Ісаак Левітан, який народився 30 серпня 1860 року у невеличкому литовському містечку Кібарти, з раннього дитинства мріяв стати художником. Батькові сімейства Іллі Абрамовичу Левитану, який викладав іноземну мову в школі, нелегко було прогодувати чотирьох дітей, та ще й забезпечити їх хорошою освітою. Він спробував це зробити, переїхавши до Москви і віддавши Ісаака в училище живопису, скульптури та архітектури. Але незабаром, рано втративши батьків, Ісааку довелося вже самому думати про своє майбутнє.

Навчався він у таких відомих художників, як Перов, Саврасов і Полєнов. З одного боку, це було чудово, адже вони багато дали майбутній знаменитості. З іншого боку, саме через Саврасова при випуску з училища Левітан і постраждав. Не знаючи, як по-іншому звести рахунки з вічним джерелом конфліктів Саврасовим, члени екзаменаційної комісії вирішили відігратися на його найкращому учневі. І картину Левітана, яка об'єктивно претендувала на срібну медаль, в результаті визнали негідною будь-якого заохочення. З училища Левітан вийшов з дипломом звичайного вчителя письма… Ще під час навчання Ісааку доводилося частенько залишатися на ніч на горищі училища. Грошей на пристойне житло і харчування у нього не було. І це тривало досить довго. Уже будучи досить відомим художником, він жив на квартирі однієї немолодої пані, яка дозволяла йому розраховуватися за проживання пейзажами. При цьому вибирала «картинки» вельми ретельно, постійно бурмочучи на те, що на них відсутні корівки, гуси та інша живність. Подібні ж докори на свою адресу Левітан чув і від галеристів, крім усього іншого, незадоволених тим, що красу російського пейзажу чи не найкраще за інших художників вдається передати «цьому єврейському вискочці». Багато разів Левітана через його єврейське походження висилали з Москви — за межу осілості, де за законами Російської імперії належало жити євреям. І тільки після численних звернень відомих художників до місцевої влади Левітану дозволяли на якийсь час знову повертатися до великих міст.

Ці постійні неприємності не могли не позначитися на його здоров'ї. Постійно почало боліти серце. Періодично він впадав в меланхолію. І тоді лікарі настійно рекомендували йому вирушати до Криму, де і повітря було іншим, і обстановка не настільки напруженою. У Криму Левітану писалося добре. Зазвичай він встигав за короткий час перебування там написати десятки пейзажів. Там же познайомився він і з Антоном Чеховим. Вони навіть подружилися. Правда, після того, як Чехов зобразив Левітана і його заміжню пасію Софію Кувшиннікову в декількох своїх п'єсах і особливо в оповіданні «Пострибунка», Левітан страшно образився на письменника і довго з ним не розмовляв. Взимку 1899 року старі друзі зустрілися в Ялті. Зустрілися холодно, відчужено. Спілкувалися мало. Левітан, важко спираючись на палицю, скаржився на сильні болі в серці і говорив про швидкий свій кінець життя. Чехов здебільшого мовчки слухав.

У травні 1900 Чехов в Москві відвідав Левітана, який вже не виходив з дому навіть на прогулянку. Намагався порадувати старого друга повідомленням про те, що на Всесвітній виставці в Парижі його картини викликають великий інтерес. Але хворого художника це вже практично не зачіпало. Він тихо відійшов в інший світ 4 серпня, не доживши всього лише кілька тижнів до свого 40-річчя…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.