Рівно 100 років тому в Москві відкрився Єврейський камерний театр під керівництвом Олексія Грановського. Здавалося б, нічим не примітна подія. Якби не одне «але». В оформленні спектаклю під назвою «Вечір Шолом-Алейхема» (як відомо, письменник Шолом-Алейхем народився у Києві) головну скрипку грав молодий, але вже досить відомий художник Марк Шагал. Так-так, на той час Мойсей (народився у маленькому єврейському містечку під Вітебськом 6 липня 1887 року) вже називав себе Марком. Це ім'я він вибрав у Парижі, куди в 1911 році приїхав вчитися художній майстерності завдяки стипендії, отриманої в Петербурзі від Максима Вінавера. У Художню школу петербурзького Товариства заохочення мистецтв, яку очолював знаменитий Микола Реріх, талановитого хлопця прийняли відразу на третій курс — і без іспитів! Там-то на нього і звернули увагу меценати, які вирішили відправити Шагала до Парижу.

До французької столиці Марк їхав, згадуючи прощання з батьком, який кинув перед ним на підлогу останні сімейні заощадження: «Що ж, якщо хочеш, їдь. Але запам'ятай: грошей у мене більше немає. І взяти їх ніде. Сам знаєш. Розраховувати можеш тільки на себе самого … «. Ось Марк на себе самого і розраховував. Заробляв у Парижі, чим тільки можна було. Але при цьому зумів звернути на себе увагу відомих художників і галеристів, за словами Іллі Еренбурга, які були вражені талантом цього «юного поета білоруських містечок, який багато взяв у малярів, що розписували вивіски перукарень та фруктових крамничок».

Після гучного успіху його робіт, виставлених в Осінньому салоні 1912 року в Парижі, Шагал несподівано повертається до Москви, де поряд з оформленням театральних вистав викладає малювання у підмосковній трудовій школі для безпритульних. Потім знову отримує запрошення у Париж і відправляється туди вже з молодою дружиною. Свою ненаглядну Беллу він зустрів під час відвідин батьків у Вітебську. «Я бачив її вперше. І відразу зрозумів: це моя дружина! На блідому обличчі сяють очі. Великі, опуклі, чорні! Це мої очі, моя душа … «.

У 1937 році в Парижі вони отримали французьке громадянство. А в 1941-му змушені були виїхати з окупованого гітлерівцями міста в Нью-Йорк. Там його улюблена Белла померла. Від сепсису. У місцевій лікарні. Через 9 місяців Шагал у пам'ять про неї написав дві картини — «Весільні вогні» та «Поруч із нею». У нього потім було ще кілька шлюбів. Але його єдиною справжньою музою була і до останніх днів життя залишалася Белла. Її «великі, опуклі, чорні» очі дивляться на нас чи не з усіх шагаловських картин, на яких зображені жінки. Він до останніх своїх днів відмовлявся говорити про Беллу як про померлу.

У 1964 році після безлічі поїздок по багатьох країнах світу, де він оформляє католицькі та лютеранські храми, а також, природно, синагоги (і навіть мозаїки у будівлі кнесету в Єрусалимі), Шагал за пропозицією президента Франції Шарля де Голля починає розписувати плафон паризької Гранд опера. Багато хто був проти — ну, як же, над розписом французького національного пам'ятника працює єврейський художник! Але де Голль наполіг на своєму. І через рік всі побачили це диво. На полотні площею 220 квадратних метрів, закріпленому на висоті 21 метру, постали сюжети з класичних опер і балетів Клода Дебюссі та Вольфганга Амадея Моцарта, Петра Чайковського та Моріса Равеля, Джузеппе Верді та Людвіга Ван Бетховена. А поруч з ними були Тріумфальна арка і Ейфелева вежа, Бурбонський палац і Опера Гарньє … У 1977 році Марк Шагал був відзначений вищою нагородою Франції — Великим хрестом Почесного легіону, а в Луврі пройшла виставка робіт, присвячена його 90-річчю. Всупереч усім правилам у Луврі були представлені картини ще живе автора …

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.