«Влада зробила все, аби спровокувати соціальний вибух», — волонтер і співзасновник ПДМШ проаналізував законопроект про мобілізацію
Керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко, який раніше розповів, чому нам ймовірно прийдеться домовлятися з путіним про принизливий мир, поділився думками про катастрофу, що сталася у спілкуванні влади із суспільством, та та її наслідки. Волонтер вважає, що «влада зробила все, аби спровокувати соціальний вибух».
«Комунікаційна катастрофа
Безумовно найбільш обговорюваною темою останніх днів став законопроєкт «Про удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби».
На жаль, законопроєкт, що мав би врегулювати найбільш болюче та делікатне питання для мільйонів українців, виявився геть сирим. Чого варта лише вимога до керівників закладів охорони здоров’я «стучати» до ТЦК та СП на чоловіків віком від 18 до 25 років, що перебувають на стаціонарному лікуванні, чи геть неконституційне внесення ухилянтів від мобілізації до реєстру боржників за (sic!!!) повідомленням керівника ТЦК та СП?!
Але якість законопроєкту, який би мав стати взірцевим як з точки зору дотримання вимог законопроєктувальної техніки, так і відповідності Конституції, ще є більш ніж задовільною у порівнянні з комунікацією його приписів суспільству. Комунікацією не просто провальною, а відверто катастрофічною, яка вже збурила український загал, породила безліч міфів та чуток, збільшила в рази ринок корупційних послуг та вдарила по українській економіці. Таке враження, що PR законопроєкту робило пʼяте управління фсб рф, а не українська влада. В майбутніх підручниках з «активних заходів» на території ворога комунікація законопроєкту № 1038 має посісти почесне місце як ідеальна спецоперація…
Що б мав зробити відповідальний лідер у непростій ситуації, що наразі склалася в тилу та на фронті? Звернутися до нації, визнати не катастрофічну, але доволі похмуру реальність та ще більш похмурі перспективи, пообіцяти, що частина ОП, депутатів ВР та секретаріату КМУ невдовзі мобілізується до ЗСУ, і сказати приблизно те, що 13 травня 1940 року сказав британцям Черчилль: «I have nothing to offer but blood, toil, tears and sweat.» (Я не можу запропонувати вам нічого, окрім крові, гарування, сліз та поту). А потім внести до ВР законопроєкт про додаткову мобілізацію як невідкладний за власним підписом, чесно задекларувавши, що єдиною альтернативою мобілізації країни є поразка у війні
Що ж робить наш Верховний Головнокомандувач? Ще під час своєї прес-конференції починає переводити стрілки на військове керівництво, мовляв, це генерали беруть мене за горло, вимагаючи мобілізувати додаткові пів мільйона українців, але я до останнього пручатимусь, захищаючи вас від фронту. Потім Кабмін (не Верховголовком!!!) без жодної комунікаційної підготовки вносить до ВР контраверсійний законопроєкт, який то зʼявляється, то зникає з сайту парламенту. Потім президентська фракція отримає вказівку в жодному разі не коментувати і не комунікувати цей законопроєкт, знову ж таки перекидаючи м’яч на поле військових. Врешті-решт Залужний відбиває м’яч, заявляючи, що мобілізація — то не є відповідальність ЗСУ. Йому потрібні люди і зброя, щоб воювати, а де їх брати — питання до політичного керівництва. Коло замкнулось. Непопулярний, але вкрай важливий законопроєкт залишився сиротою…
А ті, хто читав всі 72 сторінки тексту законопроєкту, стали прозрівати, що найбільш ефективним та безкарним способом «закосити» є вихід з українського громадянства. Бо бути апатридом набагато краще, аніж сісти в тюрму чи переходити на нелегальне становище. Якщо законопроєкт таки ухвалять, вірогідно найбільш запитуваною послугою в юристів стане оформлення виходу з українського громадянства.
До вчорашнього дня я був певен, що революція Україні не загрожує. Що ми всі вивчили уроки наших трагічних визвольних змагань і 17-го століття, і початку та середини 20-го, які свідчать, що розбрат — ключ до нашої поразки. Здавалося, в суспільстві (окрім малочисельних доволі маргінальних сект фанатів того чи іншого політика) склався консенсус: спочатку перемога — потім повернення політичної конкуренції. Бо якщо втратимо Україну, не буде за що конкурувати. Тепер я в цьому не певен. Влада зробила все, аби спровокувати соціальний вибух.
Тепер вона в цугцванзі. Вмикнути задню — продемонструвати свою слабкість та нерішучість і залишити невирішеною найбільш нагальну проблему — брак людей на фронті. Перти вперед, як танк, з такою провальною комунікацією — штучно створювати революційну ситуацію в країні. У влади класичний цугцванг: будь-який хід тільки погіршує ситуацію.
Незадовго до початку великої війни я записав кілька інтерв’ю з моїм другом і ветераном військової розвідки Пілігримом (Vadim Shevchuk). Не в силах відвернути повномасштабний російський наступ, ми спробували попередити тих, хто хотів чути, як поводитись, коли найгірші прогнози стануть реальністю. Потім багато людей мені дякували.
Наразі можу лише повторити свій недавній прогноз: 2024 буде трагічнішим і важчим за 2022-ий. І дай Бог, аби я виявився лжепророком…"
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1069Читайте нас у Facebook
