Сьогоднішня історія буде довгою та повчальною. В Японії її знає чи не кожен школяр. Бо саме на таких історіях дітей там навчають бути добрими та працьовитими.

Жив один селянин, звали його Йосаку. Не мав свого поля, свого дому. Він ходив від села до села і допомагав іншим селянам вирощувати врожай, отримуючи шматок хліба та мізерну платню. Юнак терпляче зносив усі негаразди і дякував Будді за те, що той дає йому можливість заробляти життя.

Якось уночі Будда з'явився юнакові в золотому сяйві і сказав:
- Ти дивовижна людина, Йосаку. Ти живеш у злиднях і задовольняєшся малим. Ти багато працюєш і не просиш зайвого. Встань завтра з першими променями сонця. Перше, що ти візьмеш в руки, принесе тобі щастя.

Сказавши це, Будда зник, наче його й не було. На ранок Йосаку, як завжди, вирушив на роботу.

Перечепившися об камінь, Йосаку впав і сильно забився. Підвівшися, він помітив, що стискає в руці солом'яне стебло. «Сумніваюся, що це те, що Будда порадив мені взяти в руки. Але, може, це солом'яне стебло і принесе мені щастя?» — подумав юнак.

Аж зненацька звідкись з'явився величезний сліпінь. Він почав дзижчати і кружляти навколо обличчя юнака. Йосаку спіймав його та акуратно прив'язав до кінця солом'яного стебла таким чином, щоб сліпінь продовжував дзижчати і кружляти навколо стебла, немов механічна іграшка. Маленький син відомого самурая, який зустрівся на дорозі, захотів погратися з цією забавною іграшкою і Йосаку з легким серцем подарував дитині солом'яне стебло. За цю іграшку слуга хлопчика у відповідь дав юнакові три апельсини. «Чудово! Цілих три апельсини за солом'яну стеблинку!» — подумав Йосаку і пішов далі.

Невдовзі він помітив жінку, яка втомлено присіла на узбіччі дороги.
- Ох, як спекотно, — сказала жінка, — я просто вмираю від спраги.
- Якщо ці три апельсини врятують вас, будь ласка, візьміть їх! — сказав добрий юнак.

Жінка з'їла апельсини та сили повернулися до неї. Вона подякувала Йосакові за порятунок і подарувала йому рулон шовку.

«Цей дорогий рулон шовку точно — подарунок Будди!» — подумав Йосаку і продовжив шлях.

Незабаром він побачив двох торговців, що стояли над конем, який впав від спеки та втоми.
- Ну, що нам робити з цією дохлятиною? — голосно запитав один із них.

Йосаку пожалів коня і звернувся до торговців:
- Панове, чи не обміняєте ви цього нещасного коня на чудовий рулон шовку?

Ті з радістю погодилися, і взявши дорогу тканину, пішли своєю дорогою.
- Не солодко тобі довелося, — сказав Йосаку коню.

Він напоїв його та дав відпочити, і кінь невдовзі знову встав на ноги. Йосаку осідлав коня і, нарешті, досяг околиці міста, де біля великого будинку його господар збирався вирушити у далеку дорогу. Йосаку розповів новому знайомому про свою чудову подорож і запитав, чи той не купить у нього коня для своєї поїздки.

Господар дома подумав і сказав:
- Я був би радий купити у тебе конячку, але зараз у мене немає грошей. Щоправда, я міг би віддати тобі частину врожаю після повернення, а ти поки що поживеш в моїй хаті та доглядатимеш господарство.

Так Йосаку отримав і дах над головою, і частину врожаю. Хлопець був щасливий. Він нарешті відчув себе справжнім господарем і почав працювати, не покладаючи рук. Йосаку виростив чудовий урожай рису. А коли настав час і господар повернувся з поїздки, то побачив, що його старий будинок вичищений і сяє, наче новий.

Задоволений господар сказав:
- Йосаку, я бачу, що ти дуже хороша людина. Чому б тобі не одружуватися з моєю юною дочкою і не залишитися в нашому домі назавжди?

Йосаку з радістю погодився. Він одружився з дочкою господаря і вони жили довго та щасливо. Вони мали п'ятьох дітей. Він продовжував багато працювати, як і раніше, і згодом став забезпеченою людиною. Йосаку завжди допомагав біднякам. За його доброту всі у місті називали його «Варашибі Чойа», що означало «Пан Соломинка».

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.