- 22:28 Як вибрати фініки: є фактор, який ви не враховуєте
- 22:01 Неймовірно смачні в'ялені овочі: за цим рецептом готуються легко та просто
- 21:31 Латиноамериканська двійниця Брітні Спірс — фаворитка на роль у біографічному фільмі про співачку
- 21:01 Як перевірити, чи була полуниця обприскана: цей спосіб «розкаже» вам правду
- 20:44 «Штрудель з лососем, поданий з соусом зі сметани з цедрою лимона та кропом, — це неймовірно смачно», — кулінарка Оксана Вознюк
- 20:32 «Боронив країну на Курському та Сумському напрямках»: російські окупанти вбили захисника з Житомирщини
- 20:06 Курячо-овочевий пиріг: такий соковитий, що аж тане у роті
- 19:54 Близнюкам — «Королева Пентаклів», Терезам — «Сонце», а Стрільцям — «Маг»: Таро-прогноз та поради карт на 17 червня
- 19:45 Очей не можна відвести: мережа в захваті від Наталі Могилевської у купальнику
- 19:32 На сцену повертатись на планує: стало відомо, чи загрожує Аллі Пугачовій заборона на в’їзд до Латвії
- 19:18 Щонайменше півтора року: скільки часу піде у рф на ремонт пошкоджених літаків Ту-160М
- 19:05 Пенсії в Україні — кому стаж зарахується у подвійному розмірі
Країна: Україна
Мануфактура: артіль
Час випуску: 1960-
Розмір: 32×18 cm Із експозиції «Shvets Museum»
Наприкінці 1990-х років нам із дружиною та маленьким сином довелося подорожувати Новою Зеландією. У цій казковій країні на самому краю світу дивовижним для нас було все — і величезні стада овець, що пасуться на зелених рівнинах біля підніжжя гір, і гарячі цілющі джерела, над якими завжди стояла пара з характерним запахом, і дерев'яні, немов іграшкові вагончики старовинних поїздів., що перевозили туристів під час екскурсій, та прибиральники, які ретельно чистили узбіччя доріг за допомогою переносних пилососів.
Під час знайомства з господарем ферми, який розводив овець і скрупульозно демонстрував туристам вміння зістригати з них м'яку шерсть, ми тихенько покинули ферму і, познайомившись з пілотом вертольота, що стояв на галявині, вирушили в невелике небесне. Пілот, молодий і балакучий хлопець, на наше прохання описати характер місцевих аборигенів, що славляться своїм разючим спокоєм і неквапливістю (а куди, питається, поспішати, живучи в такому раю?!), розповів нам вичитану в газеті веселу історію.
Один журналіст-початківець, вирішивши взяти інтерв'ю у пастуха, який випасав стадо овець, буквально засинпав того питаннями.
- Які у вас гарні вівці! А чи можна мені запитати вас про них?
- Звичайно, — відповів пастух.
- Скільки щодня вони проходять лугами?
- Які саме, чорні чи білі?
- Білі.
- Білі вівці проходять близько чотирьох кілометрів на день.
- А чорні?
- Стільки ж.
- А скільки вони з'їдають трави на день?
- Які, чорні чи білі?
- Білі.
- Білі вівці за день з'їдають близько п'яти кілограмів трави.
- А чорні?
- Стільки ж.
- А скільки ж вони дають шерсті щороку?
- Які, чорні чи білі?
- Білі.
- Білі вівці дають 5−7 кілограмів вовни на рік, коли ми їх стрижемо.
- А чорні?
- Стільки ж.
- Що ж, зрозуміло, — сказав репортер. — Все, крім одного. Чому ви таким дивним чином ділите своїх овець на білих та чорних, відповідаючи на мої запитання?
- Розумієте, — відповів пастух, — це природно. Адже білі вівці належать мені.
- Ага! А чорні?
- Теж мені…
Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.
