День ніндзя, що відзначається сьогодні в усьому світі, виник відносно недавно. Усього кілька десятиліть тому свято, що раніше мало відношення виключно до японської історії, почало поширюватися і по інших країнах. Національна ж культура самої Японії, як мені неодноразово доводилося чути про це в Японії, називає це культурне явище поняттям «синоде-но-моно», найбільш відомим як «ніндзюцу». Дослівний переклад цього терміна означає «ховатись, ховатися, терпіти».

Саме це повною мірою відповідає суті того, чому, власне, і навчали людей, які називали себе ніндзя (або синобі).

У стародавній Японії ні для кого не було секретом те, що підготовкою ніндзя займалися майже з самого дитинства. Їм необхідно було змалку буквально ввібрати в себе вміння безшумно пересуватися, затримувати дихання, плавати на глибині, високо стрибати, тримати рівновагу. Ну, і, безперечно, володіння навичками бойових мистецтв було обов'язковою складовою цього навчального процесу. Адже попереду на юнаків чекала доля професійного розвідника або найманого вбивці. Це в американських бойовиках образ ніндзя часом ідеалізувався, поринав у ореол романтичності. Насправді ж у Японії до випускників закритих кланових шкіл, які розташовувалися, зазвичай, у важкодоступних гірських селищах, ставилися менш однозначно. Наприклад, самураї, з зневагою відгукувалися про ніндзя, при цьому нерідко не гребуючи наймати представників різних кланів синобі для вирішення бойових завдань. Незважаючи на все це, популярність фільму «Останній самурай», що нашумів свого часу, в якому багатьом запам'яталася яскрава сцена бою загону ніндзя з самураями, сприяла тому, що День ніндзя почав все частіше відзначатися 5 грудня в різних країнах.

Слід зазначити, що у закритих школах майбутніх ніндзя навчали не тільки володінню бойовою зброєю чи своїм тілом. Чимало уваги у процесі навчання приділялося вмінню правильно мислити. Якось мені розповіли, як під час уроку у школі ніндзя у гірському районі Кога учні звернулися до майстра із запитанням:

— Чому в нашій голові часто народжуються негативні думки?

Замість відповіді вчитель приніс старий пергамент, повільно зняв із нього сургуч і розклав аркуш на столі перед учнями. Пергамент був порожній. На всьому аркуші була ледь помітна лише одна крапка у самому центрі.

— Що ви бачите на цьому пергаменті? — спитав майстер.

— Маленьку чорну крапку, учителю, — хором відповіли учні.

— Отак негативне мислення і народжується. Чорну крапку помітили всі, а на великий білий простір, що оточує цю крапку, не звернув увагу ніхто.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.