Дослідники західної літератури давно вже звернули увагу на те, що імена цих двох англійських письменників Льюїса і Толкієна зовсім не випадково згадуються в одному ряду. І той, і інший були філологами. Обидва викладали в Оксфорді (щоправда, пізніше Льюїс перейшов до Кембриджського університету). Обидва були віруючими християнами. Більше того, Льюїс і Толкієн були приятелями, заснували гурток «Інклінгів», обидва писали міфологічні романи для дітей. Та й подібність їхніх знаменитих книг — «Хронік Нарнії» та «Володаря кілець» — одразу впадає у вічі.

При цьому Льюїс був затятим шанувальником туризму і часто робив піші походи. Толкієн віддавав перевагу коротким прогулянкам, хоча й не був повним домосідом. У той час, як Льюїс вважав себе переконаним холостяком, Толкієн був зразком сім'янина. Льюїс був протестантом, а Толкієн — католиком. Льюїс відкрито висловлював релігійність у своїх творах (досить згадати «Листи Баламута»), Толкієн же цурався прямої проповіді. До того ж, Толкієн був не в захваті від того, як зроблено (в літературному плані) «Хроніки Нарнії», і не дуже прихильно поставився до шлюбу Льюїса. Справа в тому, що в 1957 році Льюїс одружився з американкою Джой Давидман. Вона вже вмирала в лікарні від раку, але після шлюбу Джой дивовижним чином одужала. Разом із Льюїсом вони прожили ще три щасливі роки.

22 листопада 2023 року виповнилося 60 років від дня смерті Клайва Стейплза Льюїса (1892−1963), якого багато хто знає не тільки як письменника, але ще й як християнського апологета. До речі, відхід Льюїса у засвіти практично ніхто не помітив, оскільки саме в день його смерті більшість англомовного світу була охоплена новинами про смерть тридцять п'ятого президента США Джона Кеннеді. Коли професор філософії з Бостонського Коледжу Пітер Кріфт наприкінці 1960-х років прийшов до видавців та запропонував їм рукопис своєї невеликої книги під назвою «К. Льюїс. Критичний есей», видавці відповіли йому так: «Нам подобається ваша книга, але, здається, що зірка Льюїса зійшла вже давно і незабаром має закотитися. Його час закінчився. Через двадцять років ніхто не читатиме К. С. Льюїса».

Минуло понад двадцять років. І у черговому виданні своєї книги Кріфт нагадав не тільки про те, що їхнє пророцтво так і не збулося, а й звернув увагу скептиків на те, що «кількість книг про Льюїса множиться краще за мух, що злітаються на мед». Більше того, сьогодні важко назвати якогось іншого автора, якого так активно читали б і протестанти, і католики.

Ще за життя він потрапив на обкладинку журналу «Тайм» (Time) як один із найпопулярніших письменників у світі. А в наші дні його книга «Просто християнство» стала однією з найцитованіших і найвпливовіших релігійних праць XX століття. Як тут не згадати відомі слова про те, що одна справа бути відомим за життя, а інша справа залишитися таким через багато років після своєї смерті.

19 вересня 1931 року після вечері в Магдален-коледжі професор англійської мови Хьюго Дайсон (1896−1977), а з ним Льюїс і Толкієн вирішили прогулятися вздовж річки Червел і обговорити природу метафори та міфу. Після того, як піднявся сильний вітер, що зривав листя з дерев, вони повернулися до кімнати Льюїса і продовжили свою розмову там. Тепер уже говорили здебільшого про християнство. Толкієн відкланявся о третій годині ранку і вирушив додому. Льюїс і Дайсон провели за розмовою ще близько години. Що сталося за цей короткий проміжок часу?

Ось короткий уривок з біографії Толкієна, який допоможе зрозуміти характер розмови між двома друзями:
- Але ж міфи — брехня, нехай навіть брехня посріблена, — заперечував Льюїс.
- Ні, — відповів Толкієн, — міфи — не брехня. І вказавши на великі дерева, гілки яких розгойдувалися на вітрі, навів інший аргумент.
- Ти називаєш дерево деревом, — сказав він, — не надто замислюючись над цим словом. Але ж воно не було «деревом», поки хтось не дав йому це ім'я. Ти називаєш зірку зіркою і кажеш, що це всього лише величезна куля матерії, що рухається математично заданою орбітою. Але це лише те, як ти її бачиш. Даючи речам назви та описуючи їх, ти лише вигадуєш власні терміни для цих речей. Так от, подібно до того, як мова — це те, що ми вигадали про предмети та ідеї, так само міф — це те, що ми вигадали про істину.
- Ми — від Господа, — продовжував Толкієн, — і тому, хоча міфи, зіткані нами, неминуче містять помилки, вони водночас відбивають заломлений промінь істинного світла, споконвічної істини, що перебуває з Господом. Воістину, тільки завдяки міфотворчості, тільки стаючи «співтворцем» і вигадуючи історії, здатна людина прагнути стану досконалості, яке було відоме йому до падіння. Наші міфи можуть помилятися, проте вони, хоч і непрямими шляхами, прямують у справжню гавань — у той час як матеріальний «прогрес» веде лише в зяючу прірву, до Залізної Корони сили зла…"

В одному з листів до Артура Гривса Льюїс написав, що саме та бесіда, яка відбулася осінньої ночі, стала для нього переходом від віри в абстрактного Бога до віри у конкретного Христа. У своїй книзі «Наздогнаний радістю» Льюїс згадує: «Я тоді ще нічого не знав про Втілення». Тепер же, коли він звернувся від загальної віри в Бога до більш конкретної віри в Христа, історія самого Христа почала розумітися ним як істинний міф: міф, який впливає на нас так само, як і інші міфи, але тільки з тією величезною різницею, що описане в ньому сталося насправді.

«Тут і тільки тут, єдиний раз в історії, міф стає істиною, Слово — плоттю, а Бог — людиною», — напише згодом Льюїс…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.