«Держава на дні»: журналістка через два роки повернулася у пограбовану квартиру, що поліція кваліфікувала як пошкодження замків

«Повернення на батьківщину — через два роки — виявилося значно екстремальнішим, ніж я очікувала, — пише журналістка Тетяна Квашина. — Квартиру, де народилася і виросла, просто не впізнала. Та що там, заходжу туди з гидливою огидою. У броньованих дверях замки зламані, у внутрішніх, дерев'яних, — вирізані (до чого ж чудові ці дірки!). Металеву шафу-сейф розкрито ломом. Винесено пів квартири (про цінні речі, ясен пень, можна навіть не заїкатися). Решта — у сотні оптових мішків «Хмельницьк-Млин: крупа гречана». Усе готове до вивезення на звалище з однією метою: спустошити квартиру. Дорогі гості спожили 500 кВт електроенергії, чи то пак не один день у мене жили-пили і дива творили.

Жахливий бруд. Мерзенний. Гидко. Ліжка зламані й завалені мішками. Сплю у родичів на Борщагівці.

На Лук'янівці випадково розговорилася з дівчиною. (Не знати, що головний вхід у метро закритий після грудневих обстрілів, можуть тільки ті, хто давно тут не був. Нас виявилося двоє.) З'ясовується, вона теж приїхала, вперше за два роки, після тривожного дзвінка сусідки, у якої винесли всю квартиру (мовляв, Боже, перевірю, що в мене). Її послухати — так мені ще пощастило: «У вас хоч щось у мішках, а в сусідки вже й ремонт встигли зробити. Поліція справу не відкриває. Треба б вам із нею журналіста знайти, нехай напише». Та що там шукати, я сама журналіст…

Через тиждень дізнаюся, що наприкінці грудня 2023-го хтось переоформив документи на мою квартиру. Хто ж це був? Виявляється, я! Так, ця держава стверджує, що я, Квашина Тетяна Олександрівна, особисто прийшла до Печерського ЦНАПу з паспортом і купою інших документів. Ось тільки, пардоньте, є одна неув'язочка: у цей час я брала участь у шаховому турнірі під Парижем у присутності сотні свідків і посіла друге місце.

З таким самим успіхом «я» може взяти кредит, оформити підприємство на моє ім'я … і Бог знає що ще.

Вдень навідуюся у «свою» квартиру. Навіть якось стрьомно, хоча, зрозуміло, встановила сигналізацію і нові замки. Стою перед порожнім сейфом… Нехай двадцять чотири роки живу в Парижі… досі вважала, що саме тут був МІЙ ДІМ. Усе, що дорого душі й серцю, зберігалося тут. Медаль після закінчення школи, премії-нагороди, кубки, медалі Буніна і Фета за вірші… Дідусевий золотий годинник, каблучка з рубіном і ланцюжок, подаровані найкращою бабусею у світі, хрестик Обряду мого Хрещення… Для мародерів це всього лише цінний метал. Для мене — пам'ять, біографія. Реліквії, яких більше не буде. Ніколи.

А де ж поліція, яка, як відомо, мене береже? НЕ ВІДКРИЛА ЖОДНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ. Крадіжку зі зломом кваліфікувала як «пошкодження замків» (це навіть не кримінальщина). Фу!

Аферисти намагаються «віджати» мою квартиру і при цьому орудують від мого імені? Ти ба!

Це в старих фільмах-казках герої на кшталт Коломбо, Пуаро, Монка або міс Марпл підключають сіру речовину, бо вона в них є. Молодики, які прибули за моїм викликом (я навіть не заходила до квартири — одразу набрала «102», тільки-но зрозуміла, що замки зламані), вразили розумом і кмітливістю. Охоплює та дико розпирає гордість за рідну державу і поліцію, яка її уособлює.

Я: Ви хоч відбитки пальців знімете?

Крихітка-пуарошка: А навіщо? Їх все одно в базі не буде. (Цікаво, звідки він знає. — Т.К.) А чому ви не вивезли цінні речі в евакуацію?

— Вивозила з оточеного Києва хвору маму на шиї з паспортами в зубах. Їхали «в нікуди». Тут усе залишили в зачиненій квартирі, та ще й у сейфі, в надії, що зможемо повернутися…

— А у вас є фотографії дідового годинника?

— А навіщо адекватній людині фотографувати годинник?

Словом, продовжувати транскрипцію цієї маячні — себе не поважати.

Поспілкувавшись із людьми обізнаними, зібрала лише дві версії:

1. Поліція завжди ці справи «кришує».
2. Поліція сама всім цим і займається.

Висновок сумний. Україна котилася-котилася — і докотилася. Утім, коли падаєш у прірву, можна спробувати зберегти хоч краплю гідності. А можна в процесі польоту розкидати навколо себе купу лайна.

Війна могла загартувати, згуртувати, олюднити. Але ж ні. Вийшло все навпаки. Держава НА ДНІ. І піднятися вона вже не зможе: для цього треба було інакше падати.

А мародерам-грабіжникам можу сказати одне: хлопці, можете продовжувати в тому ж дусі, бо вам за це нічого не буде. Утім, ви й самі це прекрасно знаєте…"

Фото ілюстративне

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

2204

Читайте нас у Facebook