Київ заснували скандинави, які поставляли хутро і рабів у Візантію: рівно 1111 років тому було укладено перший міжнародний договір Стародавньої Русі
«В договорі названі учасники посольства русів: Карл, Інегельд, Руалд, Фарлоф, Гуд. Імена красномовно свідчить про їх етнічну приналежність»
— В часи, коли було укладено цей договір, руси щоліта припливали зі своїм товаром (рабами та хутром) в Константинополь, торгували, перебували там тривалий час, — розповідає Вадим Арістов. - Неминуче між ними та місцевими жителями виникали різні спірні, конфліктні ситуації (зокрема, через крадіжки, бійки, навіть вбивства), які потребували правового вирішення. Тому й виникла потреба укласти договір. В ньому прописано, як врегульовувати конфлікти. Договір з візантійської сторони підписали обидва правлячі імператори — Лев VI Мудрий і Олександр. Від русів — їх ватажок Олег. Цікаво, що в документі названі імена учасників посольства русів: Карл, Інегельд, Руалд, Фарлоф, Гуд. Як бачите, жодного слов’янського імені. Це красномовно свідчить про етнічну приналежність ранніх русів.
— Укладання цього договору якось пов’язано зі знаменитим походом Олега на Константинополь, коли він начебто прибив щит «на вратах» візантійської столиці?
— В «Повісті временних літ» про цей похід розповідається напрочуд яскраво, з такими дивовижними подробицями, як, наприклад, використання дружиною Олега кораблів… на колесах. Проблема навіть не в екзотиці, а у тому, що в жодному візантійському джерелі цей напад на Константинополь не згадується. Хоча інші війни русів у грецьких володіннях описані.
— Виходить, Нестор Літописець вигадав похід Олега на Константинополь?
— По-перше, «Повість временних літ» написав не Нестор, а Сильвестр. По-друге, так, думаю, вигадав. Скоріш за все, він зробив це за аналогією. Річ у тім, що два більш пізні договори з Візантією руси уклали після воєн з нею. Тому, на думку літописця, щось подібне мало б бути й у випадку договору 911 року Візантії з Олегом.
— Чому автор «Повісті временних літ» достеменно не знав подій, пов’язаних з Олегом?
— Бо він жив десь через 200 років після Олега і не мав надійних джерел інформації про далеку минувшину. Зважте також на те, що він зобразив біографії перших правителів русів уподібненими — наче під шаблон. Це свідчить про те, що достеменних відомостей про них не мав.
Читайте також: «Біля стін Софії Київської ми знайшли фрагмент старовинної золотої ікони, ймовірно візантійської»: археолог розповів про унікальну знахідку
— З «Повісті временних літ» ми знаємо, що в IX столітті північні слов’яни запросили варязького ватажка Рюрика і його братів на князювання. Власне з цього й почалася, якщо вірити літопису, історія держави Русь. Може й це лише красива легенда, вигадана літописцем?
— Я вважаю, що так. Не існує письмових джерел IX століття про події на наших землях. Сильвестр писав «Повість временних літ» через декілька століть після приходу сюди норманів. Тому, ясна річ, достовірною інформацією про ці події не володів. Але красиву легенду про Рюрика Сильвестр створив. В науці вона вже давно вважається літературною фікцією. Хоча періодично хтось з колег намагається довести, що в ній є певне раціональне зерно. Але, на мій погляд, це лише спроби врятувати популярний переказ. До речі, у багатьох народів є схожі легенди: тобто далекі предки запросили правити іноземного володаря і той започаткував першу панівну династію. Багато європейських середньовічних династій вели родовід від вигаданих або напівлегендарних персонажів. Наприклад, П’ясти в Польщі або Меровінги у франків.
— Виходить, що лише популярною легендою є й літописна історія про найперших київських князів варягів Аскольда і Діра, підступно вбитих за наказом іншого скандинавського ватажка Олега, який начебто приплив зі своїми людьми по Дніпру в Київ?
— Думаю, так. Ця широко відома історія з «Повісті временних літ» також належить до числа легендарних — тобто таких, про які літописець не мав об’єктивних відомостей.
— Про що з минулого автор «Повісті временних літ» знав більш-менш достеменно?
— Знав, наприклад, про два покоління предків князя Володимира, який хрестив Русь — Ігоря, Ольги, Святослава. Хто володарював в Києві до них, літописець не знав, тому й вигадав красиві легенди. Чітко відстежується тенденція: чим давніші часи він описував, тим його перекази про них більш фантазійні.
— Все ж таки, хоч щось достовірно відомо про засновника княжої династії Рюрика?
— Про нього відомо приблизно стільки ж, скільки про вже згаданих мною напівлегендарних засновників інших європейських династій: П’ястів в Польщі, Меровингів у франків, скандинавських конунгів… Про Рюрика ми знаємо лише з «Повісті временних літ» — немає інших історичних джерел про те, хто заснував київську династію. В науці склалася традиція ототожнювати Рюрика з одним із вікінгів IX століття — Рориком. Але це лише намагання надати легенді з літопису правдивості.
— Чому ви так вважаєте?
— Докази того, що реальний Рорик (в західноєвропейських джерелах є свідчення про нього) є тим самим Рюриком, про якого написано в «Повісті временних літ», будуються на хронології — Рорик жив тоді, коли згідно з версією Сильвестра й Рюрик. Але ж хронологія давніх часів в «Повісті временних літ» штучна (тобто вигадана). Правда, за винятком декількох дат, зокрема дати підписання першого договору між Візантією та русами. Адже зберігся його текст, перекладений з грецької мови на слов’янську, де зазначена точна дата укладання. Олег, який згадується у зв’язку з цим договором — є першим ватажком київських русів, про якого ми можемо впевнено казати, що він реальна історична особа.
Тут є ще такий нюанс: в «Повісті временних літ» написано, що укладання цього договору стало останньою важливою подією в житті Олега — незабаром після цього він буцімто помер. Насправді ми не знаємо, чи останньою, чи однією з перших. Я схиляюсь до того, що радше однією з найперших.
А про Рюрика ми фактично нічого не знаємо. Нема доказів, що він взагалі існував.
«Населення Києва з самого початку було змішаним»
— Ви уникаєте називати Олега та інших правителів ранньої Русі князями. Вважаєте, що вони ними не були?
— Так. Поясню чому. Серед широкого загалу існує традиція казати «князь Олег», «князь Ігор», «князь Святослав». Це вводить в оману — складається враження, що в їх часи вже існувала держава Русь і вони були її правителями. Насправді держави ще не було. А раз так, ці люди були просто ватажками спільноти русів. У візантійських джерелах цих правителів називали архонтами. Це слово має широке значення: так називали чиновників (в тому числі не високого рангу), вождів племен, взагалі будь-яких очільників. Коли в XI столітті перекладали з грецької на слов’янську перший договір між Візантією та русами, про Олега написали, що він князь — фактично підняли його статус.
В Русі першим князем в повному розумінні цього слова став Володимир Хреститель, бо він створив державу.
Читайте також: Онук Ярослава Мудрого отримав від Папи Римського титул короля Русі: в Києві презентували унікальні манускрипти часів Київської Русі
— Якщо я все вірно зрозумів, скандинавського ватажка Рюрика, можливо, й не існувало, але, судячи з імен послів, які прибули в Константинополь в 911 році підписувати договір з Візантією, руси — це все ж варяги?
— Так. Чому вони покинули свою батьківщину, це тема окремої розмови. В даному разі буде достатньо сказати, що VIII століття почалося активне переміщення озброєного люду, який жив на півночі Європи. Ці походи в західному напрямку заведено називати експансією вікінгів. А в східному — походами русів. На заході ці люди займались переважно грабунками. А ось на берегах Дніпра за великим рахунком не було що грабувати. Але на південь від цих земель за Чорним морем знаходились багата Візантія і заможні мусульманські країни. Надибавши торговельні шляхи в ці осередки цивілізації, скандинави швидко збагнули, що на торгівлі з ними можна заробляти чимало грошей.
Тобто, спочатку вони приходили в Східну Європу полювати в лісах хутряних звірів. А згодом їм стало зрозуміло, що якщо рушити по річках далі на південь, можна «вполювати» срібло. Це були ватаги добре озброєних людей, які через Східну Європу намагалися дістатися до Візантії, продати там свій товар (рабів і хутро), придбати срібло, коштовні тканини тощо. Причому, якщо попервах везли на продаж багато хутра, то скоро стало зрозуміло, що найбільший попит мають раби (переважно, це були захоплені в полон слов’яни). Тому десь з кінця IX сторіччя саме на них скандинави робили основну ставку у своєму торговому бізнесі.
— Як виникла назва цієї спільноти — «русь»?
— Ватаги скандинавів просувалися по річках. Окрім вітрил, активно застосовували на своїх човнах весла. З цим пов’язана найвірогідніша версія походження назви цих людей — «русь»: від германського слова, яке означає «веслувати». Це слово лишилося і в фінській мові — у назві шведів.
Походження назви «русь» «губиться» десь в VIII-IX століттях. Причому, з’явилась вона не на наших землях, а десь на північних берегах Балтії.
Руси були мобільними людьми (можна сказати кочовими торговцями). Тривалий час не існувало місць в наших краях, які б вони вважали своєю землею, домівкою (в широкому розумінні цього слова). Вони могли сісти на човен, скажімо, в середній Швеції, і попрямувати за тисячі кілометрів звідти. Минуло десь 100−150 років після їх появи на Дніпровському водному шляху в Візантію, поки ця спільнота стала осідати в тих чи інших місцях Східної Європи, зокрема на березі Дніпра, де знаходиться сучасний Київ. Так тут виникло місто.
— Коли саме це сталося?
— Точну дату визначити практично неможливо. Судячи з археологічних знахідок на столичному Подолі, поселення тут утворилося наприкінці IX століття. А в середині наступного століття в одному з візантійських текстів з’явилась перша писемна згадка про Київ. За відносно короткий час руси, які остаточно осіли в Києві, інтегрувалися з чисельним слов’янським оточенням. В результаті утворилося нове суспільство, в якому чисельну перевагу мали етнічні слов’яни, але воно отримало назву «русь». Тож з IX-Х і в подальші століття маємо два різні значення цього слова. Перше: назва норманських ватаг, друге — назва місцевих слов’ян, які населяли володіння панівної династії, відомої науці як Рюриковичі.
— Значить, Київ заснували скандинави?
— Так. Ми виходимо з того, що судячи з археологічних знахідок, місто тут виникло тоді, коли з'явилися руси. Але з самого початку населення в Києві було змішаним.
І ще один ключовий момент: якби в Х століття Київ раптом з якихось причин загинув і не відродився, то результати археологічних розкопок його залишків, певно, не дозволили б нам кваліфікувати це поселення як місто.
— Коли ж Київ став містом?
— Це відбулося наприкінці Х століття, коли у зв’язку з хрещенням Русі тут побудували (під керівництвом грецьких майстрів) величні кам’яні споруди. Це надало Києву явних ознак міста.
— Раз «русь» не слов’янське слово, можливо, й назва «Київ» також скандинавська?
— Ні, слово «Київ», певно що місцеве. У слов’янських країнах десятки подібних топонімів (назв населених пунктів). Скажімо, Сильвестр в «Повісті временних літ», наводячи легенду про князів Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, згадує Києвець на Дунаї.
— Які землі входили в склад Русі?
— Станом на першу половину і середину Х століття про якусь територію Русі взагалі складно казати. Мені можуть заперечити, мовляв, візантійці вже тоді почали писати про Русь як певну країну. Це правда, але треба брати до уваги те, що вони звикли сприймати світ, як сукупність народів і країн. Насправді у нас було дещо інше: спільнота русів жила оточена з усіх боків слов’янськими племенами. Причому дуже щільно оточеною: в Києві там, де знаходиться сучасний Поділ, мешкали руси, а, скажімо, на західних околицях сучасного Києва — древляни. На протилежному від Подолу березі Дніпра — сіверяни. Фактично в ті часи руси були спільнотою людей, які не мають своєї країни. Русь, як державне утворення зі своєю територією, сформувалась наприкінці Х століття — коли Володимир розбудував Київ і заснував довкола нього декілька міст, переселив в них населення. В результаті тут утворився чисельний демографічний осередок. Надалі в писемних джерелах його називають Руська земля. Вона спочатку охоплювала київське правобережжя, а згодом й лівобережжя з Черніговом і Переяславом.
Зараз серед істориків прийнято для періоду наступних XI-XII століть називати Руссю всю сукупність володінь Рюриковичів — бо так зручно. Але при цьому не слід забувати, що в початковому значенні Русь — це частина земель нинішніх Київщини та Чернігівщини.
Читайте також: «Біля Десятинної церкви знайшли скарб, який насилу помістився у два мішки»
Фото автора
15391Читайте нас у Facebook
