Старовинні обряди «кусання Калити», дівочі гадання на достойну пару і парубочі витівки: неординарні звичаї свята Андрія
В день пам'яті Андрія традиційно вітають з іменинами Андріїв та Андрійовичів. Напередодні цієї дати заведено збиратися на Андріївські вечорниці — ворожіння, з якими пов'язано безліч неординарних звичаїв та обрядів і під час яких загадували на майбутню долю. Напередодні свята більш детально про народні традиції цього дня розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
Там, де Андрій встановив хрест в Києві, спорудили Андріївську церкву
— За переказами, Андрій Первозванний став першим учнем Ісуса, — розповідає Олена Громова. — Після того, як під час великого апостольського служіння виникли язики вогню і почувся шум, апостоли заговорили на різних мовах — ними і користувалися, розповсюджуючи християнство по всьому світу… Андрій попрямував з братом Петром за Спасителем, став свідком воскресіння Ісуса і його вознесіння на Небеса. Андрій проповідував на сході Римської імперії, у Скіфії, у східних країнах, Причорномор’ї, Криму, побував на слов’янській землі, за літописом XIII ст., встановив хрест саме в Києві (якому пророкував славне майбутнє) — на місці Андріївської церкви. Тоді він звернувся до учнів: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто».
Остання місія Андрія пов’язана з містом Патри, де його (за переказом XIV ст.) за християнські проповіді розіп'яли на Х-подібному хресті. Саме з ним святого зображують в іконографії (а незмінний атрибут назвали Андріївським). В 357 року до Константинополя перенесли мощі апостола, в ХІІІ ст. — частина їх опинилася в італійському Амальфі, зберігається і в Мантуї. На місці розп’яття спорудили храм Андрія Первозванного…
Вшановуючи пам’ять Андрія Первозванного, наші пращуру традиційно йшли до церкви, щоб запалити свічку. Незаміжні дівчата ще й промовляли: «Не свіча горить, а моя душа. Як я до тебе, так ти до мене», бо в молитвах просили святого про порядного чоловіка й благополучне сімейне життя. У нас в народі Андріїв день (або просто «Андрія») ще називають «Калитою». Як водилося, Андріїв і Андрійовичів за звичаєм вітали з днем ангела.
Вже з Дня Катерини (24 листопада) розпочиналась пора молодіжних вечорниць з гаданнями. З роками хоч і втрачався їх магічний відтінок, все ж більше це був привід для зібрання молоді. В піст діяли певні заборони, але помірні веселощі не осуджувались. Тож на вечорницях не організовували гучних розваг, не вживали міцних напоїв, жили без гаджетів і розважалися на свій лад: вчили та співали колядки, народні пісні, переповідали цікаві історії та шуткували.
В обрядах Андрієва дня, як і багатьох українських свят, просліджуються традиції дохристиянської пори. В молодіжних колах свято було привабливим і популярним завдяки обрядам ворожіння, забавам. Їх зазвичай виконували дівчата, яких цікавило майбутнє заміжжя, тому загадували на щасливу родину (хоча церков не вітала ворожіння).
Хто вкусить «Калиту», той цілий рік буде при здоров’ї
— У хлопців, які приходили на вечорниці, теж був парубоцький день, — продовжує Олена Громова. - Гуртом в орендовану хату зносили продукти, готували пісне на стіл, а після вечері тривали комічні ігри та забави. Найпопулярніший з Андріївських обрядів називався «кусання Калити», який проводився під час молодіжних посиденьок і супроводжувався жартами й різними витівками. Для гри «Калита» пекли прісний корж з житнього або пшеничного борошна (у формі кола з діркою посередині) і з цією обрядовою стравою влаштовували розваги: прив'язували якнайвище попід стелю, а потім хлопці з зав'язаними очима мусили дострибнути до коржа й відкусити шматок. Стрічку, на яку підвішували корж, перекидували через дерев’яний сволок. За вільний кінець стрічки тримав «Пан Калитинський», а «Калиту кусати» мав обраний з гурту «Пан Коцюбинський» (він «їхав» на коцюбі — тобто кочерзі, якою вигрібали жар з печі). Персонажі «Калити» жартома перемовлялися, а «Вартовий» квачем мазав сажею обличчя кожного невдахи, який не зміг вкусити «Калити». І хата постійно аж трусилася від сміху. Навіть дівчата під кінець могли залучатись до «Калити». Але їх вже мазали не сажею, а медом…
Побутувало повір’я: хто вкусить Калиту, той цілий рік буде при здоров’ї, у сім’ї та хазяйстві все буде ладно. «Калита, Калита, солодка була. Тепер ми її з’їли, за женихами полетіли», — казали дівчата і о півночі переходили до магічної програми. Способів ворожіння на нареченого існувало багато і здебільшого вони були веселі.
Гадання були як індивідуальні, так і групові. Наприклад, кидали в миску з вином чи медом перстень. Щоб дістати його, хлопець повинен був надпити рідину, і ця процедура викликала жарти й сміх з усіх боків. Ще грали в «Панас, Панас, хапай нас»: хлопця з зав’язаними очима розкручували й пускали в коло «ловити свою долю»…
Дівчата з цікавістю виконували черговий обряд, щоб дізнатися про нареченого: з зав’язаними очима рахували (відповідно до задуманого числа) в тину кілочки у дворі, а потім роздивлялись, який пошле доля. Кілок тонкий і рівний пророчив молодого і стрункого хлопця, як був з товстою корою — то буде багатим наречений, а кривий — то дістанеться і грубий…
Для гадання дівчата використовували і взуття. Чобіт кидали через хату, приказуючи: «Не чобіт кидаю, а судженого зазиваю — нехай моєму серцю скаже, в який бік ступить моя нога». Носок взуття вказував напрямок, звідки покличе наречений. Хлопці могли красти чобота, а дівчата «перекупали» його за горішки. Хто більше з хлопців накопичував горішків, у того мала бути краща господиня.
Ще напередодні Андрія дівчата загадували (традиція трималася до першої половини ХХ ст.) на кохання і гарне подружнє життя. Молилися Андрію Первозванному: «Андрію, апостоле, чоловік божий, пошли мені гарного, розумного, роботящого, красивого чоловіка, щасливої долі». Дуже вірили, що небо почує мольби, а щоб доля склалася, треба і самій дівчині бути гідною: в середу і п’ятницю дотримуватися посту, молитися, не чинити зла, не сваритися та не пліткувати. Інакше доля не складеться.
.jpg "День святого Андрія на українській марці")
Дівчата зверталися до святого Андрія, щоб уві сні показав судженого. Зверху на миску з водою клали соломинку і приказували: «Як буду спати, то нехай по цьому містку вороний кінь скаче з буйною гривою, а мій князь, що мене до вінця візьме, стане перед мої ясні очі». «На Андрія робиться дівчатам надія», — казали в народі. А ще промовляли: «Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, спідницею волочу, бо дуже заміж хочу».
А іноді хазяї відв’язували собаку і дивились за його поведінкою. Як чотирилапий намагався втекти за ворота — то слід скоро чекати сватів. На Буковині, щоб дівка вийшла заміж, батьки переганяли свиню з одного хліва в інший (імітуючи перехід дівки з батьківської хати в чоловічу).
Не випав сніг на свято — слід чекати теплої зими
— Наші предки вірили, що Андріїв день може дати не тільки шанси на одруження, але й на одужання, — розповідає Олена Громова. — Тому йшли в церков, запалювали свічку (прикривали її, щоб не згасла), тричі з нею обходили храм і тоді йшли додому. Треба було щовечора свічку перед сном запалювати, «аби в грудях не боліло»… А якщо восени збирали виноград, то його у хаті підвішували і так зберігали до весни. Тож одну з китиць спочатку несли з собою на службу в храм, а потім в хаті підвішували до сволока, аби хазяйка позбулася головного болю. Якщо в родині була стара жінка, то фартухом зав’язували їй очі, аби «смерть цієї хати не виділа». Батько під воротами (з вулиці) забивав захисний осиковий кілок, щоб негаразди не вскочили в дім.
Процедура дівочих гадань змінювалася з роками. У XX столітті, коли були вже газети, їх жмакали, підпалювали і по тінях на стіні розпізнавали зображення, по яких і дізнавалися про рід занять обранця… Питали дівчата перед дзеркалом про свою долю: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати». Треба було різко повернутися, щоб в дзеркалі побачити зображення, іноді могло з’явитись навіть незнайоме обличчя…
З Андріївських обрядів збереглися спогади не тільки про дівочі ворожіння, а й про так звані «хлопчачі збитки». На Андрія був єдиний день в році, коли хлопцям пробачались їх витівки, тож парубки відводили душу — бешкетували. Бувало, що батьки забороняли дівчині піти на вечорниці, то парубки могли розібрати їм тин або ворота. Хлопці чудили з розмахом: виносили на городи зняті хвіртки, січкарні, а ще могли замастити сажею вікна, витягти на дах хати ворота, воза чи сани. Правда, батьки дорослих дочок знали, на яку шкоду здатні хлопці, тож могли вартувати на подвір’ї, хоча казали: «Хлопців, як чортів, не встережеш»… Якщо парубків не запрошували на «Калиту», то вони теж могли відреагувати і наробити збитків.
Вважали, що в Андріїв день гріх щось робити без поважної причини. Пишні гуляння заборонялись. Щоб не накликати біди, жінки не пекли хліба, не займались рукоділлям, не різали. Здавна забороняли будь-яку інтелектуальну працю, бо можна втратити розум. Пращури вірили, щоб не зустрітися з нечистою силою, не варто виходити з дому, не слід вирушати кудись далеко. Заборони іноді поширювалися аж до Водохреща. У допомозі нужденним не можна відмовляти. З 15 листопада тривав Різдвяний піст, тож на Андрія не вживали м’ясної та молочної їжі, яєць — страви до святкового столу готували з овочів, фруктів, круп, сухофруктів, горіхів та бобових.
День Андрія Первозванного, по суті, вказував на початок зими. Люди примітили, що «На Андрія треба кожуха-добродія». У народі, зокрема, вірили: якщо вода на річках тихо себе веде, то це вказує на спокійну і рівну зиму. А якщо бурлить і шумить, то неминучі сильні завірюхи. Як ляже сніг, то наступний тиждень, як і зима, відзначаться холодом і хурделицями. А не випав сніг на свято, то слід чекати теплої зими. Червоний вогонь у печі на святковий вечір — то на холоднечу, білий — на відлигу. Сніг піде до свята — до холодної зими. На свято холодно, але сонячно — бути гарному врожаю, а день без опадів і світить сонце — до коротких холодів, а от врожай можна чекати добрий.
Нагадаємо, відтепер віряни в Україні відзначають День святого Миколая 6 грудня.
247Читайте нас у Facebook
