«Командир загинув на місці, у побратима зупинилося серце, а я вижив»: історія війни та кохання «на нулі» бійця з Волині
«Про війну я взнав в дорозі і одразу поїхав у військкомат»
До початку широкомасштабного вторгнення, Сергій Копищик працював автомеханіком, Світлана — фельдшером швидкої допомоги.
«24 лютого я з самого ранку їхав автобусом з Луцька до себе додому. По дорозі мені зателефонувала сестра з Києва і сказала, що почалася війна, росія ракетами вже обстріляла наші території. Потім я подивився звернення нашого президента і мене охопила якась збентеженість. І замість того, щоб доїхати додому, я одразу поїхав у військкомат. А 25 лютого мене відправили вже у військову частину», — розповідає Сергій.
За словами чоловіка, рішення стати на захист країни він прийняв миттєво.
«В такій ситуації нема що думати, треба твердо вирішувати та йти зі зброєю захищати свою країну, — пояснює військовий. — Я для себе вирішив: якщо я не піду, то потім ще хтось скаже, що він не піде, а потім інший… І що ми будемо робити? Жити в окупації? Мені це не до вподоби. Я люблю свою країну, свій народ і вважаю, що ніяка наволоч не має права влаштовувати тут свої правила».
Чоловік був мобілізований у 14-ту бригаду ЗСУ.
«В перші місяці війни я знаходився на кордоні з Білоруссю, а потім на початку квітня нас відправили на передову в Миколаївську область, — розповідає Сергій. - Якщо казати про кацапів… Я б назвав їх навіть не садистами, я б назвав їх нелюдами. Вони просто обстрілювали цивільне населення, знищували його, руйнували села, випалювали цілі поля. Заходячи на їхні позиції, ставало зрозуміло, що вони звикли жити, як якісь бомжі. Однак зустрічалися ми й з професійними військовими, які знали, що вони роблять».
Світлана не здогадувалась, що її новий знайомий пішов на фронт. Пізніше дівчина про все взнала з інтернету і написала Сергію. Так народився роман на «нулі».
«Я намагався знайти проміжки часу без обстрілів та на якісь там 5−10 хвилин зателефонувати і сказати їй, що зі мною все добре», — каже військовий.
«Ліву ногу мені відірвало одразу»
Та, на жаль, все змінилося 27 липня 2022 року, коли Сергій отримав надважке поранення.
«Це був звичайний день, — згадує він. — Обстріли наших позицій не зупинялися ні на хвилину. Ми знаходилися в зоні відпочинку, а ввечері мали виступати на позиції. Аж раптом — вибух! Все перед очима вмить стало червоним, жовтим… Я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, то побачив, як мої товариші вже надають мені першу медичну допомогу. Потім евакуація на Миколаїв, а звідти на Одесу. Вибух був дійсно серйозним, адже мій командир загинув одразу на місці, другий товариш — в госпіталі від зупинки серця, а я, хоч і отримав тяжкі поранення, та все ж таки вижив».
Сергій втратив обидві нижні кінцівки та можливість бачити на одне око.
«Ліву ногу мені відірвало одразу. Права нога трималася завдяки апарату Єлізарова, та вона була холодна без живлення кров’ю — перебило артерію в коліні. Її намагалися врятувати, навіть пересадили вену, але почалося відмирання м’язів, і я її вже не відчував. Мене забрали на операцію, я прокидаюся в реанімації, дивлюся, а права нога вже ампутована нижче коліна. За кілька днів мене знову забирають на операцію, це була реампутація. Я прокидаюся, і дивлюся, що правої ноги немає вже вище коліна. Так я залишився без обох ніг, — розповідає Сергій. — Крім того, під час операцій з’ясувалося, що в мене був пошкоджений ще кишківник — і ще одна операція. Я з наркозу майже не виходив, тож півтора тижня життя в мене просто випали з пам’яті, я взагалі майже нічого не пам’ятаю».
Та як сказати коханій про біду, що трапилася? Як вона відреагує?
«Страшно було, адже я не знав, яка в неї може бути реакція — пояснює боєць. - З іншого боку, був впевнений, що вона зостанеться зі мною. Звичайно, я радів, що залишився живий, але трохи перебував і у депресії. Та, на щастя, сумувати мені не дала моя майбутня дружина. Вона постійно була поряд, підтримувала мене і весь цей тяжкий період тримала мене на позитиві, повторювала, що все буде добре, що мені зроблять протези, я зможу ходити і все буде класно».
«Вона дійсно та людина, яка готова піти на все, аби бути зі мною»
Як тільки Сергій трохи прийшовши до тями і в нього загоїлися рани, він вирішує круто змінити життя та зробити Світлані пропозицію.
«Після поранення я побачив, що вона дійсно та людина, яка готова піти на все і віддати все, аби бути зі мною, підтримати мене. Таке дається тільки раз за життя. Тому про що тут було ще думати?» — каже чоловік.
Сергій зізнається, що в день пропозиції дуже нервував.
«Поки я їхав до неї, був спокійний як удав. Знав, що скажу, підготувався. І тільки ми під’їхали до її будинку, почав трохи хвилюватися. А коли мене підняли до будинку, в мене взагалі відібрало дар мови, руки трусяться, голос тремтить, не знаю що сказати… Страшно було. Певно, на фронті так не нервував, як в ту мить», — пригадує Сергій.
Зворушливе відео освідчення Сергія Світлані, яке знімали друзі на телефон, в рекордні строки набрало мільйони переглядів в соцмережах. А в січні пара вже одружилася.
Наразі Сергій проходить реабілітацію на Львівщині і, як тільки стане на протези, планує відгуляти весілля та обвінчатися з коханою. Можливо, до того часу пара вже буде святкувати й перемогу України.
«Є багато факторів, завдяки яким ми переможемо, але найголовніший з них — дух нашого народу, відчуття тієї волі, яку ми хочемо мати попри все, а не жити в рабстві і приниженні. Люди і їх прагнення до свободи — найголовніше», — підсумував чоловік.
Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.
Раніше «ФАКТИ» розповідали неймовірну історію розвідника і снайперки, які побралися на війні.
1320Читайте також: Закохалася під час першої зустрічі: на передовій одружилися лейтенантка з Краматорська та сержант з Маріуполя (відео)
Читайте нас у Facebook
