- 28.03 23:03 «40 хвилин чекали на швидку»: Анастасія Приходько вперше розповіла про смерть її менеджера та друга
- 28.03 22:25 Ароматний цитрусовий цукор: можна додавати в напої, десерти та випічку
- 28.03 21:58 «Зараз не бачу майбутнього в Україні»: Санта Дімопулос відповіла на запитання шанувальників
- 28.03 21:32 «Недоказово і небезпечно»: медик про лікування мухоморами
- 28.03 21:02 Хто може отримати евакуаційні виплати і скільки: пояснив адвокат
- 28.03 20:50 Першого тренера українського чемпіона світу з боксу важко поранено на фронті: які прогнози
- 28.03 20:35 «Українців вони будуть перевиховувати або вбивати»: науковець про те, що можуть робити росіяни після окупації
- 28.03 20:17 Пісні завиванці з маком: приготуйте смакоту за рецептом, перевіреним роками
- 28.03 20:02 У травні Україна може розірвати дипломатичні відносини з білоруссю, — політолог
- 28.03 19:43 Мобілізація по-полтавськи: поліцію просять привести до ТЦК 30 тисяч ухилянтів
- 28.03 19:40 Алла Пугачова поставила на місце росіян, які накинулися на неї через теракт в «Крокусі»
- 28.03 19:31 Можливо хоче підтримати сім’ю брата: принц Гаррі збирається до Великої Британії
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1 969
Скульптор: Salvador Furió
Висота: 40 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
Дивлячись на те, що відбувається в країні останнім часом, я знову і знову задаюся одним і тим же питанням: чому це відбувається саме з нами? Адже не дурні ж, справді. Навпаки, розумні і освічені. Ще зовсім недавно разом з жителями інших радянських республік називали себе «найбільш читаючою нацією в світі». Брали участь в підкоренні космосу, робили неймовірні наукові відкриття, створювали найкращі в світі гігантські транспортні літаки і новітні балістичні ракети. Сусіди з Польщі на заробітки до нас їздили, настільки вони були біднішими за нас. Хоча і ми в той час, чесно кажучи, особливим багатством не відрізнялися. Але все-таки жили куди заможнішою поляків. Та й старт після розвалу Союзу ми взяли спочатку такий, що здавалося: з подібними темпами розвитку вітчизняної економіки і промисловості ще трохи — і опинимося в списку лідерів європейського прогресу.
А потім раптом як відрізало. Не в один момент, звичайно. Але відрізало міцно. І всі ці роки продовжує відрізати, хоча кожен раз здається, що далі вже нікуди.
«Є куди, є куди», — сумно кивають головою «оптимісти». І їх невтішні прогнози день у день продовжують збуватися. А тут ще до всіх наших «природних» бід — тотальної корупції, розкрадання залишилися від радянської влади підприємств, байдужості до долі оточуючих і безпорадності в пошуках нових шляхів розвитку держави — додалася «братська» допомога північного сусіда, що підступно захопив Крим і вдерся зі зброєю на Донбас. Таких потрясінь не всяка потужна держава витримала б. Що вже говорити про нас в нинішньому стані.
Якби не сила духу, відвага і невикорінена в століттях спрага свободи народу, який не терпів ніколи і не бажає зараз терпіти насильства над собою, бути б нам вже давно однією з жебраків російських губерній.
А нас як і раніше продовжують обманювати свої ж. А ми як і раніше обманюватися раді. Вибираючи в гетьмани не так, не тоді і не тих. І скільки це триватиме, одному тільки Богу відомо. Хоча, хто знає, може бути, коли-небудь порозумнішаємо. А якщо ні, то тоді, можливо, життя все-таки навчить.
Одного разу учень прийшов до вчителя і запитав:
— Учитель, скажіть, чим розумна людина відрізняється від дурня?
Був тихий сонячний ранок. Учитель пив зелений чай і вдавався до роздумів про суть вічності. Однак заради учня він відставив піалу з недопитим чаєм, призупинив на час свої роздуми, встав і повів юнака за собою. Учитель привів учня до гори, до того її схилу, де недавно стався помітний обвал. Біля підніжжя гори лежали камені різної величини. І сказав учитель учневі, щоб той відніс всі камені на вершину гори.
А каменів тих багато, і учневі довелося тягати їх цілий день. Учитель же весь цей час сидів у тіні дерева і читав працю великого японського філософа про суттєві відмінності між ударами правої долоні об ліву і лівої долоні про праву. Учень дуже втомився, але до заходу сонця йому все ж вдалося перетягнути на вершину гори всі камені. І тоді підійшов він, переповнюваний гордістю за виконану роботу, і запитав:
— Учитель, тепер я можу дізнатися відповідь на своє питання?
— Ні, — похитав головою учитель, — ти ще не готовий.
— Навіщо ж тоді потрібно було тягати все це каміння наверх? — дорікнув юнак.
— Ось, — учитель підняв вказівний палець і з видимим схваленням подивився на співрозмовника. — Розумна людина задала б це питання ще до того, як почав їх тягати …
Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.