Віталій Кім: «Головна проблема для наших фермерів зараз — низька ціна та ризики знищення врожаю»
— Віталію, для всіх українців 24 лютого як розпочалося, так і не закінчується. Вже зрозуміло, що ми маємо складний, кривавий, страшний марафон. Як і чим живе сьогодні Миколаївщина?
— Неможливо пояснити, як живуть місто та область, тим, хто перебуває, скажімо так, у мирній частині України. Це можна зрозуміти тільки приїхавши сюди або на передову. Річ у тому, що люди звикають до всього. Після початкового шоку настало звикання. Нині всі займаються своїми звичайними справами. Ми садимо квіти, прибираємо вулиці, підрізаємо дерева, ремонтуємо
— Яких збитків завдала війна області?
— Збитки колосальні. Станом на 1 липня пошкоджено понад 6200 об'єктів, з них близько чотирьох тисяч — житлові будинки. Дуже багато зруйнованої інфраструктури (садки, школи), особливо біля лінії фронту. У деяких селах руйнування сягають 70−90%, ці села відновленню не підлягають, доведеться будувати їх заново. Економіка області наразі не працює.
Читайте також: «Путін намагатиметься зруйнувати нашу євроінтеграцію», — Павло Клімкін про війну та статус кандидата в ЄС
— Миколаївщина тримає удар завдяки спільним зусиллям ЗСУ, обладміністрації, тероборони, волонтерів. У тому, що Миколаїв не став другим Херсоном, заслуга багатьох, зокрема генерал-майора Дмитра Марченка.
— У всіх інтерв'ю генерал Марченко завжди наголошує, що Миколаїв виступив єдиним величезним механізмом. Безперечно, були й дух, і єднання, які допомогли нам відстояти місто. Просто всі стали в стрій і вирішили: ми нікуди не йдемо, ми захищатимемося. Генерал Марченко відповідав за оборону Миколаєва та виступав координатором військового сегменту на той період. Його заслуга в тому, що місто вистояло, висока. При цьому сили оборони Миколаєва підпорядковувалися оперативному командуванню «Південь», яке відповідає за весь регіон. Підрозділи ЗСУ стояли у Вознесенську, Южноукраїнську, Баштанці. Тобто свій внесок у спільну справу зробив кожен, хто взяв зброю в руки.
— Чому досвід та професіоналізм генерала зараз не потрібні?
— Це питання для військових. У нас дуже професійний, талановитий, молодий головнокомандувач ЗСУ, який бачить усю картину та знає, на яких дільницях які якості воєначальників будуть максимально ефективні.
— Напевно, з області виїхало багато фахівців. Зрозуміло, що у Миколаєві ситуація з медичними кадрами краща. А що робиться у віддалених населених пунктах? Швидше за все, нема кому надати кваліфіковану допомогу людям.
— А ось і ні. У нас працюють усі 82 медичні заклади, у них залишилося понад 70 відсотків персоналу. Наші медики — герої. Як і працівники МНС. Ніхто нікуди не поїхав, усі на місцях, навіть в окупованій Снігурівці, залишилися. У перші місяці людям доводилося працювати у режимі 24/7. Це ще одна відповідь на ваше запитання, як ми вистояли.
— Як справи з ліками?
— Нам дуже серйозно допомагала вся Україна та наші закордонні партнери. Ми отримали 36 автомобілів швидкої допомоги, вже мовчу про вагони медикаментів, памперсів та інші необхідні речі. Ми одразу розподілили все це по районах, забезпечивши насамперед віддалені й ті, що знаходяться на лінії вогню. Аптеки (їх багато — список на дев'яти сторінках) працюють, ліки є. Плюс волонтерська допомога (нашим волонтерам окрема подяка, вони відіграли величезну роль у всій цій епопеї), яку завозять за потребою. Бували навіть випадки, коли військові віддавали препарати назад, бо їм вистачало.
Читайте також: «Для перемоги у Росії резервів немає, для ведення війни є», — Марк Фейгін
— Як працює транспорт? Як люди добираються з одного села до іншого або до райцентру?
— У місцях, наближених до фронту, це проблема. Там спецтранспорт ходить у супроводі військових. Щодо маршруток усередині населених пунктів, вони працюють. Але в нас нині знизився попит на переміщення. Якщо говорити про Миколаїв, щодня виходять на чергування 240−250 одиниць комунальної техніки. Це і міський транспорт, і збиральна техніка, сміттєвози, водовозки. Плюс-мінус така сама ситуація в інших місцях, навіть з огляду на те, що дуже багато техніки віддали військовим.
— У середині квітня було пошкоджено трубопровід, який доставляє прісну воду з Дніпра до Миколаєва. Місто залишилося без води. Як вирішуєте цю проблему?
— У кранах городян вода лише технічна — із Південного Бугу. Показники по солі цієї води перевищені у сім разів. Наразі немає технологічної можливості подати споживачам питну воду.
— Така ситуація у всій області чи лише у Миколаєві?
— Здебільшого у Миколаєві. Хоча в області також не скрізь вода є. Ми її розвозимо. Людям доводиться заповнювати ємності або купувати бутильовану, щоби пити та використовувати для приготування їжі. Але в принципі дебет питної води, яку ми отримуємо, вдвічі перевищує споживання. Запас води у нас є.
— Нещодавно у новинах так званої «ДНР» показали сюжет про величезні черги у Миколаєві. Закадровий текст був таким: «Влада Миколаєва припинила надавати населенню гуманітарну допомогу. Хліб лише за картками. Одна буханка раз на три дні. Місто знаходиться на порозі масового голоду». Зрозуміло, що пропагандисти постійно безсоромно брешуть. Що відбувається насправді?
— Миколаївцям насправді нелегко. Але як це правильно сказати? Якщо щось дають безплатно, люди не проти взяти. Нема такого, що не вистачає продуктів. У магазинах є все. Так, волонтери роздають продукти, місто випікає хліб. Люди приходять до відкриття пунктів роздачі та вишиковуються в чергу. Але це додаткова допомога, а не те, що їсти нічого. Якщо вийдете на нашу центральну вулицю, побачите, що працюють і кафе, і кальянні. Який голод?
— Ціни на продукти зросли?
— На деякі — так, через ризики щодо доставлення та зростання цін на паливо. Проте місцеві фермери намагаються утримувати низькі ціни на основні групи товарів на ринках. Продають із майже нульовим прибутком.
— Як іде збиральна? Які сподівання на врожай?
— Торік зібрали 3,9 мільйона тонн зерна, цього року очікуємо понад два мільйони, тобто майже вдвічі менше. Основна причина — несприятливі для озимих погодні умови. Збираємо врожай навіть там, де літають снаряди. Головна проблема для фермерів нині — низька ціна та ризики знищення вирощеного. Великі компанії не хочуть тут працювати й зазнавати можливих збитків. Тобто нема кому платити фермерам і нікуди вивозити. Урожай люди зберуть, а що далі?
— Зараз триває битва за Донбас. Рашисти, на жаль, захоплюють наші території, хоча просуваються дуже повільно і зазнають величезних втрат. Експерти кажуть, що найближчим часом вони можуть атакувати Запоріжжя та Миколаїв, який мають намір зробити плацдармом для наступу на Одесу. Зрозуміло, що за чотири місяці ЗСУ та обласна адміністрація провели серйозну роботу. Чи готова область до найгіршого сценарію розвитку подій?
— Вважаю, що питання про долю Донбасу є абсолютно відкритим. Щодо нас, безумовно, ми зараз набагато краще підготовлені, ніж на початку війни. Так, теоретично, якщо орки сюди стягуватимуть сили, їх наступ можливий. Проте вважаю, що найближчими місяцями він малоймовірний.
— Як Миколаївщина готувалася до вторгнення? Адже з кінця жовтня, коли західна розвідка повідомила про це, ситуація розпалювалася буквально з кожною годиною.
— У нас була цивільна адміністрація, підготовка до війни не наше завдання. Для нас вся робота розпочалася 24 лютого, коли президент видав указ про запровадження воєнного стану в Україні та створення військових адміністрацій.
— Але тривожну валізку ви зібрали напередодні?
— Ні, звичайно.
— Яким був для вас ранок 24 лютого?
— Та я спав собі спокійно. Прокинувся годині о восьмій і поїхав на роботу.
— Ви дуже багато спілкуєтесь із людьми. Що вас по-доброму вразило у земляках?
— Можу навести безліч яскравих прикладів. У районі Баштанки один дідусь із двостволкою взяв у полон трьох ворожих автоматників. Інший дідусь викрав їхній «Урал», сповнений боєприпасів. В одному селі мешканці пригостили орків отруєною їжею. Першого місяця було спалено два десятки російської артилерійської техніки виключно завдяки місцевим навідникам. Навідниками були наші мисливці. Дехто загинув, на жаль. У нас є депутати, які взяли в руки гранатомети та стріляли по танках. Тобто вся область давала і даватиме відсіч загарбникам.
— Ви втратили частину своєї команди, коли 29 березня ракета потрапила до будівлі обласної адміністрації. Який період особисто для вас став найважчим? Чи траплялися ситуації, коли вас охоплював розпач?
— Не можна змиритися лише з одним — з тим, що щодня від обстрілів гинуть мирні люди, особливо діти. У нас за цей час загинуло десять дітей. До цього неможливо звикнути.
Читайте також: «Для кремля мирна домовленість буде проміжним кроком, а для України кінцем держави», — Роман Безсмертний
— Розкажіть трохи про себе. Всі захоплюються вашим оптимізмом, комунікабельністю та працездатністю. Як вас вирощували — у суворості чи виховання було демократичним?
— Мене виховували не суворо і не демократично, а справедливо. Коли батьки хороші, зазвичай і діти виходять такими самими. А спорт привчив до дисципліни, режиму, до того, що треба постійно працювати.
— У вас дві доньки та син. Ви суворий батько?
— Я, як і мої батьки, також дотримуюсь принципу справедливості.
— Ви друг для своїх дітей?
— Чи знаєте східну модель виховання? До п'яти років з дитиною слід поводитися як з Богом, з п'яти до тринадцяти — як з рабом, а з тринадцяти — як з другом.
— Британська газета The Times назвала вас можливим наступником Володимира Зеленського. Ви категорично заперечуєте такі амбіції, хоча багато хто вважає, що у вас є серйозний потенціал, щоб обійняти вищу посаду в країні.
— Завжди відповідаю на це запитання однаково. Я прийшов у політику виключно тому, що бачив: Зеленський мінятиме країну і він це хоче робити. Багато чому в нього вчуся. Якщо запросять на якусь роботу, щоб я був корисним для країни, це обговорюється. Але якщо я з людиною у команді, завжди йду за нею. Це моя тверда позиція.
Читайте також: «В Офісі президента є люди, які готові та хочуть піти на компроміс із росією», — військовий експерт Олег Жданов
— Не шкодуєте, що звалили на себе таку ношу та колосальну відповідальність, ставши губернатором? Займалися б собі спокійно бізнесом.
— Ні, не шкодую. У теорії ієрархії потреб людини, яку ми знаємо як піраміду Маслоу, сказано, що в кожного з нас настає стадія, коли треба стати корисним суспільству. Вважаю це своїм обов'язком. Тому задоволений, що обрав цей шлях (Кім обіймає посаду губернатора з 25 листопада 2020 року. — Авт.).
— Про що ми з вами говоритимемо за рік? Що буде основною темою нашої розмови?
— Відомо, що людина міркує, а Бог порядкує.
— Ви віруюча людина?
— Звісно. Дасть Бог, обговорюватимемо наш розвиток та відновлення країни.
4092Читайте також: «Ми майже кожен день дізнаємось, що хтось погодився співпрацювати з окупантами», — мешканка Херсона
Читайте нас у Facebook
