дорогу і спустився до густих зелених кущів. Трохи там затримався… І там — диво! — вони обоє справді побачили у горщику маленького чорного цвіркуна.

Американець дуже здивувався:
- Це просто неймовірно! Я б ніколи і нізащо в такому шумі та гамі не почув якогось цвіркуна. Як тобі це вдалося?
- Нічого особливого у цьому немає. Я чую те саме, що й ти. Просто ти справді навряд чи зміг би почути цвіркуна. А знаєш чому? Дивись.

Австралієць дістав із кишені кілька дрібних монет. А потім зненацька кинув їх на асфальт. Буквально всі перехожі обернулися на звук монет, що впали. І це на тлі міського шуму, що продовжувався!..
- Тепер ти розумієш, що я мав на увазі? Люди чують лише те, що хочуть чути. Те, що вони вважають для себе важливим.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.