Захід може легко «поставити Росію на коліна», не застосовуючи військової сили, — Володимир Василенко

Закриваючи очі на військові злочини Росії, Захід заохочує її агресію проти сусідів

 — Для створення такого трибуналу, який має мандат Ради Безпеки ООН, потрібна одностайність постійних членів СБ, — розповідає Володимир Василенко. — Але в Радянського Союзу в минулому і в Росії нині як у постійних членів Ради Безпеки ООН було право вето. Тому питання про створення трибуналу щодо СРСР навіть не порушувалося. До того ж, масштаби неправомірного застосування сили військовими під час придушення виступів громадян у Радянському Союзі були набагато меншими, ніж у Югославії.

Суд для СФРЮ створили з ініціативи Франції з урахуванням Резолюції Радбезу ООН N827 від 25 травня 1993 року. Причиною стали криваві події, які супроводжували розпад Югославії на початку 1990-х років, під час якого внутрішні зіткнення переросли у кілька міжнародних збройних конфліктів. Сербія воювала з Хорватією, з Боснією та Герцеговиною.

У ході цих бойових дій, породжених шовіністичною політикою Сербії, підтриманою, до речі, на той час Росією, були скоєні ці жахливі військові злочини, злочини проти людяності. А Росія спочатку заохочувала агресивні дії сербського комуністичного керівництва, а потім «умила руки» та своїх обіцянок не виконала. Натомість дала згоду на створення трибуналу.

Якщо говорити про події в Чечні, Придністров'ї, Грузії , то, незважаючи на різний характер супутніх їм обставин, дії Росії щодо Республіки Ічкерія, Молдови та Грузії були і залишаються актами збройної агресії. І також супроводжувалися військовими злочинами та злочинами проти людяності. На жаль, західні держави практично заплющили очі на ці злодіяння, що заохотило Росію до подальших агресивних дій, зокрема до озброєної агресії проти України, що триває досі.

— Колись Радянський Союз виключили з Ліги Націй за агресію проти Фінляндії…

— Було таке 1940 року.

— Чи можливий варіант виключення Росії з ООН чи хоча б із Ради Безпеки?

— Це неможливо, тому що питання членства в ООН вирішуються шляхом голосування і у Генеральній Асамблеї, і у Раді Безпеки ООН. А в Раді безпеки Росія має право вето. Якщо один із цих органів проголосує проти виключення якоїсь держави з Організації Об'єднаних Націй, рішення не буде ухвалено. У нинішніх умовах навіть позитивне рішення Генасамблеї є проблематичним, оскільки для ухвалення необхідно набрати дві третини голосів. Не думаю, що зараз реально це зробити. Сьогодні Росія має значний вплив на багато держав-членів ООН, особливо на африканські, азіатські, латиноамериканські країни СНД. Тому спроби виключення РФ із ООН безперспективні у світлі нинішніх правових та політичних реалій.

Показовим є факт ухвалення Генасамблеєю ООН 27 березня 2014 року резолюції 68/268 «Територіальна цілісність України» після анексії Криму Російською Федерацією. За резолюцію, яка закликає всі держави та організації не визнавати будь-які зміни статусу АР Крим та Севастополя, проголосувало лише 100 членів ООН. 11 були проти, 58 утрималися та 24 делегації були відсутні під час голосування. І це при тому, що в резолюції підтверджувалася територіальна цілісність України «у межах її визнаних на міжнародному рівні кордонів» та містився заклик «відмовитися та утримуватися від дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності та територіальної цілісності України», але не було й натяку на збройну агресію РФ проти нашої країни, анексію Криму та засудження Росії як держави-агресора.

Росія у своїх діях на міжнародній арені вважає за краще спиратися на право сили, а не силу права. Зловживаючи правом вето у РБ ООН, Росія може заблокувати будь-які рішення, спрямовані на засудження її агресивних дій та застосування проти неї передбачених Статутом ООН примусових заходів.

За таких обставин правовою підставою для застосування санкцій проти Російської Федерації мають стати правовий звичай та стаття 51 Статуту ООН, яка передбачає право держав на індивідуальну та колективну самооборону від агресії. Безпосередня жертва агресії має право давати відсіч державі-агресору, застосовуючи всі наявні кошти, від збройної сили до повного припинення будь-яких відносин у будь-яких сферах — дипломатичної, економічної, культурної. і т.д.

Такі ж примусові заходи мають право застосовувати й інші держави-члени ООН, надаючи військову, політичну, економічну, дипломатичну допомогу державі-жертві агресії. І для цього не потрібні жодні рішення Ради безпеки чи Генасамблеї ООН.

Я завжди говорив і повторю зараз, що через розбійну поведінку Росії, яка стала особливо зухвалою і небезпечною в період вічного правління Володимира Путіна, необхідно було давно організувати антипутінську коаліцію, подібно до створеної після початку Другої світової війни антигітлерівської коаліції.

«Представники західних демократій куплені Росією або завербовані її спецслужбами»

— Чому вона досі не створена?

— Політичну волю лідерів західних демократій сьогодні паралізовано, з одного боку, сподіваннями на трансформацію авторитарного путінського режиму, і з іншого — страхом, породженим можливістю збройного конфлікту з Росією, — вважає Володимир Василенко. — Ці надії та страх — результат тривалої та системної роботи російських дипломатії, спецслужб та пропагандистської машини.

Крім того, впливові західні монополії та корпорації пов'язані з вигідною для них експлуатацією російських природних ресурсів. У свою чергу, Росія імпортує на Захід не тільки природні ресурси, а й корупцію. Дуже багато західних представників ділових та політичних кіл, засоби масової інформації куплено. Деякі завербовані російськими спецслужбами. Такі представники політикуму є активними адвокатами інтересів Росії у світі. Вони, зокрема, використовують як аргумент тезу про те, що не можна допустити падіння та розпаду Росії, бо це призведе до поширення ядерної зброї та хаосу у міжнародних відносинах. Звідси й протидія запровадження проти Росії ефективніших санкцій. (Такі ж побоювання неконтрольованого поширення ядерної зброї, нагадаємо, західні лідери західного світу зазнавали за часів горбачовської «перебудови» та розпаду СРСР. — Авт .)

На Заході продовжують заплющувати очі на той факт, що в Росії з 2000 року, коли прийшов до влади Путін, і досі триває процес (який наближається до завершення) формування авторитарного расистського режиму нацистського штибу. Цей режим функціонує за фасадом квазідемократичних інститутів, але спирається на вікові традиції та ідеологеми російського імперіалізму. Його експансіоністська природа виключає можливість реформування та демократизації путінської Росії. Тому надії на добровільне перетворення цієї країни на демократичну державу утопічні та нездійсненні.

Росія може створювати видимість своєї готовності до збройної конфронтації із Заходом, але ніколи не розв'яже широкомасштабної війни. Незважаючи на те, що вона регулярно грає «ядерними м'язами», її потенціал за всіма параметрами набагато слабший за західний. Захід же має можливість без застосування збройної сили «поставити Росію на коліна», змусивши її відмовитись від протиправних, підривних дій на міжнародній арені, від авторитарних тенденцій у внутрішній політиці, до припинення агресії проти сусідніх держав та відновлення порушеного міжнародного правопорядку. Для цього західні демократії мають ефективні механізми стримування агресії та могутні невоєнні важелі — насамперед у економічній сфері. Росія проти ними є економічним карликом.

— Як переконати Захід у необхідності створення антипутінської коаліції?

— Сьогодні Україна — у центрі протистояння західної цивілізації та путінської недоімперії. Чинивши опір і даючи відсіч російської агресії, наша країна захищає не тільки себе, але також цінності та життєво важливі інтереси західних демократій. Це дає Україні право порушувати питання про трансформацію відносин партнерства з дружніми їй державами в антипутінську коаліцію. Її створення — надзавдання української дипломатії. Вона має працювати з нашими західними партнерами систематично, постійно, у режимі 24/7 та висувати підкріплені фактами пропозиції.

Аргументів і підстав для цього більш ніж достатньо: агресія, що триває проти Республіки Молдова (військова окупація Придністров'я), Ічкерії (завоювання і силове утримання Чечні у складі РФ), Грузії (відторгнення і окупація частин грузинської території — Південної Осетії та Абхазії), Криму та тимчасова окупація окремих районів Донецької та Луганської областей), варварські бомбардування мирних об'єктів та цивільного населення в Сирії, терористична та підривна діяльність російських спецслужб та пропагандистської машини на територіях західних країн і т.д. Цей список можна легко продовжити.

Відсутність адекватної реакції демократичних держав на агресивну поведінку Росії заохочує її до подальших порушень та наближає світ до небезпечної межі, перехід якої може призвести до глобальної катастрофи. І що раніше на Заході це зрозуміють, то краще і для Заходу, і для Росії. Лише у такому разі можна сподіватися на відновлення міжнародного правопорядку.

Як раніше повідомляли «ФАКТИ», Україна та інші країни-партнери Євросоюзу приєдналися до санкцій проти Росії .

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News