Житейские истории

В Сіднеї ми замінили вітання «Zdrastvuіte» на «Slava Ukraini», — медаліст “Ігор нескорених”

12:11 6 ноября 2018   427
Юрій Дмитренко
Яна СОКОЛОВА, спеціально для «ФАКТІВ» (Полтава)

29 жовтня збірна України, що брала участь в «Іграх нескорених» (Invictus Games) у Сіднеї (Австралія), повернулася на батьківщину. Нашу країну на міжнародних спортивних змаганнях ветеранів з пораненнями та травмами, що виникли під час виконання службових обов'язків (Invictus Games в 2014 році заснував британський принц Гаррі), представляли 15 ветеранів-військовослужбовців. В «Іграх нескорених» українська команда виступала вдруге. Минулого року з Канади наші хлопці та дівчата привезли 14 нагород, а нині — 20. Дві з них завоював 24-річний полтавець, війсковослужбовець Збройних Сил України Юрій Дмитренко. У його заліку — «срібло» в метанні диска й штовханні ядра. Нам вдалося поговорити з Юрою практично одразу після приземлення літака з українською командою у «Борисполі». Спортсмен був стомлений, але щасливий. Розмова з Юрієм Дмитренком відбувалася рідною мовою, яку він відстоює на всіх рівнях, тож редакція, поділяючи позицію свого героя, друкує матеріал українською.

Юра заявив про себе як патріот уже наступного дня після прильоту в Австралію. Змусив волонтерів, котрі обслуговували захід, зняти з будівлі Invictus Games House вітання «Zdrastvuіte», розміщене під українським прапором.

— Близько сьомої ранку наша команда йшла на сніданок, і саме у цей час волонтери вивішували вітання мовами країн-учасників змагань. В око впав напис латиницею під нашим прапором — «Zdrastvuite», — розповідає Юрій Дмитренко. — Мене охопили емоції — середні між огидою та агресією. Здавалось, ніби десь поряд зачаївся ворог.

— Ей, тут велика помилка! — звертаюся англійською до австралійських волонтерів. — Треба негайно це зняти!

— А в чому проблема?

— Це російською. Спаліть цей напис! — кажу.

— О, вибачте, — знітилися вони. І одразу ж почали ліквідовувати недоречність.

— Тут має бути написано «Слава Україні», адже це наше військове вітання, — підказав капітан нашої команди Сергій Ільницький волонтерам.

Напис було змінено доволі оперативно. Коли через півгодини ми поверталися зі сніданку, серед привітань різними мовами вже красувалося «Slava Ukraini». Московське «Zdrastvuite» пішло на смітник. Так само, впевнений, туди ж піде й «рашка» зі своїм «рускім мірам». Наші ж воїни борються не тільки за кожен метр землі на Донбасі. Вони відстоюють свої символи, свою мову! Мова — наша ідентифікація. Австралійці це зрозуміли.

А вітання, написані латиницею, дуже добре допомагали спілкуванню між представниками різних країн. «Слава Україні!» — ці слова звідусіль звучали для нас як підтримка, як визнання нашої справедливої боротьби за свою державність.

Скориставшись нагодою, ветеран російсько-української війни Юрій Дмитренко напередодні старту офіційних змагань виступив перед діаспорою в Українському молодіжному центрі з промовою, в якій зазначив: «Війна, що йде зараз, почалася не в 2014 році. Вона почалась 100 років тому, коли ми не змогли відстояти свою державність. А незалежність 1991 року ми отримали майже в подарунок, не заплативши за неї. Тож сьогодні українці розплачуються за свою свободу і мусять завершити довготривалу війну з російською ордою. І я з товаришами по команді тут тільки тому, що наші війська тримають східні кордони України від путінської навали. Ми будемо змагатися в пам'ять про всіх загиблих. Всьому світові покажемо, що гідні своєї держави, а держава гідна своїх героїв. Коли чуєш „Слава Україні!“, бачиш українські прапори на далекому континенті, то розумієш, що твоя боротьба не закінчується… Це дуже мотивує!»

Чого Юрій від себе не очікував, так це срібної медалі в метанні диска. Готуючись до змагань, він зосереджувався в основному на таких дисциплінах, як веслування на тренажерах і метання ядра. Тому четвертий результат у веслуванні на тренажерах Дмитренка дуже спантеличив.

— Здається, я не так би засмутився, якби опинився на останньому, 39 місці, — зітхає мій співрозмовник. - Не засмутився навіть тоді, коли став п’ятим з п’яти учасників, заявлених у стрибках в довжину, — бо ставив перед собою мету залетіти як мінімум на чотири метри і її досяг. Якщо чесно, я не їхав за медалями. Але на тренуваннях мій результат у веслуванні відповідав минулорічному другому місцю на «Іграх нескорених». Як виявилось, рівень підготовки учасників у порівнянні з минулим роком теж значно виріс. Відрив суперників складав буквально мілісекунди! Було нереально важко, тим паче, що це найбільш енергозатратний вид спорту.

До речі, ядро Юрій вперше спробував метнути у квітні цього року, коли проходив відбір у національну збірну на «Ігри нескорених». Тоді кинутий ним шестикілограмовий снаряд пролетів 9,5 метра, і то був успіх. Це технічно важкий вид спорту, який вимагає від спортсмена неабиякої сили і швидкості. Силу Юра має, тож належало оволодіти технікою. Регулярні тренування на базі столичного Центрального спортивного клубу він розпочав у червні. А на змаганнях у Сіднеї показав результат 11,27 метра, за що й отримав срібну нагороду.


* На змаганнях у Сіднеї Юрій метнув ядро на 11,27 метра, за що й отримав срібну нагороду

— Це не найкращий мій результат, — зізнається Юрій. — Був передостанній день змагань, втома далася взнаки. А мій найближчий суперник — американець Майкл Ентоні — боровся за золото і в цій дисципліні, і в метанні диску. У нього теж пошкоджені нижні кінцівки, проте він все ж стояв на своїх двох. «Мене обійшов двоногий Майкл, минулорічний чемпіон!» — написав я під враженням у своєму щоденному звіті у Facebook. Але все було чесно.

Читайте также: После ранения два маленьких осколка со мной так и живут, — золотой призер «Игр непокоренных»

А ось у метанні диска, до якого ветеран АТО був підготовлений чи не найменше, на нього чекав сюрприз. Напередодні під час тренування результат Юрія Дмитренка ледь перевищував 30 метрів. Зате під час змагань він зумів запустити снаряд аж на 36,65 метра. Розрив між його і «бронзовим» досягненням естонського спортсмена склав понад 6 метрів!

У спорті Юрій Дмитренко лише два з половиною роки. Він ще не мав протеза, коли почав тренуватися — прямо у столичному військовому госпіталі. А через півроку після ампутації змагався у кроссфіті нарівні зі здоровими. Особливо плідним на спортивні перемоги для нього видався минулий рік. Перші 11 кілометрів у два етапи на спортивному протезі Юра пробіг на початку вересня у Полтаві, коли в місті проводився напівмарафон, організований «Новою поштою». Незабаром після того Юрій відправився в Торонто (Канада) на Треті міжнародні мультидисциплінарні змагання «Ігри нескорених» у запасному складі. Тоді вперше йому довелося зіграти у волейбол сидячи. Все вийшло досить спонтанно — збірна Румунії не могла виставити повноцінної команди в цьому виді спорту, тому вона була терміново доукомплектована п’ятьма спортсменами з різних країн із запасного складу. А після Торонто (це було рік тому) Юрій полетів до Сполучених Штатів Америки, де ще з дев'ятьма ветеранами АТО представляв Україну в одному з наймасшабніших і найпрестижніших забігів — Марафоні морської піхоти США. Десять кілометрів на протезі по Вашингтону йому далися вже легше — він здолав їх за 1 годину 11 хвилин. До поранення, зізнається, на такі дистанції не бігав — було не цікаво і не потрібно.


* Розбіг перед стрибком в довжину

…Юра пішов на фронт добровольцем у серпні 2014 року, закінчивши 4-й курс інженерно-будівельного факультету Полтавського національного технічного університету. Своє рішення взяти в руки зброю пояснює просто: «Треба було захищати рідну землю». Його добровольчий батальйон ввійшов до складу 54-го розвідувального батальйону Збройних Сил України, і вже за місяць хлопці воювали на передовій.

— Одного разу, коли ми стояли під Маріуполем, група наших розвідників потрапила у засідку бойовиків, підірвавшись на міні, — згадує Юрій пережите. - Один солдат зміг повідомити нам по мобільному телефону, що у них двоє поранених, яких треба евакуювати. До хлопців була направлена група підтримки, у якій знаходився і я. Як розвідник-кулеметник, я мав прикривати своїх. Та ледь ми наблизилися, зав’язався бій. Він вівся з відстані 100−200 метрів. Вибираючи зручну позицію для ведення бою, я зробив крок від стежки, і в ту ж мить роздався вибух міни. Мені відірвало ліву ступню. Я зумів накласти собі ще кровоспинного джгута — допомогли знання, отримані під час тактичної медичної підготовки. В тому бою отримав поранення також Андрій Бадарак, а наш сержант Павло Литвиненко родом з Обухова Київської області, загинув. Це сталося 17 березня 2016 року.


* Юра пішов на фронт добровольцем у серпні 2014 року

Юра вдячний долі, яка звела його з автором проекту «Ігри Героїв» Євгенієм Ковалем. Якось він прийшов у госпіталь (це було приблизно через півтора місяця після Юриного поранення) й запропонував тренуватися разом з іншими бійцями, які мали ампутації. Пропозиція Дмитренка зацікавила, і він одразу погодився. Наполегливо тренувався все літо і став єдиним з ампутацією кінцівки серед сотень спортсменів, які взяли участь у міжнародних змаганнях з кроссфіту, що відбулися на Софіївській площі в Києві. Тоді Юрій ставив перед собою досить скромну ціль — виконати всі комплекси вправ і не зійти з дистанції. І це йому вдалося!

Наступні «Ігри нескорених» пройдуть через два роки у Гаазі (Нідерланди). Так вирішили організатори змагань, аби в їх учасників була можливість краще підготуватися до виступів.

— А чи відомо, коли Україна буде приймати «Ігри», про що висловив наміри президент Петро Порошенко, вражений досягненнями нашої збірної? — цікавлюся у Юрія.

— Домовленість про такі наміри підтвердив і принц Гаррі, з яким наша команда мала зустріч у Сіднеї. Однак Україна сьогодні точно не готова до проведення таких грандіозних заходів, які вимагаюсь створення специфічної інфраструктури й доступності об’єктів — арен, готелів, ресторанів, що ми бачили в Австралії. Там усе було зосереджено в олімпійському містечку, усе було зручно, і нам не потрібно було витрачати часу на те, щоб добратися з одного місця в інше.

— Яке місце посіла наша команда серед 18 країн-учасниць?

— Офіційно місць у таких змаганнях ніхто не визначає, а неофіційно — п’яте.

— Чому так?

— Бо на «Ігри нескорених» немає такого відбору, як на Олімпіаду чи Паралімпіаду, коли учасники проходять різні етапи змагань і потім за результатами потрапляють до збірної. Тут кількість учасників від конкретної країни визначає оргкомітет заходу. І ця кількість значно різниться. Скажімо, від США, Великої Британії й Австралії виступало більше ніж по 70 спортсменів. Інші ж держави були представлені десятьма чи сімома учасниками. І нагороди в «Іграх» не головне, в них немає призових фондів. Тут головне — атмосфера. Це змагання військових з тяжкими пораненнями заради їхньої реабілітації. Тому склад нашої збірної, наприклад, повністю оновлюється з року в рік — треба дати можливість проявити себе у спорті тим, хто до цього прагне. І мені приємно, що на тестування в Україні подали заявки майже 250 військовослужбовців, котрі зазнали поранень, з них 180 були відібрані до національної ветеранської збірної. Значить, люди включаються в активне соціальне життя, їм цікаво розвиватися, у них є мотивація займатися спортом. А спорт — це дуже важка щоденна робота. Результату в ньому можна досягти, тільки коли тренуватися щодня і дуже довго.

Читайте также: Первые недели после ампутации вообще забывал, что у меня нет ног, — ветеран АТО Александр Чалапчий

— Що найбільше вразило в Австралії?

— Ворони й папуги, яких я зроду не бачив. Маленькі ручні кенгуру в ландшафтному парку, яких можна погладити й погодувати. Клімат, різнобарвна природа… Величезні хвилі Тихого океану. Я досі ніколи не плавав серед таких високих хвиль…

На змаганнях в Австралії Юрій Дмитренко виступав у званні лейтенанта — буквально перед поїдкою міністр оборони України Степан Полторак присвоїв йому це звання і прийняв на службу в один з військових підрозділів. Досі Юра працював у Департаменті патрульної поліції. Тож його спортивні перемоги — продовження життєвих. Він справді нескорений війною.

Між тим, як повідомляли «ФАКТИ», один з членів національної збірної, Олександр Білобоков, який завоював в Сіднеї золоту і срібну медалі, потрапив у гучний скандал. Ситуацію прокоментував і Юрій Дмитренко.

Фото зі сторінки Юрія Дмитренка у Facebook

Читайте нас в Telegram-канале, Facebook и Twitter

Читайте также
Новости партнеров
Киев
+1

Ветер: 2 м/с  С
Давление: 743 мм

— Ну все! Осталось нырнуть в прорубь, поесть блинов, подарить любимому пену для бритья, получить цветы, испечь кулич — и... лето-о-о!!!