Днями відзначався Всесвітній день книголюбів. Я так і не зрозумів, стосувалося це свято нас або просто пройшло стороною. Та й чи свято воно зараз взагалі? Якщо пам'ятаєте, за часів нашої юності дістати цікаву книгу було практично неможливо. У бібліотеках — шкільних, районних або університетських — за такими книгами вибудовувалася ціла черга.

Існував довгий попередній запис, який томив кожного книголюба передчуттям зустрічі з довгоочікуваним твором, який прочитувався на одному диханні, часом всього лише за одну ніч, тому що на ранок книгу потрібно було віддати вже іншій людині, яка так само пристрасно жадала доторкнутися до її сторінок. Куди зникло це жадане ставлення до друкованих томів зараз, коли практично будь-яку книгу можна знайти без праці, було б тільки бажання? Куди випарувалося прагнення стати розумнішими для того лише, щоб відчувати себе в житті впевненіше, ніж інші, щоб відрізнятися від інших не тільки вартістю престижного гаджета, з якого у будь-який момент можна вивудити необхідну чужу (!) думку або цитату, а глибиною власних знань, засвоєних багато в чому завдяки читанню книг?

Гаразд, не буду навантажувати вас, друзі мої, просторовими міркуваннями з приводу речей для всіх, мені здається, очевидних. При цьому, до речі, заздалегідь погоджуючись з аргументами тих, хто вважає, що отримати глибокі знання можна і іншими способами, більш сучасними, ніж читання паперових книг. Було б бажання. Ось це ключові слова. І все одно — хіба можна будь-чим іншим замінити шелест сторінок, запах типографської фарби й старі ілюстрації, розглядаючи які можна було буквально розчинитися у світі юнацьких фантазій? .

Одного разу японський вельможа, читаючи на свіжому повітрі книгу, зрідка переривав своє улюблене заняття для того, щоб поспостерігати за роботою колісних справ майстра, який майстерно ремонтував його карету. У якийсь момент він не витримав і запитав у майстра:

- Чому тобі в такому похилому віці доводиться своїми руками робити таку важку роботу? Невже ти так і не зумів виховати учнів, які могли б робити це замість тебе?

- Ну чому ж? — майстер відповідав на запитання пана, не відриваючись від своєї непростої справи. — Звичайно, у мене є сини, яких я навчив ремеслу. Тільки як їм тепер передати мистецтво? .

Помітивши здивований погляд пана, майстер постарався терпляче пояснити:

- Ось ви, пане, зараз читаєте старовинну книгу. Навряд чи людина, яка написала її, досі жива. Він, який досяг розуміння багатьох істин, не зміг передати їх іншим людям якимось іншим способом … Так і я. Якщо колесо для вашої карети зробити міцним, воно буде важким і непривабливим. Якщо ж більше уваги приділити його витонченості, воно може вийти крихким. Мої сини навчилися робити хороші колеса, але вони не досягли досконалості. Я її досяг, але ще не знаю, як їм передати це. Де та межа, якої керуюся я? Як передати їм розуміння того, що колеса в кареті повинні бути і витонченими, і міцними одночасно? Може бути, книги для того і існують, щоб передавати накопичений досвід наступним за нами поколінням? .

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.