У давнину на кордоні степів і гір жив народ, представників якого називали нартами. Народ цей був добрий і працьовитий. Шанував багато традицій, що передавались з покоління в покоління, а часом вигадував традиції нові, які, з погляду сучасної людини, викликають певний сумнів. Так, дуже часто траплялося, що нарти доживали до ста років і старше, після чого літні люди ставали тягарем для своїх родичів, тому якось зібралася верховна рада нартів вирішувати, як слід поводитися з ними.

Відразу скажемо, що рішення було ухвалене несподівано безжальне. При цьому воно сприймалося всіма як справедливе. По досягненню старими віку їхні сини чи онуки мали відносити безпорадних родичів на найвищу гору — і звідти скидати нещасних у глибоку ущелину. Цю гору так і назвали Горою Старих.

Одного разу прийшла черга юнакові, який шанував народні звичаї, нести свого дідуся на Гору Старих. Йому страшенно не хотілося в цьому брати участь, але чинити опір верховному рішенню він не смів. І ось, піднімаючись вгору гірською стежкою, юнак перечепився об камінь, що виступав збоку.

- Я теж спіткнувся об цей камінь, коли ніс свого дідуся на Гору Старих, — почувся тихий голос приреченого на смерть родича, який безпорадно лежав у кошику на спині юнака.

Не зміг наш герой виконати волю правителів народу. Не скинув він свого діда з гори. Пошкодував. Сховав у темній печері і почав щодня носити дідусеві воду та хліб, щоби той з голоду не помер. А коли одного дня розповів дідові про веління верховного князя віддати свою дочку заміж за молодого воїна, який першим знайде місце ранкової появи сонця, то у відповідь почув:

- Знаю я це місце, адже щодня його бачу. Он за тим поворотом.

Коротше кажучи, переміг наш юнак у княжому конкурсі. Але перед тим, як віддати йому за дружину свою дочку, правитель запитав, звідки йому стало відоме це місце. Вирішивши сказати правду, юнак назвав ім'я дідуся, якого врятував від жорстокої смерті. На загальний подив, князь вирішив не карати ослушника традицій. А навпаки, і дочку йому за дружину віддав, і наступником своїм зробив, і несправедливий звичай скасував. Раз і назавжди. І з того часу поважати старих нарти стали так, як вони того заслуговують.

У день літніх людей, що відзначався нещодавно, я згадав цю старовинну легенду тому, що часом те, як у нас ставляться до старих, часом надто вже нагадує колишню нартську традицію, скасовану давним-давно раз і назавжди…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.