Крим ми втрачали крок за кроком із перших днів незалежності, — віце-адмірал Сергій Гайдук
Чому українські військові не стріляли у відповідь, коли «зелені чоловічки» захоплювали військові об'єкти? Яким на момент початку анексії було співвідношення сил між Україною та Росією на півострові? На ці та інші питання в інтерв'ю «ФАКТАМ» відповів командувач Військово-морських сил України у 2014—2016 роках віце-адмірал Сергій Гайдук .
«Чорноморський флот після розвалу СРСР поділили у пропорції приблизно 80 на 20 на користь Росії»
— Сергію Анатолійовичу, як ви вважаєте, ми могли передбачити ситуацію із втратою Криму у 2014 році? Чи могли щось зробити, щоб Крим залишився таки українським?
— Події у Криму є однією з чергових трагічних сторінок історії нашої держави та національного флоту. Крим — це не військова, а політична проблема, що виникла фактично з перших років незалежності України.
Якщо проаналізувати російські документи державного рівня, які були прийняті після розвалу Радянського Союзу, то одними з перших були документи про денонсацію ухвали щодо передачі Криму Україні та про російський статус міста-героя Севастополь. Це був своєрідний виклик Україні з боку Кремля.
Можна згадувати низку подій, які передували окупації півострова. Наприклад, розділ Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу, який був яблуком розбрату між Україною та Росією аж до підписання великого договору про дружбу. Ви пам'ятаєте, як його поділили? У пропорції приблизно 80 на 20 на користь Росії. Після поділу Чорноморського флоту Україна отримала 140 бойових кораблів, катерів та суден забезпечення. За період незалежності було списано на металобрухт 65, а добудували за проектами колишнього Радянського Союзу лише 5. Далі ще цікавіше: близько 70% озброєння на цих кораблях російського виробництва .
Окупація Криму мала системний, плановий та агресивний характер з боку Росії. На противагу пасивному реагуванню на ці виклики та загрози українській владі, включаючи ігнорування або прийняття несвоєчасних рішень на державному рівні, які стосувалися і населення Криму, і загалом ситуації на півострові. Це дозволило Кремлю зробити безліч послідовних кроків, спрямованих на підготовку до окупації. Наприклад, зрив міжнародних навчань «Sea Breeze», які мали відбуватися у Криму. Можна сказати, що це була попередня «гібридна» підготовка до окупації та апробація порядку дій із одночасним проксі-викликом з боку Росії українській системі нацбезпеки.
Крім того, варто згадати епопею з Тузлою у 2003 році, а водночас відсутність морського державного кордону в Керченській протоці та в Азовському морі. Можна згадати грузинську п'ятиденну війну, коли Чорноморський флот Росії, що базувався на українській території, брав участь у ній. Не варто забувати і про Харківські угоди 2010 року, згідно з якими продовжено термін дислокації російського флоту на території Автономної республіки Крим на 25 років.
— Чий це прорахунок, як ви гадаєте?
— На мою думку, це помилки всіх гілок української влади.
Ми Крим втрачали крок за кроком: відсутністю своєчасних політичних та управлінських рішень, заплющуванням очей на проблеми, що лежали на поверхні. Цим і користувалася РФ.
Знаєте, злоякісна пухлина не розсмоктується сама по собі, вона потребує хірургічного втручання. У цій ситуації з боку української влади цього втручання просто не було.
Читайте також: «У Криму я з жахом усвідомила, що керівники Росії безсоромно брешуть з екрану телевізора»
— Але ж влада багато разів змінювалася з перших днів незалежності України…
— Це системний та спадковий прорахунок усіх гілок влади, починаючи з моменту незалежності України та аж до окупації. Намагаюся пояснити і почну здалеку.
На момент початку окупації Україна так і не спромоглася переламати російську ідеологію в Криму. Ми програли боротьбу за людей, які проживають на півострові, ми програли інформаційний простір, а точніше навіть не робили спроб їх виграти. Влада Криму та Севастополя, незважаючи на київські призначення, була прихильниками проросійських настроїв. Фундаментом для цього були багаторічні спроби Кремля відновити російський статус Криму та Севастополя. І не дивно, що в Криму протягом листопада 2013 — лютого 2014 року відбувалася консолідація проросійських сил, організовувалися загони «самооборони», створювалася політична та військова архітектура управління окупацією півострова.
Крим є урбанізованою територією, тому що основна маса населення станом на 2014 рік проживала у приморських містах-портах — Керч, Севастополь, Ялта та Феодосія — та столиці автономії Сімферополь. Усі політичні та протестні сплески проходили саме у цих містах.
«Кримчани більше чекали на День російського флоту, бо не могли запам'ятати, коли наше, українське, свято»
— Виникає питання, чому основу протестних рухів становило населення саме цих міст? — продовжує Сергій Гайдук. — Ну, не все ж таки серед них були завезені козачки чи «титушки»? Однією з причин цих протестів була, на мою думку, відсутність системної державної морської політики.
У приморських містах жили й працювали цілі династії моряків — людей, яких море виховало, навчило та дало роботу. Ігнорування українською владою їхніх сподівань та проблем дало, як то кажуть, зворотний ефект.
— Да ви праві. У 1990-ті після весілля я проводив свій медовий місяць у Криму та пам'ятаю, як там місцеві жителі реагували українською мовою.
— Дуже негативно реагували. Крим жив «своїм життям». Невже хтось не бачив, як системно закладалося яблуко розбрату між українськими та російськими військовими у Криму. Подивіться на соціальну та ідеологічну сторони військового середовища того часу. Образ «легендарного російського моряка» завжди був на слуху, чого не скажеш про образ українського моряка. Ми не раз звертали увагу керівництва держави та Збройних Сил, що не може бути такого дисбалансу, різниці у грошовому та соціальному забезпеченні між військовослужбовцями ЧФ Росії та ВМС України, що Росія політично переграє нас.
Читайте також: Владислав Селезньов: «На Донбасі не було так страшно, як у Криму»
Хто не бачив, яким чином обиралася та призначалася кримська та севастопольська влада? Взяти хоча б Верховну Раду Криму 2014-го — 99 осіб, а скільки мали проукраїнські погляди? Якщо не помиляюся, там були лише 4 депутати від Курултаю та 3 позафракційні, а решта — з російською «весною» в голові. Якщо детально вивчити протоколи сесій Севастопольської міської ради щодо виділення земельних ділянок під будівництво житла для військовослужбовців ЧФ Росії та ВМС України, ви будете шоковані: ВМС — на окружній дорозі Севастополя та за нею, а ЧФ — на ділянках, що прилягають до морської акваторії. Як то кажуть, знайте своє місце!
І таких прикладів покрокового формування негативного іміджу України у Криму було багато. Загалом окупація Криму була лише складовою загального задуму тривалої повномасштабної російської агресії проти України.
— Наскільки мені відомо, у Криму навіть День російського військово-морського флоту вважався більшим святом, ніж День ВМС України.
— Зі святкуваннями Дня флоту відбувався серйозний казус. Не знаю чому, але зі зміною влади та приходом нового президента у нас змінювалася дата святкування Дня Військово-Морських Сил України. Росіяни з цього приводу з нас жартували. Напевно, люди більше відзначали День російського флоту навіть тому, що не могли запам'ятати, коли наше, українське, свято. І звичайно, свою роль відігравала традиційність та ностальгія севастопольців за Радянським Союзом.
З росіянами в Криму ми завжди мали непрості стосунки. Ми сходилися, проводили спільні заходи, потім розходилися, потім знову сходилися — нагадує флотську тільник.
«Мене призначали командувачем ВМС України по телефону»
— Згадаймо 2014 рік, коли вперше в Криму з'явилися так звані «зелені чоловічки». Який настрій панував серед українських військових, серед населення? Чи була якась паніка? Чи розуміли військові моряки, що відбувається щось серйозне, що треба цьому якось протистояти? Які ваші враження? Ви ж це все на власні очі бачили? У ті дні вас призначили командувачем Військово-Морських Сил України.
— На кримську ситуацію можна дивитися з різних поглядів. Про політичну ми трішки поговорили, а тепер давайте подивимося на неї з воєнного погляду.
Якщо говорити про форми застосування військ, то командир будь-якого рівня має зрозуміти задум «старшого начальника» та відповісти на запитання: навіщо це робиться? з якою метою? де, коли, як? При цьому розуміючи відповідальність за можливі втрати серед особового складу та техніки. «Покласти» людей, тому що їх треба просто «покласти»? Це не найкраще рішення. Ось згадав дискусію американського та радянського генералів часів Другої світової — на запитання американця щодо подолання мінних полів радянський відповів: «Та для цього в мене є піхота».
У ситуації, яка була в Криму, ми, маю на увазі керівництво флоту, чітко розуміли: якщо й проводити операцію із застосування Збройних Сил для деокупації Криму, то її основу мало б складати угруповання з континентальної України.
Читайте також: Родня з Росії дзвонить: «У Криму немає жодних «зелених чоловічків». А я якраз із ними розмовляю, — офіцер ВСУ
Враховували й негативні настрої місцевого населення проти українців, українських військових — чи це сприяло виконанню тих чи інших завдань.
На той період, наприклад, коли я прийняв управління флотом, за наказом зрадників було знищено систему прихованого управління військами. Тож до багатьох тактичних командирів інформація доводилася з обмеженнями. І це вимагало командирської поміркованості, волі, твердості і характеру. Але не всі з цим завданням упоралися.
Враховуючи те, що близько 80% військовослужбовців контрактної служби були кримчанами, для них батьківщина закінчувалася межами адміністративного кордону півострова. І ви хочете сказати мені після цього про якийсь патріотизм, про якусь самопожертву заради незалежної України? А додайте ще системний інформаційно-психологічний тиск із російської сторони проти рідних та близьких цих військовослужбовців та проти них самих, заходи щодо введення в оману.
Після зради Березовського (колишній командувач флоту України, який перейшов на бік Росії фактично на другий день після призначення. — Авт .) 2 березня 2014 року, я отримав, як кажуть, «прапор до рук». Ось так і став командувачем ВМС за умови окупації.
Адже Березовський був призначений на посаду командувача ВМС Указом президента 1 березня 2014 року, а вже 2 березня цей Указ скасували та порушили кримінальну справу про державну зраду.
Які мої перші враження після появи у Криму «зелених чоловічків»? Моряки кажуть: «Озирнутися у відсіках». Є така команда на кораблі. Ось я озирнувся у відсіках і побачив, що кримської влади немає, севастопольської влади немає, українських силовиків, тобто міліції, СБУ, прокуратури, внутрішніх військ теж немає. І системи керування немає. Що накажете робити у цій ситуації?
— Української вертикалі влади на той час у Криму взагалі не було? По суті, вас кинули одного і призначили командувачем?
— Так, української вертикалі влади фактично не було. Командувачем ВМС мене призначали у телефонному режимі. Мені зателефонував начальник Генерального штабу та запитав: «Як справи?» Я відповів: ситуація дуже складна і напружена… Але складність її була й у розумінні того, що ти перебуваєш в автономному плаванні, тобто ні владі, ні силовикам. Все, ти лишаєшся один! Як кажуть моряки, порятунок потопаючих — справа самих потопаючих.
З 2 по 7 березня я тимчасово виконував обов'язки командувача, а це ще п'ять днів ситуації якоїсь невизначеності. Безперечно, Росія це розуміла і дуже швидко заповнила кримський військовий та політичний вакуум. Там з'явилося і командування Південного військового округу практично у складі, там з'явилося керівництво Міністерства оборони та військово-морського флоту Росії. Політичний вакуум повністю заповнений депутатами Держдуми Росії. Інформаційна площина була заповнена російськими артистами, починаючи від Газманова і до Циганової, які співали і вихваляли російський флот. На жаль, українська влада у цій ситуації себе ніяк не виявила…
— Чому влада не реагувала?
— На період ухвалення командування ситуація вже була критичною. Час минув. Державний зв'язок порушено, телевізійні та радіокомпанії вже, по суті, російські… Інформація про події на континентальній Україні була або заблокована, або понівечена.
Читайте також: Володимир Клепіковський: «Спершу росіяни кинули на блокування нашої частини у Феодосії 14-річних підлітків…»
— Тобто, з Києвом зв'язатися не було жодної можливості? А мобільний зв'язок залишався?
— Розумієте, керувати військами за допомогою мобільного телефону, коли все прослуховується чи «давиться», це утопія. Мобільні телефони — це не той зв'язок, який потрібен для керівництва військовими підрозділами, у тому числі і при їх бойовому застосуванні.
— А хто в момент появи «зелених чоловічків» у Криму мав чисельну перевагу? В українських військових чи російських?
— На період березневих подій баланс за особовим складом між українськими та російськими флотами був десь 50 на 50. За бойовим потенціалом — росіяни були на голову вищими.
— А де базувалися росіяни? У Севастополі? Чи десантувалися вони на півострів?
— На період початку активних дій у Криму російський Чорноморський флот мав приблизно 12−13 тисяч особового складу, дислокувалися в Севастополі та Феодосії. Крім російського флоту, у Криму ще дислокувалися їхні повітряні сили на аеродромах Кача та Гвардійське.
«Населення в Криму переважно було негативно налаштоване проти українських військових»
— Україна взагалі не мала можливості дати відсіч окупантам у Криму?
— Була. Але треба було починати діяти, як на мене, ще 27 лютого, коли відбулося захоплення адміністративних будівель у Сімферополі. Тоді ще був час зробити щось за всіма канонами проведення антитерористичної операції під керівництвом СБУ.
Ми не повинні забувати, що інформаційні атаки з боку Росії продовжуються. На мій погляд, для деконсолідації української нації періодично поширюються «вкидання» та спроби втягування в дискусію на кшталт «здали Крим без жодного пострілу», «чому матрос не стріляв», «військові моряки здали Крим» тощо. У своїх публічних виступах я говорив і продовжую говорити, що не можу погодитись із такими заявами. Вони не відповідають дійсності, більш того, є шкідливими для суспільства. Аргументів і прикладів достатньо — лише великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» для боротьби з бойовими плавцями та швидкохідними катерами використав понад 1500 гранат.
Але треба шукати відповіді на складніші питання: хто і навіщо це робить? Хто замовник цього дискурсу? Чому кримська проблема переводиться із політичної у військову площину, навіть не тактичного рівня?
Читайте також: Український військовий льотчик: «У Криму „зелені чоловічки“ могли збити нас будь-якої хвилини»
— Чи була евакуація наших військових на материкову Україну найкращим виходом із ситуації? Краще, аніж зі зброєю в руках спробувати відстояти свою землю?
— Евакуація відбулася вже після того, як був указ виконуючого обов'язки президента Олександра Турчинова та рішення РНБО. 24 березня було ухвалено рішення про евакуацію, а до цього рішень жодних не було.
Наші дії в Криму у березні 2014-го дозволили «післямайданівському» керівництву зрозуміти та адекватно оцінити ситуацію, що склалася на той період, ухвалити відповідні рішення. Плюс час, щоб зробити певні політичні кроки у напрямку міжнародної спільноти та привернути увагу до можливої повномасштабної агресії щодо України .
Ціна питання була надто великою — цілісність та незалежність України. Те, що нам вдалося створити місячний гандикап, це, безперечно, велика заслуга. Це не жертовність ВМС, це послідовність кроків вищого рівня. І цей опір російської окупації Криму дало змогу перегрупувати війська із західного напрямку на східний. Адже згідно з концепцією того часу — «ворог» у нас був на заході, а на сході був «друг, старший брат, товариш». Але у 2014-му виявилося все з точністю навпаки. Тому наше завдання було одне: ми повинні були дати можливість ухвалити ті єдині правильні рішення, які б дозволили не втратити Україну і не розколоти її на шматки, як це планувала країна-агресор.
А щодо «глашатаїв», які кричать про «зраду» і «здали без пострілу Крим», то це люди, яких використовують як гвинтики інформаційної війни Росії проти України. На мій великий подив, шлях від героїзації ВМС України до зради виявився дуже коротким, і суспільство чомусь із задоволенням вірить у цю «жовтизну», вірить у надуману сенсацію, в такі безглузді речі. Думаю, що час все розставить на свої місця.
Читайте також: Сьогодні Крим ближчий до України, ніж був на початку 2014 року, — Андрій Сенченко
Другу частину інтерв'ю з віце-адміралом Сергієм Гайдуком читайте тут.
6091Читайте нас у Facebook
