Хінг Ши не був багатою людиною. І це при тому, що він мав досить велику школу, в якій навчалися десятки юнаків, які приїжджали до нього з усього Китаю.

Якось хтось із учнів запитав його:

- Вчителю, слава твоя гримить по всій країні. Ти міг би стати по-справжньому багатою людиною, яка не знає, що таке переживання про завтрашній день. Чому ж ти не прагнеш багатства?

- А навіщо? У мене є все, що необхідно для життя, — відповів Хінг Ши.

- Але ти міг би мати набагато більше, — не вгавав учень.

- Людина, що збирає навколо себе непомірні блага, схожа на мандрівника, який дорогою підбирає все цінне, що трапляється йому на очі, а потім тягне все це на собі, страждаючи через непосильну тяжкість своєї ноші. Коли він майже досягає мети свого шляху, виявляється, що дорогу йому перегороджує висока стіна, яку слід подолати, тому що ні оминути, ні проломити її неможливо. Через неї можна тільки перелізти, та й те, кинувши все те, що несеш із собою. І в людини немає вже іншого вибору, як залишити біля підніжжя стіни все, що з такими труднощами тягнув на своїй спині.

Хінг Ші зробив невелику паузу, а потім додав:

- Ми приходимо в цей світ із порожніми руками і йдемо з нього, залишаючи все, що нажили. Так чи є сенс збирати те, що не є необхідним, лише з жадібності, знаючи, що потім доведеться не тільки нести на собі непосильний тягар, а й кинути його наприкінці свого шляху? Чи не краще пройти цей шлях без нічого?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.