Ох, вже ці безжальні дитячі глузування. Ті, хто з ними ніколи не стикався, навіть уявити собі не можуть, як боляче і прикро буває хлопчику чути за спиною це огидне: «Косий, косий, не ходи босий! .» Савелію Крамарову, герою нашої сьогоднішньої розповіді, який народився у цей день, 13 жовтня 1934 року в Москві, такі насмішки були добре знайомі з дитинства. І захистити пацана було нікому. Батько, який служив адвокатом, був оголошений «ворогом народу» і відправлений по етапу в «місця не настільки віддалені», звідки вже так і не повернувся. Мама, яка не перенесла тяжких випробувань, незабаром захворіла і померла. Савелія, який мріяв вивчитися на юриста, прихистив у себе дядько, який відразу попередив племінника про те, що дітей «ворогів народу» на юридичний факультет ніхто не прийме. І він мав рацію. Пішов Савелій вчитися в Лісотехнічний інститут.

Так би і працював десь лісничим в тайзі, якби одного разу Крамарова, що стояв перед кіноафішею, не помітив помічник режисера, який шукав колоритну постать для епізоду, в якому машина збиває жінку. «Чуєш, хлопче, переляк зобразити можеш?» Ну, Крамаров і зобразив. Та так, що за цю «роль» був винагороджений трьома рублями і взятий на замітку для майбутніх зйомок.

У фільмі «Друг мій Колька!» (1961) Савелій зіграв першу в своєму житті справжню роль в кіно. А вже наступна його поява в картині «Невловимі месники» (1966) зробила Крамарова улюбленцем радянської публіки. Здавалося, не було людини, яка після перегляду фільму не повторювала б за його героєм слова, що стали крилатими: «А вздовж дороги мертві з косами стоять! І тиша…»

Минуло зовсім небагато часу — і Савелій Крамаров став одним з найбільш популярних комедійних акторів в країні. «Під нього» навіть почали спеціально писати ролі. А зйомки в картинах «Джентльмени удачі», «Велика перерва», «12 стільців», «Іван Васильович змінює професію», «Афоня» та «Міміно» принесли йому справді всенародну любов і славу. Тільки ось чиновникам від кіно не дуже подобалося захоплення актора йогою та ці його регулярні відвідування синагоги. Тут же посипалися звинувачення Крамарова у тому, що він, мовляв, навмисне робить дурним світлий образ радянської людини. Одним словом, знімати в кіно його перестали. А тут ще й дядько поїхав в Ізраїль.

Попри численні прохання Крамарова відпустити його за кордон, щоразу у відповідь звучало категоричне «Ніззя!» І тоді йому довелося написати лист самому Рональду Рейгану, тодішньому президенту США, який, як відомо, свого часу сам зробив блискучу кар'єру в кіно. В Америку Крамарова таки довелося відпустити. Але більш ніж в 40 фільмах з його участю, які продовжували крутити в радянських кінотеатрах і по телевізору, прізвище актора прибрали зовсім.

На чужині Савелію було несолодко. Особливо спочатку. Мову англійську він знав погано. Його типаж в американському кіно виявився не дуже потрібний. Правда, в декількох фільмах знятися вдалося — і в «2010» Стенлі Кубрика, і в «Червоній спеці» з Арнольдом Шварценеггером, і в «Танго і Кеша» з Сильвестром Сталлоне. В Америці здійснилася і мрія всього його життя — зробив операцію і позбувся, нарешті, від косоокості.

Молода емігрантка Наталія Сирадзе народила Савелія доцю Басю, названу на честь його матері. Все було б добре, якби раптом лікарі не виявили у Крамарова рак. Це було страшенно несправедливо, адже він все життя займався фізкультурою, не пив, не курив, уникав мучного і гострого, захоплювався йогою. Через пів року, перенісши два інсульти, сліпий і паралізований Крамаров годинами слухав в госпіталі свою улюблену дружину, яка тихим голосом читає йому листи шанувальників і шанувальниць … Поховали відомого артиста на єврейському кладовищі у Сан-Франциско.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.