ПОИСК
Інтерв'ю

«В Офісі президента є люди, які готові та хочуть піти на компроміс із росією», — військовий експерт Олег Жданов

12:20 21 червня 2022
Олег Жданов
Згідно з офіційною статистикою, російські війська захопили приблизно п'яту частину території України, включаючи Крим, під тимчасовою окупацією перебувають понад 2600 населених пунктів, розташованих на 125 тисячах квадратних кілометрів, що можна порівняти з площею Греції або Болгарії. Понад тисячу населених пунктів ЗСУ вдалося звільнити. Рашисти намагаються утримувати позиції у Харківській, Запорізькій, Херсонській областях та просуваються на Донбасі, який рівняють із землею. Про стан російської армії, ситуацію на фронтах, підсумки чергової зустрічі у форматі «Рамштайн» та ще багато іншого «ФАКТИ» поговорили з відомим військовим експертом, полковником запасу, колишнім співробітником Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ Олегом Ждановим.

— Олегу, війна триває майже чотири місяці. Кажуть, мета ЗСУ на цьому етапі — максимально виснажити потенціал рашистів. Чи видихається російська армія?

— Так, видихається. Є кілька ознак цього. Зараз найгарячіший напрямок — луганський (маю на увазі весь кущ навколо Сєвєродонецька). Але! По-перше, там атаки росіян стали набагато слабшими. По-друге, минула доба (ми розмовляли 17 червня. — Авт.), як вони не відновлюють штурмові дії на більшості напрямків. 15 червня командувач ЗСУ Валерій Залужний сказав, що росіяни штурмують наші позиції у дев'яти напрямках. Проте зараз вони ведуть штурмові дії в основному в районі Сєвєродонецька, а решта напрямків — обстріл артилерією та завдання ударів авіацією.

Другий момент — російська армія вперше за весь час активної фази війни для посилення зняла частину військ з іншого напрямку (з запорізького в даному випадку).

Читайте також: Путін запевняв директора ЦРУ, що може захопити Київ і змінити владу за 2−3 дні, — Гаррі Табах

Третій — російська федерація не змогла організувати масове зняття техніки з довгострокового зберігання. Вони намагаються відновити техніку, що залишилася у боксах військових частин, які не увійшли до складу угруповання на території України. Вона у жахливому стані щодо технічної справності. Але вони вважають, що її швидше і легше ввести в дію, ніж ту, що знаходиться на тривалому зберіганні, тому що там обсяг ремонту буде набагато більшим.

Зняття техніки з тривалого зберігання — дуже серйозна проблема. Якщо вона знаходилася 40−50 років на відкритих майданчиках і її не переконсервували кожні чотири-п'ять років, як це належить за технологією зберігання, то зараз вона потребує капітального ремонту. Потрібно змінити всі гумотехнічні комплектуючі, всі прокладки, всі сальники. Тобто розібрати танк та зібрати його знову. У польових умовах це зробити неможливо, лише на заводі.

До речі, дуже показовим є інцидент, який трапився наприкінці березня, коли почалася розмова про те, що доведеться знімати техніку з тривалого зберігання. Застрелився командир одного танкового полку, якому доповіли, що з десяти танків завівся лише один, а на одному танку не було двигуна. Такий насправді стан техніки, на яку кремль розраховував.

Ну, і найголовніша ознака «видихання» — те, що російські політики заговорили необхідність мирних переговорів. Тобто вони розуміють, що вони сьогодні не мають готового оперативного резерву, який можна кинути в бій, щоб посилити наступальний потенціал угруповання російських військ.

«Російська федерація не змогла організувати масове зняття техніки із довгострокового зберігання», - вважає Олег Жданов

Читайте також: «Для перемоги у росії резервів немає, для ведення війни є», — Марк Фейгін

— Статистика втрат ЗСУ нам не відома. Нещодавно популярний блогер написав у соцмережах, що «наша армія за короткий час закінчиться».

— Подібні інформаційні вкидання — частина російської інформаційно-психологічної операції. Я чесно і відверто кажу, що, на жаль, таку ситуацію допустив Офіс президента. Річ у тому, що воююча сторона завжди тримає в секреті свої втрати, щоб не деморалізувати армію та суспільство, оскільки головна заповідь на війні — не деморалізуй сам себе. А наша влада, мабуть, через відсутність політичного досвіду, вирішила зіграти в гру «давайте розжалобимо». За аналогією з театральними постановками: чим краще артист грає на сцені, тим більше глядач переймається симпатією до його героя. На Банковій чомусь вирішили, що зможуть західних циніків та прагматиків, для яких головне — прибуток та власний зиск, розжалобити тим, що у нас величезні втрати. Звідси пішла вакханалія — кожен називає ту кількість втрат, яку хоче. Арахамія взагалі всіх перевершив. При цьому Генеральний штаб зберігає мовчання, і правильно робить.

Я розумію президента. Йому дали доповідь, він її зачитав. Хоча він верховний головнокомандувач, його завдання — вникати в такі цифри, він за них у відповіді насамперед. Сьогодні, на мою думку, назріла ситуація, коли він має особисто втрутитися і погасити скандал, що розгорівся, або оприлюднити більш-менш реальну цифру середньостатистичних втрат за весь період війни. Вони не будуть такими катастрофічними, які озвучують окремі політичні персонажі.

— Ми всі мріємо про перелом у війні. Однак поки що про нього говорити не доводиться. Генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко, командувач обороною Миколаєва з 24 лютого, прогнозує успішний контрнаступ ЗСУ та звільнення захоплених територій до кінця літа при наданні всього необхідного озброєння. Коли, на вашу думку, довгоочікуваний перелом станеться?

— Переломна ситуація може скластися внаслідок двох факторів.

Перший — ослаблення резервів російської армії, тобто брак особового складу та техніки. Цей процес лише починається.

Другий — отримання необхідної кількості західного озброєння та техніки. На мою думку, нам потрібне п'ять-шість бригадних комплектів. У принципі, цифри, які назвав радник голови Офісу президента Михайло Подоляк (він 13 червня написав, що ЗСУ для досягнення паритету з росією на фронті потрібні кілька тисяч одиниць важкої техніки, зокрема 1000 гаубиць калібру 155 мм, 300 РСЗВ, 500 танків, 2000 одиниць бронетехніки та 1000 дронів — Авт.), можна взяти як основу для мінімуму, необхідного для формування ударного угруповання військ. Все ж таки лінія фронту розтягнулася на тисячу кілометрів від північного сходу до південних регіонів. Щоб організувати контрнаступну операцію, дійсно потрібна велика кількість техніки та озброєння.

— 15 червня у Брюсселі відбулася третя зустріч у форматі «Рамштайн», у ній взяли участь глави оборонних відомств майже 50 держав. Після переговорів міністр оборони Олексій Рєзніков повідомив, що нам будуть поставлені гармати калібру 155 міліметрів, HIMARS, Harpoons та інші системи, гелікоптери зі Словаччини, артилерія з Канади, Польщі та Нідерландів, РСЗВ з Німеччини. Однак і після цього влада продовжує повторювати свою незмінну мантру «нам мало».

— Скажу чесно, що навіть я — людина, яка намагається відстежувати ситуацію, була трохи шокована, коли на пресконференції після зустрічі голова об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі розповів, скільки вони нам дали техніки. Це дуже багато.

Не хочу кривдити наших політиків. Але й тут вони грають ролі. «Давайте просити більше. А якщо ми сильно заплачемо, нам дадуть ще». Проблема нашого керівництва полягає в тому, що вони роблять те, що вміють. Це призводить не зовсім до того результату, який хотілося б отримати. Захід іноді на нас дивиться збентежено. Міністр оборони США Ллойд Остін, відповідаючи на запитання журналіста на цю тему, сказав: «Почекайте, я здивований. Щось тут не так». Він заявив, що Україна отримує ту зброю, яку хоче.

Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що країни, які беруть участь у зустрічах у форматі «Рамштайн», продовжать надавати Україні зброю «настільки довго, наскільки це необхідно»

У нас усередині країни зараз найжорстокіша військова цензура. Знаю не з чуток, що пресу дуже контролюють. Інформація про війну звучить лише на створеному владою телемарафоні. Але для Офісу президента та наближених до нього взагалі немає ані правил, ані норм. Кожен ховрах — агроном, розумієте? Ганна Маляр виходить і теж робить заяви на кшталт «бідні ми, нещасні, нам нічого не дають». Так справи не роблять. Напевно, якби не кровна зацікавленість деяких держав, а саме англо-саксонського клубу, в Україні, то ми залишилися б одні в чистому полі, причому в стані гол як сокіл.

Читайте також: «Щось радикальне і серйозне має статися до кінця літа», — Володимир Єльченко про Рамштайн, ленд-ліз та перебіг війни

— Найзапекліші бої зараз точаться на луганському напрямку. Ворог стирає з лиця землі Сєвєродонецьк. Чи зможемо ми вибити рашистів звідти?

— Не зараз, але трохи пізніше — так. Скажу так, що в принципі там особливо і не треба їх вибивати. Лакмусом для мене став Херсон. Поясню чому. Ми провели контрнаступальні дії на окремих напрямках, аби покращити наші позиції. Внаслідок цього отримали дуже позитивний ефект — російські війська просто побігли.

Одним з факторів стійкості оборони завжди була мотивація особового складу на самопожертву заради захисту країни. Проте російські солдати не готові сьогодні вмирати ні за Херсон, ні за будь-яке українське місто. При відповідній обробці вогневими засобами, а саме артилерією та авіацією (а ми на херсонському напрямку дуже успішно застосовуємо штурмову авіацію), вони одразу залишають позиції та біжать. Вони там викопали три лінії оборони. Можуть вирити й четверту. Але це не дасть результату, бо солдати, які сидять там, не готові гинути за ті завдання, які змушує їх виконувати командування.

Читайте також: «Думаю, на Донбасі все почалося, там усе й закінчиться», — військовий експерт назвав найближчі плани рашистської армії в Україні

— Нещодавно, коментуючи візит президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера ФРН Олафа Шольца та прем'єр-міністра Італії Маріо Драгі до Києва, ви сказали, що стару Європу лякає майбутня перемога України. За вашими словами, приїзд «трьох сестер», як ви їх назвали, був обумовлений лобіюванням інтересів Москви.

— Цей візит відбувся саме в такій логіці. Тому що для них зрозумілий світ, де росія з ними, де вони домовляються із кремлем, одержують відкати, величезні прибутки, дешеві енергоносії. Вони розраховують, що хай там як, добрий путін або поганий, вони все одно з ним порозуміються. Але коли вони дивляться на світ, у якому переможе Україна, у них виникає дисонанс — найбільша країна Європи виявиться найсильнішою на континенті. Раптом Україна висуне якісь вимоги? Раптом вступить до регіонального союзу «Тримор'я» (об'єднання дванадцяти держав Європейського союзу, мета яких, як заявлено, — налагодження регіонального діалогу. — Авт.)? До того ж у них із Великобританією дуже натягнуті стосунки. Досі по Brexit не розібралися, хто кому і скільки винен. І що тоді? Європа знову на других ролях.

«Для старої Європи зрозумілий світ, де росія з ними, де вони домовляються із кремлем, одержують відкати, величезні прибутки, дешеві енергоносії», - прокоментував Олег Жданов підсумки візиту лідерів Франції, Німеччини та Італії до Києва

НАТО не учасник цих ігор і з Україною Альянс не сваритиметься, бо американці підтримують нас. А в Європі сильні можуть почати забирати сфери впливу у слабких. Ось чого вони злякалися.

Візьмемо тему тих самих енергоносіїв. Нині ембарго на нафту. А де її брати? Хто сьогодні домовляється з ОПЕК про збільшення видобутку? Сполучені Штати, але аж ніяк не Європа. Поки Європа прийде до тями, нафта закінчиться. Те саме і з Німеччиною. Напевно, озброєння, яке обіцяє нам передати Олаф Шольц, ми побачимо вже на параді перемоги.

Вони дуже повільні, дуже бюрократичні. Для них це стрес. Як же так? Що ми будемо робити? Де візьмемо енергоносії? А де ринок? Ви знаєте, що з російського ринку не пішла жодна західна фармацевтична компанія?

— Так, читала про це.

— Це теж багато про що говорить.

Франція та Німеччина — основні споживачі російських енергоносіїв. Як вони хочуть включити «Північний потік -2»! У них порожні сховища (адже путін зараз зменшує обсяг газу, що поставляється в Європу), їх лякає зима. Тому й приїхали до Києва, щоб натиснути на нашу владу та змусити її сказати: «Хлопці, ми згодні на компроміс». Навіть якщо вони розуміють, що це буде просто відкладена війна, вони все одно розраховують, що з путіним згодом домовляться і все в них буде добре.

— Раніше все було так славно, а тут якась Україна.

— Як казав колись Черномирдін: «Ніколи такого не було, і ось знову». Третя війна буде кривавішою і страшнішою. Причому все відбудеться через дуже короткий проміжок часу, як тільки путін збере військо. Він діятиме, як Ленін у 1918 році: уклав Брестський мир із німцями, а через пів року зібрав армію та розбив їх. Буде те саме.

— Останнім часом західні ЗМІ акцентують на тому, що пріоритетом для нас має стати підвищення ефективності використання допомоги і натякають, що вона точно не буде безлімітною. Що в нас не так з ефективністю?

— Припускаю, що не всі засоби, які ми отримуємо, використовуємо у бойових діях. На їхню думку, це низька ефективність.

— Секретар РНБО Олексій Данилов нещодавно заявив, що Україна вдарить по Кримському мосту, якщо буде така можливість. Військові кажуть, що це мета номер один для ЗСУ після отримання обіцяної зброї, тобто атака мосту — питання часу.

— Мені наша нація подобається своєю ментальністю. Якщо українці вчепилися за щось, це стає національною ідеєю. Вся країна наполягає на тому, що міст треба розвалити, щоб він не зміг виконувати свою основну функцію — поповнювати ресурси російських військ із материкової росії та насичувати військами сам Крим. Підтримую цей порив. Карфаген має бути зруйнований.

Можливо, у нас не вистачить сил та засобів, щоб міст ліквідувати, але вивести його з ладу, тобто пошкодити дорожнє полотно та розбомбити залізничне ми просто зобов'язані. Річ у тому, що підривати Чонгар з військової точки зору немає сенсу, адже ми збираємось Крим звільняти, зокрема як можливий варіант військовим шляхом, тобто нам треба буде просуватися туди. У районі Джанкоя те ж саме. А ось розвалити під'їзні колії Кримського мосту — дуже правильна думка.

«Кримський міст треба розвалити, щоб він не зміг виконувати свою основну функцію – поповнювати ресурси російських військ із материкової росії та насичувати військами сам Крим», - вважає Олег Жданов

Сьогодні прямої залізниці з Бердянська та Маріуполя на Ростовську область немає. Тільки із Донецька. Тобто виходить так: ти заходиш в Україну з Чонгара й опиняєшся на роздоріжжі — є гілка на Маріуполь та на Мелітополь, тобто можна постачати війська як на Бердянськ та Маріуполь, так і на Мелітополь.

Читайте також: «У нас було тихе здавання Херсона», — мешканка міста розповіла про опір земляків окупантам

До речі, тут відповідь ще на одне дуже цікаве запитання. Пам'ятаєте, коли на початку березня на відео потрапив російський бронепоїзд під Мелітополем, як усі глузували з цього приводу? Так ось, даремно сміялися. Є розвіддані, що в район Мелітополя прибув поїзд із рейками та шпалами. Вони збираються укладати гілку звідти до Чонгару паралельно основній магістралі. Саме для того, щоб курсували ці бронепоїзди.

Чому вони з'явилися? Щоб охороняти цю основну артерію постачання військ, починаючи від Запоріжжя та закінчуючи Херсоном та узбережжям Азовського моря. Так, для дистанційного впливу такий бронепоїзд відмінна мета. Але для боротьби з диверсійно-розвідувальними групами та охорони залізничного полотна це дуже ефективний засіб. До того ж на бронепоїздах можуть бути встановлені засоби зв'язку та розвідки. Це поєднання старих та сучасних способів ведення війни. На жаль, росія застосовує будь-які. Не здивуюсь, якщо вони поставлять кулемети на тачанки та, як Махно, почнуть мотатися херсонськими степами. Але в цьому є певний сенс.

— Зараз знову заговорили про участь білорусі у війні. За даними Генштабу ЗСУ, на Волинському та Поліському напрямках зосереджено до семи батальйонів білоруської армії. Президент Зеленський цими днями скликав ставку верховного головнокомандувача через загрозу повторного вторгнення з тієї території.

— Загроза участі білорусі справді зростає. Лукашенко рано чи пізно мав розпочати готувати армію до війни. З одного боку, це виглядає як спектакль («ми готуємося, але ще не готові»), з іншого — з кожним днем готовність білоруської армії до вступу у війну стає дедалі реальнішою. Не можна не реагувати на цю загрозу, що зростає.

Думаю, що ми готові до такого сценарію та несподіванкою це для нас не стане. З першого дня ми все одно тримали там угруповання військ. Тому тепер лише питання, куди буде спрямовано головний удар. Або це Луцьк — Львів, або Рівне — Львів, або Рівне — Тернопіль. У будь-якому разі для нас це погано, оскільки на два фронти воювати дуже тяжко. А головна загроза в тому, що це спроба відрізати Україну від отримання західної допомоги.

Читайте також: Вікторія Івлєва: «Я не знаю, що ще може бути в запаленому мозку психопата»

У лукашенка дуже хитке становище у самій білорусі. Якщо він не віддасть наказу про вступ у війну, путін може його притиснути або, припустимо, спробує усунути від влади. Потім у результаті якогось перевороту створить тимчасовий військовий кабінет, і знайдеться когорта військових, які віддадуть наказ. А якщо лукашенко піде на поступки путіну, після перших втрат білоруської армії внаслідок бойових зіткнень у країні може статися соціальний вибух. Причому не виключено, що армія виступить на боці народу.

- Нещодавно Роман Безсмертний в інтерв'ю «ФАКТАМ» сказав, що серйозною проблемою є те, що ані армія, ані суспільство не знають, до якої точки ми хочемо прийти у цій війні, оскільки влада досі не сформулювала, що буде перемогою України. Поки що таких цілей чотири. Ллойд Остін на першій зустрічі у форматі «Рамштайн» сказав, що їхня мета — завдати таких ударів росії, щоб у найближчі десятиліття вона не змогла загрожувати не лише сусідам, а й іншим країнам. Другу мету оголосив президент Зеленський: вийти на державний кордон та звільнити всю територію від ворога. Проте буквально за кілька днів він уже заявив, що ми могли б вважати перемогою вихід на лінію розмежування до 24 лютого. Це третя позиція. Четверту озвучив президент США Джо Байден: мета США — бачити суверенну територіально цілісну Україну, яка здатна себе захищати та мати потенціал для протистояння такому ворогові, як росія. Як, на вашу думку, має бути сформульовано це глобальне завдання?

— Єдина мета — вихід на межі 1991 року. Якщо не відновимо територіальну цілісність країни, всі інші формулювання перемоги не мають сенсу. Зробивши це, ми автоматично відновимо суверенітет, бо ми матимемо сили, щоб захищатися.

Розбрід і хитання щодо формулювання цілей з нашого боку утворилися тому, що в Офісі президента є люди, які готові та хочуть піти на компроміс із російською федерацією. На мій погляд, або Зеленський сам не хоче чітко формулювати цілі війни, або ці люди не дають йому це зробити, оскільки це позбавляє їх маневру. Пам'ятаєте стамбульські домовленості (на зустрічі в столиці Туреччини 29 березня російська делегація зажадала від Києва ряду неприйнятних поступок, на деякі представники влади готові були піти, що викликало шквал критики в суспільстві. — Авт.)? Тому Борис Джонсон змушений був одразу ж примчатися сюди, щоб усе швидко поламати й зупинити цей цирк, адже колективний Захід має зовсім інші цілі щодо російської федерації.

Річ у тому, що зараз йдуть дві війни: наша національно-визвольна та війна з вибивання росії зі світової геополітики, яку наша влада або не розуміє, або просто ігнорує. Поки наші цілі із Заходом збігаються, ми можемо бути більш-менш упевнені у завтрашньому дні. А завтра шляхи можуть розійтися, і це дуже великі ризики. Але Офіс президента, на мій погляд, просто залишає собі поле для маневру, на превеликий жаль.

Парадоксальність ситуації в тому, що ані Арестович, ані Подоляк, які висловлюють усілякі ідеї та щось нам пояснюють, не є офіційними фігурами. Навіть тут влада грає у подвійну гру. Будь-якої миті Зеленський або Єрмак можуть сказати: «Я ж про це не говорив. А хто їх уповноважив про це казати? Хто вони такі?


P. S. Олег Жданов щодня відповідає на запитання, що сьогодні хвилюють кожного українця, на своєму YouTube-каналі.

Читайте також: Сергій Гайдай: «Найгірший сценарій — це виведення російських військ та відновлення території у межах, які були до 24 лютого»

8174

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.