«Найбільша шпигунка ХХ століття» Мата Харі народилася в невеликому нідерландському містечку Леувардене рівно 145 років тому 7 серпня 1876 року.

Взагалі-то дівчинку звали Маргарета Гертруда Зелле. До 13 років виховувалася вона в кращих школах країни. Батьки ніколи не економили грошей на її навчання. Але після банкрутства, яке настигло батька, а за ним — розлучення батьків — дівчинку віддали на виховання родичам.

Від них Маргарета через п'ять років втекла з капітаном голландської армії, який мало того, що був на 20 років старшим за свою юну обраниці, так ще й вирушав на службу в далеку Індонезію, що була тоді одним з голландських володінь. Життя на острові Ява здалася Маргарет настільки нудним і одноманітним, що від цього її не могли відвернути навіть заняття в місцевій школі східних танців, в якій вона намагалася осягнути таємниці танцювальної майстерності, а заодно і секрети зваблювання офіцерів, які скучили за гарячими жіночими пестощами. Коротше кажучи, незабаром втекла вона і звідти.

Як потім не раз говорила сама Мата Харі (такий сценічний псевдонім, що означає в перекладі з малайської мови «Око дня», або «Сонце», вона придумала собі якраз в той час), «всіх дружин, втекли від чоловіків, неодмінно тягне в Париж». Саме туди вона і прибула в надії влаштувати своє життя якнайкраще. Правда, спочатку краще не виходило. Спроби влаштуватися на роль моделі для паризьких художників закінчувалися невдачею. Маленькі, ледь помітні груди дівчати не надихали живописців на творчі пошуки. І тоді Мата Харі вирішила перевтілитися в виконавицю східних танців. Благо, навички у неї були непогані. І справа, знаєте, пішла. Тим більше, що юній танцівниці вдалося привнести у виступ те, що нині прийнято вважати стриптизом.

Одним її виступи здавалися недозволено розкутими, інші були від них в невимовному захваті. Але говорили про танцівницю, яка незабаром перебралася з підмостків маленьких кафе на престижну сцену театру «Олімпія», практично всі. І часто. Коли вона в кінці кожного виступу залишалася одягненою в одні лише браслети і намиста (скидаючи з себе екзотичні наряди і залишаючись в тілесного кольору тонкому трикотажі, здалеку майже непомітному), публіка, особливо чоловіча її частина, в захваті зривалася з місць. Так що нічого дивного не було в тому, що в черзі в будуар звабливої куртизанки з часом вишикувалися і впливові державні мужі, і чи не весь генералітет, і солідні посли великих держав. Від неї вони отримували задоволення, не порівняне з домашнім, а вона від них разом з пристойними «гонорарами» — секрети державної ваги.

До початку Першої Світової війни Мата Харі, працюючи на дві розвідки — німецьку і французьку, — продовжувала виступати в закритих салонах Берліна, Відня, Монте-Карло, Мадрида і Мілана. Вивуджену в ліжку інформацію вона передавала одним і іншим, викликаючи підозри і у одних, і в других.

В жовтні 1917 року суд в Парижі, на якому якраз і прозвучали слова «найбільша шпигунка ХХ століття», засудив Мату Харі до смертної кари. 15 жовтня на військовому полігоні в Венсені перед красунею, ще недавно зводила з розуму найбільших європейських політиків і воєначальників, вишикувалися 12 французьких солдатів з гвинтівками напереваги. Будучи прив'язаною за старовинною розстрільною традицією до стовпа, куртизанка примудрилася вивільненою рукою послати повітряні поцілунки всім дванадцятьом своїм вбивцям. Нечисленні очевидці страти потім стверджували, що стріляли не всі. Але Мату Харі ця обставина врятувати вже не могла …

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.