Є видатні історичні особи, яких часто цитують, майже нічого не знаючи про їхнє життя. До таких людей можна легко віднести й великого Альберта Ейнштейна.

Цікавим є той факт, що цікавість до науки прокинулася у майбутнього творця теорії відносності та лауреата Нобелівської премії за 1921 рік ще у дитинстві. Коли Альберту було 5 років, він на щось захворів. Батько, щоб заспокоїти дитину, показав йому компас. Маленький Альберт був вражений тим, що стрілка постійно показувала в одному напрямку, хоч як він не крутив цей загадковий прилад. Маля вирішило, що, очевидно, є якась сила, яка змушує стрілочку поводитись саме так.

До речі, у дитинстві маленький Альберт розвивався дуже повільно. Батьки навіть переживали, що він буде відсталим, оскільки непогано говорити хлопчик почав лише десь у 7 років. Вважається, що він мав одну з форм аутизму, можливо, Синдром Аспергера.

Добре відомо про велику любов Ейнштейна до музики. Він ще в дитинстві навчився грати на скрипці і після цього все життя возив її із собою.

У віці 17 років Альберт Ейнштейн вирішив вступити до вищої технічної школи в місті Цюріх. Однак йому вдалося скласти лише іспит з математики, а решту він провалив. З цієї причини йому довелося йти до професійного училища. Щоправда, за рік усі необхідні для вступу іспити юнак склав успішно.

Отримавши з Фонду Рокфеллера чек на 1500 доларів, майбутній великий фізик використав його як закладку для підручника. Але незабаром виявилось, що цю книгу він загубив.

Взагалі про його неуважність ходили легенди. Якось Ейнштейн їхав у берлінському трамваї і про щось зосереджено думав. Кондукторка, яка не впізнала його, отримавши неправильну суму за квиток, зробила неуважному пасажирові зауваження. І справді, помацавши рукою в кишені, вчений виявив монети, яких не вистачало, і заплатив. «Нічого страшного, — сказала кондукторка, — Вам просто потрібно вивчити арифметику».

Вперше Ейнштейна номінували на Нобелівську премію 1910 року за теорію відносності. Проте комітет вважав її докази недостатніми. Далі, щороку (!), акрім 1911 та 1915 рр., його кандидатуру висували на цю престижну нагороду різні видатні вчені. І лише у листопаді 1922 року йому присудили Нобелівську премію миру за 1921 рік. Було знайдено дипломатичний вихід із незручної ситуації. Ейнштейну присудили премію не за теорію відносності, а за теорію фотоефекту, хоча в тексті рішення була приписка: «…і за інші роботи в галузі теоретичної фізики».

Напередодні смерті Ейнштейну пропонували зробити операцію, але він відмовився, сказавши, що «штучне продовження життя не має сенсу». Взагалі всі відвідувачі, які приїжджали до генія, що вмирає, відзначали його абсолютний спокій і навіть веселий настрій. Він чекав на свою смерть, як на звичайне явище природи.

Останні слова Альберта Ейнштейна залишилися невідомими. Він вимовив їх німецькою мовою, яку його американська доглядальниця, на жаль, не знала…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.