«В учня моєї футбольної академії Гната немає ноги. Проте він любить грати в нападі та забиває голи»
«Наші маленькі учні самі дають назви своїм командам — «Челсі», «Барселона», «Шахтар», «Манчестер»
— Через бойові дії нам не завжди вдавалося вчасно відправити на роботи трактора — то доводилося чекати, поки сапери обстежують територію після чергового обстрілу, то по дорозі неможливо було проїхати після вибухів, — продовжує Данило. — Місцеві жителі, яких ми наймали, відправлялися на роботи, долаючи страх.
Ми з тестем ризикували не менше, аніж вони, адже цілими днями проводили на полях. Найчастіше спочатку перевіряли, чи немає на них снарядів і мін, і тільки після цього допускали туди трактористів. Потрібно було вберегти і нашу сільгосптехніку. Для цього ми вибрали майданчик, як нам здавалося, в невразливому для снарядів і мін місці — під горою в куточку біля наших складів. Однак восени 2016 року навіть її накрило артвогнем. В результаті один з тракторів і нова дорога сівалка відновленню не підлягали. Після цього ми вирішили згортати бізнес. Ще деякий час пішов на те, щоб продати урожай, розплатитися за паї, розпродати вцілілу техніку, ПММ, добрива… Ми перебралися в Краматорськ, оселилися на орендованій квартирі. Тоді я й вирішив зайнятися тим, що люблю і вмію добре робити, — футболом. У мене виникла бізнес-ідея: відкрити футбольну академію для дітей і тим заробляти на життя.
Я порахував: для того, щоб моя футбольна академія була рентабельною, потрібно набрати як мінімум 80 учнів. Підготував презентацію академії, показав її в дитячих садах і школах Краматорська. Запросив на заняття не тільки хлопчиків, але і дівчаток. І вже за перший місяць набрав необхідний мінімум хлопців. Спочатку я приймав в наші групи малюків з трьох років. А зараз беру і дворічних. Я сам розробив ескізи кількох комплектів футбольної форми для діток, і ми пошили її на одному з підприємств Краматорська.
Читайте також: «Для своїх і прийомних дітей будую міні-селище»: ветеран АТО реалізує проект «Нове село»
— Орендували футбольне поле?
— Спортивний зал. Зрозуміло, що маленьких діток на тренування призводять дорослі. Тому для батьків, дідусів і бабусь я обладнав кімнату з моніторами, на які виводиться картинка з відеокамер, розміщених в спортзалі. Таким чином дорослі бачать і чують все, що відбувається на тренуванні. А коли дозволяє погода, ми проводимо заняття під відкритим небом.
Я назвав академію FootyStar. Ідея її створення виявилася дуже продуктивною, і з часом відкрив філії в двох містах — Дружківці і Слов'янську. Взяв на роботу дев'ять тренерів. Вони молоді, у них добре виходить працювати з дітлахами. До речі, одне з наших головних правил — ні в якому разі не кричати на юних футболістів.
Ми проводимо турніри з футболу. Причому наші вихованці самі дають назви своїм командам — «Челсі», «Барселона», «Шахтар», «Манчестер», «Ліверпуль». Тобто за назвами клубів, які їм найбільше подобаються.
«В інклюзивних групах діти займаються безкоштовно»
— Знаю, що ви організували групи для дітей з інвалідністю. Як прийшли до цієї ідеї?
— Її підказали батьки цих хлопців: вони зверталися до мене, мовляв, їхні діти теж хочуть займатися футболом. Вирішив спробувати. Ми з моїми тренерами адаптували програму для таких діток і стали з ними займатися.
— Ввели для них пільгову плату за тренування?
— Брати за їх навчання гроші совість не дозволяє. Так що інклюзивні групи, в яких займаються ці діти, безкоштовні. Зараз з 350 учнів академії 70 — це хлопці з особливими потребами. У нас навіть тренується хлопчик, у якого немає однієї ноги. Його звуть Гнат, він живе по сусідству зі мною. Коли я побачив, що хлопчина на милицях грає на вулиці з пацанами в футбол, дізнався телефон його батьків. Поговорив з його мамою, запропонував привести сина до нас в академію. Гнату не дуже подобається грати в захисті — любить бути нападником і забивати голи.
— Він втратив ногу через війну?
— Наскільки мені відомо, з іншої причини.
«Я починав свій шлях в академії клубу „Металург“ з Донецька»
— Чи приймаєте дітей з будь-якої інвалідністю?
— Майже. У нас займаються діти з проблемами розвитку слуху, мови, хворі на ДЦП, аутизмом… Інша справа, що батьків багатьох з цих діток ми просимо брати участь в тренуваннях — допомагати наставникам.
Раніше футбольна академія приносила певний прибуток, але зараз, коли у мене безкоштовно навчається так багато дітей з особливими потребами, я нічого на ній не заробляю. По суті, батьки, які приводять своїх синів та дочок в комерційні групи, оплачують заняття діток з особливими потребами. Дуже важливо, що Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) підтримало нас матеріально, завдяки чому ми не тільки закупили новий спортивний інвентар, а й частково покриваємо витрати на зарплати і оренду. Крім того, завдяки USAID дистанційно проходимо навчання у фахівців канадського центру спортивної і соціальної підготовки дітей і дорослих з інвалідністю Abilities Centre з Торонто. Ми повинні були поїхати туди, щоб своїми очима побачити, як проводяться заняття, але завадила пандемія. Заняття в Abilities Centre проводяться з усих олімпійських видів спорту. За прикладом цієї авторитетної організації планую створити подібний інклюзивний центр в Краматорську.
Читайте також: «Відновившись після поранення, перетнув США на велосипеді»: «кіборг» Олександр Чуб організовує дитячі табори
Вже зараз наша робота з дітьми не обмежується футболом: ми відкрили творчу студію «Барви», в якійвчать малювати, ліпити, робити різні вироби. У цій студії займається і моя семирічна дочка. Зараз у мене вже троє дітей. Молодший син ще зовсім маленький, а старший (йому 10 років) займається у футбольній академії. Я, до речі, починав свій шлях у професійному футболі в академії клубу «Металург» з Донецька, який виступав в прем'єр-лізі чемпіонату України.
— За які команди грали?
— За «Титан» з Армянська (Крим), «Макіїввугілля», київський «Арсенал». Ще коли був в «Титані», під час тренувальної гри отримав травму гомілковостопного суглоба. Її залікували, але періодично вона давала про себе знати. Це була одна з причин того, що в 2012 році я вирішив піти з професійного спорту. Тим більше що в клубах, за які виступав, зарплати були не дуже високими. На повсякденні витрати вистачало, не більше того.
А я вже на той час був одружений, у нас з дружиною народився син. Потрібно було забезпечувати сім'ю, зайнятися тим, що відкривало б перспективи, розвиватися. Тесть запропонував сільськогосподарський бізнес, і я погодився. Він купив літак Ан-2 — за прикладом своїх знайомих бізнесменів з Західної України. Я в якості менеджера знаходив замовлення на обробку посівів з повітря, а виконували їх пілоти, яких ми взяли на роботу. У нас і авіамеханіки були. Справа йшла добре, і ми взяли у селян в оренду значні площі землі. Вирощували на них пшеницю, соняшники, ячмінь… Купили два трактори, сівалки, різне навісне обладнання. Навіть коли вибухнула війна, ще два з половиною роки продовжували займатися цим бізнесом. Ну, а чому ми його припинили, я вам вже розповів.
І ось ще що: термін контракту з USAID про фінансову підтримку моєї футбольної академії закінчується в травні. Добиваюся, щоб американські партнери продовжили з нами контрактувати. Звертаюся за матеріальною підтримкою академії і до влади Краматорська. Як би там не було, введення плати за навчання дітей з інвалідністю не планую.
— Якщо футбольна академія на даному етапі не приносить вам прибуток, значить знайшли інше джерело доходів?
— Так, ще зайнявся будівельним бізнесом. Багато заробляти поки не вдається. Своєї квартири у мене немає, живу в орендованій…
Читайте також: «Ми вчимо вихованців дитбудинків та інтернатів, як стати успішними»
Нагадаємо, раніше в Києві на НСК «Олімпійський» пройшов благодійний концерт для дітей-аутистів.
Фото зі сторінки Данила Плахін в Facebook
1975Читайте нас у Facebook
