ПОИСК
30 липня 2021
ПОСИДЕНЬКИ У САДУ
ПОСИДЕНЬКИ У САДУ Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Час: 1988
Скульптор: José Puche
Розмір: 62×62 cm
Лімітована серія 500 виробів

Із майбутньої
київської експозиції
приватної колекції
«Shvets Museum»

Нещодавно зіткнувся з проблемою, вирішити яку, як заведено говорити, неможливо. Упевнений, що ця проблема знайома кожному з нас і, за великим рахунком, кожного з нас стосується. Тільки всі давно вже махнули на неї рукою, тому що, як і я, просто не знають, що з цим лихом робити.

Почну по черзі. В ході підготовки до швидкого, я сподіваюся, відкриття нашого музею фарфорових фігур ми вирішили з пов'язаною з нашим новим будинком стіни давно зруйнованого будинку (що має, до речі, офіційну назву «Руїна») створити артоб'єкт. З цією метою вивезли десятки тонн (!) старого сміття, яке за багато десятиліть нагромадилося біля підніжжя «Руїни», зміцнили підставу стіни, очистили отвори вікон, які своїми порожніми очницями лякали перехожих, і вирішили в цих отворах встановити великі фотографії унікальних фарфорових творів, які будуть представлені у нашому музеї. Щось подібне я бачив у іспанському місті Більбао, куди ми їздили з молодшою нашою донькою дивитися нову експозицію європейської філії музею Гуггенхайма, який, як відомо, знаходиться у Нью-Йорку і який нам, на щастя, свого часу теж пощастило відвідати (як, до речі, і ще одну філію цього музею в Абу-Дабі, столиці Арабських Еміратів, яка нещодавно відкрилася). Так ось, в Більбао на одній з центральних вулиць з якоїсь невідомої нам причини вирішили створити незвичайний артоб'єкт. Він виглядає гранично лаконічно — стіну колись зруйнованого будинку очистили від будівельного сміття, пофарбували у червоний колір, як слід, закріпили і підсвітили стриманим нічним підсвічуванням, яке вечорами перетворює цю руїну в щось загадкове.

Послухайте, чому б і нам в Києві на одній з тихих центральних вуличок по сусідству з музеєм порцеляни не мати такий же акуратний артоб'єкт, подумав я тоді. І потихеньку почав втілювати у життя задумане. Тим більше, відмінною рисою нашого, київського, артоб'єкту повинні були стати неймовірно красиві зображення рідкісних виробів, знайдених мною у десятках країн світу і привезених до рідного міста, щоб музейною експозицією радувати вишукані смаки українських шанувальників мистецтва. Ці фотокартини у віконних отворах «Руїни», підсвічені м'якими світильниками, могли б привертати увагу перехожих до себе. Ну, і крім того — і це головне! — з потворної гори будівельного сміття, яке погрожувало у будь-який момент впасти на чиюсь голову, з'явився б ще один затишний куточок, що прикрашає наше місто.

Але не тут-то було! Невідомі нам вандали, які нахабно знущаються з киян якимись дикими розмальовками фасадів житлових будинків і офісів, вже на наступний день поглумилися над нашою ідеєю, спотворивши «Руїну» безглуздими написами і малюнками незрозумілого характеру. Звичайно ж, нічого принципово нового в цьому акті вандалізму не було. Адже вони давно вже заливають фарбою під'їзди житлових будинків і фасади старовинних будівель не тільки в Києві, Одесі чи Львові. І всі з цим давно вже змирилися, навіть не намагаючись знайти рішення масштабної проблеми, від якої страждають буквально всі українські міста. Але ж так бути не повинно! Втім, зіткнувшись з цією пошестю, я зрозумів, що оптимального рішення знайти не вдасться. Ніяк. Виключивши неприйнятні для нас методи фізичного впливу на нерозумних підлітків, що витрачають свій вільний час і гроші батьків на купівлю фарб та знищення з їхнею допомогою архітектурних об'єктів, я прийшов до висновку, що законних методів боротьби з цією проблемою немає взагалі. І від усвідомлення нашої спільної безпорадності у мене опускаються руки …

Одного не можу зрозуміти — навіщо вони це роблять? Ну, гаразд в дні нашої юності в під'їздах будинків якийсь хлопець від почуттів міг нашкрябати на стіні пару невтішних слів на адресу своєї сусідки або перед вікнами коханої дівчини намалювати крейдою на асфальті серце, уражене стрілою. В цьому хоч був певний сенс. А в чому сенс заливати фасади будинків чорною фарбою ?! Генрі Форд говорив: «Думати — найважча робота; ось, ймовірно, чому цим займаються деякі … «. А шкода.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.

Олександр ШВЕЦЬ
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.