Маючи таких людей, як ця 92-річна жінка з Сумщини, Україна просто не може не перемогти у кривавій війні, розвʼязаній нашим божевільним сусідом. І от чому.

Галина Шеремет з Роменського району свого часу пережила і голодомор, і Другу світову війну. А зараз вона разом з усіма українцями має переживати ще й нинішню страшну біду. Про своє довге й непросте життя жінка розповіла нашим колегам із «Суспільного».

Галина Іванівна Шеремет у свої 92 роки має гострий слух та хорошу пам’ять. Спритно ходить. А ще — все робить по дому сама: й підмітає, й сніг з двору відкидає. До роботи, говорить, звикла з дитинства.

«Дуже життя моє важке було. А скільки ж ми у 1933-му році бур’яну переїли! Голодовка ж була! Якого тільки бур’яну не їли!.. А борщу мати, було, зварить з самої лободи. Не було ж нічого! Одна лобода й вода. Й присолить. Береш ложкою — а воно тягнеться хтозна-куди. І їли! Бо ж їсти хотілося. Материн батько вмер під кущем. З голодовки вмер. Пішов по щавель — і не повернувся. Потім вже знайшли: сидів під липовим кущем і об’їдав пуп’яночки — так і помер», — згадує пані Галина.

«А коли почалися колгоспи, дідусь все повіддавав: і коня, і бика, і вози, і плуги. Все-все повіддавав. Зрештою, і нас вигнали з хати. І продали нашу хату за 26 рублів. А ми тоді як пішли по квартирах, так і до 1954-го року ходили по квартирах», — розповідає жінка.

Коли почалася Друга світова війна, Галині було одинадцять.

«Забрали всіх мужиків на війну. Один старичок на село залишився — 70 років. Його вивозили у поле. Жінки виходили шарувати і його везли. Він жінкам гострив сапи. На стільчику в холодочку посадять — і він там гострить сапи. Діждали косовиці — так само коси бабам клепав. Баби косили: і жнива вбирали, і траву. Бо не було мужиків. Ото на село один старичок був.

…Терпіла я тоді з усіма все, що було. Дві голодовки перетерпіла… І оце тепер ще одну війну вже терплю. Ну, думаю, перетерплю ще й цю", — говорить Галина Шеремет.

Життя, пригадує, було важким і після війни. Чоловік хворів, а Галина працювала на фермі дояркою — понад 30 років.

«Сім'я у нас велика була — вісім душ. Хазяїна (хазяїном вона називає чоловіка) кінь вдарив, розбив печінку. Він часто був по лікарнях, а я одна робила на фермі. Правда, й дітей тягала на доярню. Помагали вони мені. Навіть зчистити з-під корови поміч мені була.

Дванадцять же корів вручну доїла. Додоїлася так, що руки попухли. Часом не могла навіть ложку взяти…"

Сьогодні у Галини Іванівни в родині п’ятеро дітей, дев’ятеро онуків, семеро правнуків.

Майже всі дорослі чоловіки — військові. Вона своїми героями дуже пишається.

А оце недавно вирішила дрон для українських захисників купити. І що ви думаєте, вирішила — зробила! «Від баби Галі» — такий напис зробили військові на дроні, купленому за кошти Галини Шеремет. Подарувала його пані Галина підрозділу ударних безпілотників 57-ї бригади.

Пояснила свій вчинок бабуся дуже просто. «Я вам так скажу: гроші — це прах, це папірці. А я заробила їх стільки, скільки заробила. Лежу вночі та й думаю: що його придумати? А тоді й придумала купити безпілотник для фронту», — посміхається баба Галя.

Головне бажання, яке загадала Галина Іванівна на свій 93-й день народження, — побачити українську перемогу над Росією. «І над отим Путіним», — додає баба Галя. «Будемо молитися, щоб наша сила пішла вперед і щоб ми його таки перемогли. Ех, якби мій безпілотник прямо в лоба тому Путіну дав! Щоб він зрозумів, нарешті, на кого напав… Ну, нічого. Ми сильні. Ми будемо битися до самого краю! І таки переможемо теє зло…»

Дай, Боже, цій чудовій бабусі здоров’я. А всім нам — якнайскорішої перемоги. Бо ж інакше бути просто не може.

Сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.