Увечері 21 червня 1941 роки сім'я Гафта повинна була поїздом відправлятися з Москви до Чернігова. Так у них було заведено — щоліта їздити на відпочинок в рідні місця. Адже до переїзду в столицю жили вони в Прилуках Чернігівської області, а маленький Валентин народився 2 вересня 1935 року вже в Москві. Так ось на поїзд їх не пустили. Провідник сказав, що квитки домробітниці Галі продали фальшиві, недійсні. Жалю не було меж. Аж доті, поки хтось не розповів, що той поїзд потрапив під німецьке бомбардування і багато пасажирів з дітьми загинули.

Батько Валентина Йосип Рувимович Гафт записався на фронт добровольцем. Повернувся з війни живим, але сильно пораненим. На його обличчі, понівеченим уламками, просто живого місця не було. Правда, Валентин, підростаючи в районі «Матроської тиші», і сам часом повертався з вулиці додому з таким же в кров розбитим обличчям — участь у вуличних бійках вважалася там справою звичайною. Одне хлопця дуже турбувало — як з таким обличчям в кіно буде зніматися. Адже він з дитинства мріяв бути артистом.

Але нічого, обійшлося. З таким обличчям його прийняли в Школу-студію МХАТу. З таким обличчям він почав зніматися в своїх перших картинах. І, між іншим, спочатку користувався великою популярністю в ролях кінолиходіїв. Аж надто яскраво, на думку режисерів, негативна харизма була виражена в його особі. Це вже потім, після знайомства з Ельдаром Рязановим і зйомок в найвідоміших його фільмах — «Гараж», «Забута мелодія для флейти», «Небеса обітовані», «Старі шкапи» та інших — перед глядачами постав зовсім інший Валентин Гафт. Глибокий, навчений життєвим досвідом, драматичний…

Дружин у Гафта було кілька. Але найбільшу свою любов знайшов він у третьому шлюбі. З Ольгою Остроумовою. До весілля знав Ольгу майже 20 років, ще зі зйомок фільму «Гараж». «Мені вона дуже подобалася, — згадував Гафт потім. — Але я знав, що вона зайнята. І, судячи з усього, людиною вона була серйозною, вірною. Справжньою. Просто почати загравати з нею було безглуздо. Вона була жінкою, від якої спалахують… І тільки через 20 років, випадково побачивши її по телевізору, спалахнув і зрозумів: «Ось вона — моя!. Мені легко з нею. Тому що, коли тебе розуміють, ці миті блаженні». Разом вони прожили майже 25 років. До самої його смерті від інсульту в грудні 2020 року. І якщо всім Гафт був відомий як автор їдких епіграм, то мало хто знав про те, що коханій дружині він присвячував вірші ліричні, ніжні, що беруть за душу.

Я и ты, нас только двое?
О, какой самообман.
С нами стены, бра, обои,
Ночь, шампанское, диван.
С нами тишина в квартире.
И за окнами капель.
С нами всё, что в этом мире
Опустилось на постель.
Мы — лишь точки мирозданья,
Чья-то тонкая резьба.
Наш расцвет и угасанье
Называется — судьба.
Мы в лицо друг другу дышим.
Бьют часы в полночный час.
А над нами кто-то свыше
Всё давно решил за нас…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.