Це сталося рівно 215 років тому, в 1806 році. В день своїх іменин 23-річна дівчина Надія Дурова, дочка гусарського ротмістра Андрія Васильовича Дурова і Анастасії Іванівни Олександрович, представниці сім'ї багатих українських поміщиків, таємно переодяглася в чоловічий костюм, обрізала довгі коси і, залишивши на березі річки своє жіноче плаття, втекла з батьківського будинку. Взагалі-то все до цього йшло вже давно. Народившись у військовій родині (яка чекала, до речі, хлопчика), Надя з самого дитинства хлопчиськом себе і відчувала. Чи було це спочатку в Києві, де батько проходив службу, чи потім у Вятській губернії, куди ротмістр Дуров отримав призначення городничим невеликого містечка Сарапул, або ще пізніше в материнському маєтку Велика Круча Полтавської губернії, — всюди маленька Надя вела себе однаково. Як людина, яка мріє лише про одне — про військову службу. Благо, все для цього мала. До дівчинки був приставлений гусарський денщик батька Астахов, що душі в дитині не чаяв і все робив для того, щоб навчити підопічну відмінній верховій їзді і такому ж вмінню володіти шаблею.

Надя так захопилася своєю мрією, що ночами, коли всі домашні спали, сідлала свого вірного черкеського коня Алкіда і до ранку скакала на ньому, світ за очі. На ньому ж норовлива дівчина і втекла з рідної домівки. Догнала козачий полк, який як раз в той час проходив через їх місто, назвалася сином вятського дворянина і разом з кіннотою дійшла до Гродно, де знаходилися регулярні війська. Рівно 10 років Надія Дурова, видаючи себе за Олександра Соколова, вірою і правдою служила Батьківщині. Щоденну муштру, багатогодинні роз'їзди в сідлі, інші солдатські труднощі кавалерист-дівиця переносила на рівні з товаришами по службі, приховуючи від них заборонене законом перебування персони жіночої статі в регулярних військах. Ніхто з командирів і товаришів по службі навіть уявити не міг, що цей хоробрий і надійний в боях гусар насправді був тендітною дівчиною. Та й як подібне можна було уявити, якщо в першому ж бою, проявивши рідкісну відвагу, Соколов врятував пораненого офіцера, витягнувши його в безпечне місце? Як можна було уявити, що, отримуючи поранення в страшних боях, відважний гусар щоразу повертався до свого полку, отримавши, наприклад, за хоробрість, проявлену в Бородінській битві срібний Георгіївський хрест з рук самого імператора Олександра, а потім ставши ще і надійним особистим ординарцем самого Кутузова?!

Ті з нас, кому за радянських часів довелося подивитися чудовий фільм «Гусарська балада», напевно пам'ятають перипетії неймовірно яскравої військової служби безстрашної кавалерист-дівиці. Все це було чистою правдою. Як і те, що імператор знав сокровенну таємницю легендарного гусара, але наказав нікому більше її не відкривати. Правда, мало кому відомо було про те, чим займалася Надія Дурова після виходу у відставку в чині штабс-ротмістра з пенсійним платнею в одну тисячу рублів на рік. Ведучи щоденникові записи своїх неймовірних пригод, Дурова познайомилася в Петербурзі з Олександром Сергійовичем Пушкіним і з його легкої руки видала вона написала за роки служби повісті й оповідання в 4-х (!) Ттомах. Після чого вже відомою письменницею і так і невідомої героїнею Вітчизняної війни 1812 року Надія Дурова оселилася в Єлабузі, в невеликому будиночку, який скромно називала своєю «печерою». Коли ж відомості про її таємниці все-таки просочилися до друку, Дурова пояснила свої вчинки наступним чином: «Я стала чоловіком не з примхи чи презирства до жіночої статі. Просто суспільству потрібна активна, діяльна жінка. А це багато в чому залежить від самої жінки».

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.