Нещодавно прочитав про те, що дикі півні були одомашнені як культові тварини ще в Стародавній Індії у 3−2 тисячоліттях до н. е. Саме там завдяки своєму крику, який сповіщав про настання нового дня, птах вперше став домашнім. І вже набагато пізніше в античній Європі куряче м'ясо, а потім і яйця почали вживати.

У природі кожна група птахів займає свою, цілком певну ділянку, на якій вони видобувають корм, розмножуються і яку так ревно захищають від своїх родичів. Проте запеклі бої, каліцтва і вже тим більше смерть самців, що б'ються за свої володіння, шкідливі для популяції і для виду в цілому.

Тому природа влаштувала так, щоб півні, відомі своєю задиристістю, домагалися захоплення, освоєння та захисту території наскільки можна безкровним шляхом, залякуючи одноплемінників гучним кукуріканням.

Як стверджують вчені, півень голосно кричить для того, щоб показати, хто тут головний, і щоб ні в кого із сусідів-суперників не залишилося сумнівів у тому, що саме він господар на своїй ділянці та пан у своєму гаремі.

Таким чином, крик півня відноситься до «територіальних акустичних» сигналів, які вкрай важливі у спілкуванні птахів, особливо диких. Однак і домашні півні продовжують повідомляти всю округу про свої «права» на двір із курником. Кукурікання — це свого роду виклик іншим півням, на який ті, як правило, подають клич у відповідь. Якщо ж на дворі закричить півень, що займає підлегле становище, то ватажок одразу поставить його на своє місце.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.