«Я два роки дихав за допомогою кисневого концентратора»: першого в Україні пацієнта з пересадженими легенями виписали з лікарні
— Навіть не віриться, що я перший, кому в Україні пересадили легені! — каже 56-річний львів'янин Віктор Бабій. — Радий, що лікарям усе вдалося зробити, і дуже вдячний їм. Ми з дружиною сина одружили, здоров'я я поправив, тепер можна й онуків просити.
Зараз Віктор бадьоро встає з ліжка, одягається без задишки, ходить гуляти надвір і займається на велотренажері. Ще місяць тому про таке він міг лише мріяти.
— Люди, які просто ходять і дихають, не замислюються про це, — каже Віктор. — Вони навіть не уявляють, як страшно, коли тобі не вистачає кисню і ти не можеш робити елементарні речі. Декілька кроків по квартирі — і вже не вистачало повітря, зняв светр — треба перепочити. У мене була бульозна емфізема легень, яка іноді виникає у чоловіків після 40 років. Як пояснили лікарі, мої легені були вкриті маленькими пухирцями повітря й організм не отримував достатньої кількості кисню. Врятувати мене могла лише трансплантація. Решта — це лише підтримувальна терапія.
Пів року Віктор стояв у листку очікування органу у Львівській лікарні швидкої допомоги. А коли зателефонували та повідомили, що, можливо, йому пересадять легені, вони з дружиною одразу зібралися та поїхали.
— Ми одружені вже 34 роки, і бачити, як рідна людина мучиться, а ти нічим допомогти не можеш, дуже тяжко, — розповідає дружина Віктора Алла. — Особливо страшно спочатку, а потім страх притуплюється, і такий стан стає твоїм щоденним життям. Постійно живеш у напрузі. Ми дуже сподівалися на трансплантацію. Якось нас уже запрошували до клініки, але легені Віктору не підійшли. А цього разу все склалося.
Хвороба почала проявлятися у Віктора понад десять років тому. Чоловік працював механіком на швейній фабриці. Якось став помічати, що коли підіймає щось важке, з'являється задишка. Згодом від фізичних навантажень довелося відмовитись повністю. А протягом останніх трьох років не міг навіть вийти з дому. І два роки дихав за допомогою кисневого концентратора.
— Спочатку Віктору не могли поставити діагноз, не розуміли, чим викликані слабкість і задишка, думали, може, серце, — згадує Алла. — І лише обстеження на комп'ютерному томографі показало, що проблема у легенях. Ще чотири роки тому, коли Віктор уперше потрапив до лікарні, лікарі сказали, що це не лікується. Пояснили, що допоможе лише трансплантація. Але це звучало як щось нереальне, бо в Україні пересадки легень не робили, а грошей на «закордон» у нас не було.
Я вдячна рідним донора. Розуміючи, що їхню близьку людину врятувати вже не вдасться, вони дозволили взяти її органи, щоб зберегти життя моєму чоловікові, ще чотирьом людям виконати трансплантацію серця, печінки та нирок, а одній людині відновити зір, пересадивши рогівку ока.
«У 80% випадків, коли людина вмирає, її легені непридатні для трансплантації»
— Якщо врятувати пацієнта неможливо і в нього констатують смерть мозку, у легенях починаються незворотні зміни, що призводять до того, що у 80% випадків вони стають непридатними до трансплантації, — пояснює кардіохірург Львівської лікарні швидкої допомоги Ігор Гуменний. — Також у донора та реципієнта має збігатися група крові, бо згідно з українським законодавством донор може бути лише одногрупним. Наприклад, у Польщі та Німеччині дозволено трансплантувати органи від донора з першою групою крові та резусом «мінус» реципієнтам з іншими групами крові. Думаю, ми теж до цього скоро дійдемо.
Важливим є і розмір грудної клітки: при трансплантації легень дозволяється відмінність у розмірах грудного каркаса донора та реципієнта до 10 відсотків. В залежності від хвороби реципієнта за формулою виводиться припустима похибка. Якщо ж ми трансплантуємо, наприклад, нирки чи печінку, питання не стоїть так гостро: ці органи перебувають у черевній порожнині, яка має достатній розмір.
Читайте також: «Я не відчуваю, що моє серце жіноче. Працює воно добре»: в Інституті серця провели 14-ту цього року в Україні трансплантацію
Після трансплантації Віктор довго перебував у окремій стерильній палаті. Адже для пересаджених легень первинні вірусні інфекції набагато небезпечніші, ніж для інших трансплантованих органів. Тепер чоловік може гуляти на свіжому повітрі, але лише там, де небагато людей.
— Щоб організм не відторгнув орган, пацієнт приймає імуносупресивну терапію, — продовжує Ігор Гуменний. — Тобто, ми фактично пригнічуємо імунітет. Тому інфікування нових легенів може призвести до вірусних або бактеріальних ускладнень, викликаних стафілококом, пневмококом, коронавірусом або іншими збудниками. Вони можуть не лише нашкодити, а й позбавити життя. Берегтися Віктор має щонайменше пів року.
«Наступного дня після трансплантації Віктор уже самостійно ходив палатою»
Легені Віктору трансплантували за новою методикою, що застосовується у клініках німецького міста Ганновер та польського Забже. Саме у фахівців із Забже навчалися останні три роки львівські лікарі. Їздили туди справжнім медичним десантом — 12 спеціалістів.
— У більшості країн легені трансплантують із застосуванням штучного кровообігу, що у перспективі може негативно вплинути на донорський орган, — пояснює Ігор Гуменний. — Крім того, робиться великий розріз, а це додаткова травма для організму, великий ризик інфікування. Такі пацієнти значно довше приходять до тями після операції. А суть тієї методики, яку ми застосували щодо Віктора, полягає в тому, що трансплантацію проводять без штучного кровообігу, завдяки чому вона менш травматична. Ми трансплантували легені через мінідоступи з двох сторін. І вже наступного дня Віктор сам ходив палатою.
Свою першу самостійну трансплантацію легень у Львові кардіохірурги Ігор Гуменний, Роман Домашич та анестезіолог Христина Орлинська провели під наглядом колег із Польщі, які лише за цей рік виконали вже 70 трансплантацій.
— Що змінилося у показниках здоров'я Віктора після трансплантації? — питаю в Ігоря Гуменного.
— До моменту, коли пацієнт звернувся до нас, він мав незворотні зміни в обох легенях, які призвели до дихальної недостатності, а вона не лікується медикаментозно чи оперативно. Газообмін у легенях відбувався дуже погано, бронхи були заповнені гноєм, через що іноді інфікувалися легені. Враховуючи, що Віктор уже три роки був киснево залежним, легені могли відмовити будь-якої миті. Обсяг форсованого видиху за секунду становив до трансплантації 23 відсотки, а потім підвищився до 68,9 відсотка. Тобто основний показник якості трансплантованих легень у пацієнта дуже хороший.
Читайте також: Мої нирки висохли, як горіхи, — каже пацієнтка, якій уперше в Україні успішно провели трансплантацію у районній лікарні
Останніми роками Віктор не виходив з дому. А тепер він може дихати самостійно, ходить, тричі на день займається на велотренажері. За місяць, протягом якого пацієнт перебував у нас, він набрав м'язову масу, буквально ожив. Мозок отримує достатньо кисню, тому Вікторові легше спілкуватися, він у гарному настрої.
Віктора виписали додому, але протягом року, крім імуносупресивних препаратів, він отримуватиме протигрибкові, антибактеріальні та противірусні.
— До трансплантації я не міг лежати на спині, а тепер мені доступне таке задоволення, — розповідає Віктор. — Ходжу легко, одягаюся без проблем, гуляю, кручу педалі тренажера. Не можу зрозуміти, чому досі наша Верховна Рада не приймала потрібні закони, гальмувала розвиток трансплантації. Адже скільки життів українців можна було врятувати! Але краще пізно, ніж ніколи.
Наразі у листі очікування на донорські легені у Львівській лікарні швидкої допомоги 20 осіб.
— Трансплантація легень — надскладна операція, до якої ми інтенсивно готувалися близько півтора року, — каже генеральний директор Львівської лікарні швидкої допомоги Олег Самчук. — Стимулом для нас була пацієнтка, яка живе на сході України, має п'ятьох дітей і потребує трансплантації легень. Наразі ми вперше пересадили легені в Україні. Хочемо робити сотні таких операцій на рік, щоб жителів України, які потребують трансплантації, у листі очікування практично не залишалося, щоб усі вони поверталися до звичайного життя.
Окрім Віктора, який отримав того дня нові легені, та 13-річного Максима, який став першою дитиною, якій в Україні пересадили серце, шанс на повноцінне життя отримала ще й 37-річна львів'янка Марія. У жінки був цироз, який не піддавався медикаментозному лікуванню. Їй пересадили печінку.
Нирки донора підійшли 40-річному Юрію з Донецької області та 45-річному Віталію з Тернопільщини. Обидва чоловіки хворіли на хронічний гломерулонефрит і перебували на діалізі.
А через два дні у лікарні пересадили ще й донорську рогівку ока 69-річному Ігореві з Івано-Франківська. Після операції з приводу катаракти, виконаної чотири місяці тому, у чоловіка з'явилася бульозна кератопатія — його рогівка почала втрачати прозорість, і він уже не бачив одним оком. Лікарям вдалося врятувати зір пацієнту. Це перша така трансплантація у стінах Львівської лікарні швидкої допомоги за останні 20 років.
Донором для всіх цих людей став 54-річний чоловік, який мав геморагічний інсульт. Коли у нього констатували смерть мозку, трансплантаційні координатори попросили у дружини пацієнта та двох його дітей дати дозвіл на вилучення органів, щоб урятувати життя шести осіб. Рідні чоловіка погодились.
— Вперше вдалося врятувати п'ять життів одночасно завдяки посмертній трансплантації, — веде далі Олег Самчук. — Раніше один донор рятував два-три реципієнти. Наступний крок — щоб один донор рятував сім життів. Того дня нас підтримали лікарі з Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, з Інституту серця, клінічної лікарні «Феофанія». Ми не думали про прізвища, статуси, медичні заклади, ми об'єдналися, щоб допомогти пацієнтам. Надалі наша мета — скоротити відставання від світової медицини. Через три-чотири роки, я гадаю, за кількістю трансплантацій ми зможемо випередити інші країни Європи. Ми маємо всі можливості, щоб жителі країни отримували належну медичну допомогу в Україні.
Читайте також: Столичні лікарі врятували чотири життя, пересадивши від померлої жінки серце, печінку та дві нирки (відео)
Фото надане Львівською лікарнею швидкої допомоги
1550Читайте нас у Facebook
